Що читають блогери: Анна Амарго

У Анни Амарго в Фейсбуці 18 тисяч читачів. Зазвичай вона пише про політику, магію, різноманітні життєві ситуації. Ми ж попросили Анну написати про книги, які вона читає. Список вийшов таким, що нам і самим захотілось мерщій прочитати (а частково перечитати) всі ці книги.

quote1

Тепер, мабуть, я читаю менше, ніж років двадцять тому. Може я менше читаю тому, що більше пишу, а може тому, що мені в якийсь момент почало здаватися, що — все важливе і значиме особисто для мене — я вже колись прочитала.

Тому зараз я продовжую регулярно купувати паперові книжки, але майже всі вони або для дитини, або — для мене, але перевидання українською тих книжок, які я читала вже іншими мовами і у інших перекладах.

І виходить, що майже все, що я наразі читаю — це перечитування  вже прочитаного. І навіть ті книжки, які я читаю уперше — як нещодавно «Американські боги» — здаються мені вже знайомими, бо добре лягають у мої дивні уявлення про мій світ і мою літературу.


«У затінку дівчат-квіток» Марселя Пруста
(Фоліо, 2009, пер. Анатоль Перепадя)


ПрустКнига, яка ніби говорить: Ні, ти просто людина і нічим не особливий поміж інших людей. Навіть якщо таки особливий.

Я в ній побачила найкращий підручник з психології підлітків. Телепням п’ятнадцятирічним  книжка доводить, що вони — не закинуті на Землю одинокі космічні страждальники, яких зрозуміти не здатен ніхто в цілому білому світі. Батькам пояснює всі бзіки їхніх підрослих дітей — від виплеканого снобізму до моментального розчарування в кумирах з найдурніших причин.


«Йосип і його брати» Томаса Манна
(АСТ, 2016)


томас манняКнига, що дивується наче: Вау, вони всі були просто людьми і поводилися так, як зазвичай з людьми поводяться люди.

Добре зайде всім тим, кому, як мені, в першоджерелі текст занадто сухий й закороткий, а хочеться почуттів, почуттів і емоцій.


«Одін» Карла Мунка


Книга, що сміється: Не люди, а боги? Ги. Тоді чому вони такі схожі всі на звичайних людей?

Насправді просто звичайний гумористичний фанфік по мотивах легенд і для тих хто зі ніч всю Старшу Едду одним ковтком прочитав — кака і профанація. Але має один великий плюс — здорово протвережує від зайвої серйозності у сприйнятті і себе, і світу навколишнього.


«Глазами клоуна» Гайнріха Бьолля
(АСТ, 2016)


генрих белльКнига, яка немов безпристрасний хірург колупається у людині,  щоб довести, що «чутливий і чесний герой нашого часу» – це таки діагноз, мабуть.

Для мене — інструкція, як просрати все, що маєш, відштовхнути усіх, хто любить тебе, але почуватися при цьому ображеним на усіх, окрім себе, і винуватити в своїх нещастях всіх, але лиш не себе. Передбачає при цьому, що під кінець читача має почати трішечки нудити — від злості на головного героя і від впізнавання власних вчинків й думок у деяких його вчинках й думках.


«Дона Флор та двоє її чоловіків» Жоржі Амаду
(ВСЛ, 2018, пер. Катерина Скальська)


дона флорКнига, яка пристрасно шепоче: Будь щасливою, людина. Тому будь собою і не слухай маму, бо мама знає, як буде краще тобі, але не знає, що ти хочеш мати ще більше, ніж просто краще її.

Я її прочитала у підлітковому віці і вона буквально на пальцях пояснила мені, що поліамурність — не хвороба і — не страждаючи від цього і не ховаючись майже — можна кохати двох чоловіків одночасно. І навіть не обов’язково, щоб один з них був трішки мертвий, або хоча би невидимий.


«Про людей і мишей» Джона Стейнбека
(КМ-БУКС, 2017, пер. Сергій Снігур)


джон стейнбекКнига, яка мовчить, тому, що вона — книга Стейнбека, а він — з тих авторів, які просто розповідають історію і дозволяють читачу самому текст наповнити якимись власними смислами.

Мені вона — назавжди книга про велику любов і про те, що іноді люди, що люблять, вбивають тих, кого люблять. З необачності, занадто сильно стиснувши у обіймах своїх. Чи тому, що знають, що другу бути засудженим і ув’язненим гірше набагато, ніж  бути просто убитим.


«Риб’яча кров» Франсуази Саган


Книга, яка промовляє: Людина, роби вибір раніше, ніж стане запізно робити його.

Зараз, маючи під боком свою війну, я розумію, що книга була саме про те, що заплющувати очі, відвертатися й не помічати очевидного — це норма, це притаманно нам всім і це нічим не лікується. А тоді, коли я читала цю книгу двадцять років назад, здавалося, що це дуже просто — побачити катастрофу, що наближається стрімко, і уникнути її, а головний персонаж — просто головою тупий і серцем занадто ледачий.


Поезії Емілі Дікінсон


дикинсонКнига, яка тихо втішає прикутих до родини, до дому і міста: Людино, не обов’язково жити швидким і бурхливим життям, щоб жити повним життям.

Мені особисто вірші міс Дікінсон розповіли про те, що не може бути нудно тому, хто народився з загостреною емпатією і вміє відчувати людей на відстані і формувати з їх болю вірші з дуже чіткими і зрозумілими образами.


«Маятник Фуко» Умберто Еко
(Corpus, 2012, пер. Олена Костюкович)


маятник фукоКнига, яка прикладає пальця до губ: Тсс-с, по секрету, люди у пошуках Бога, істини і сенсу сраного свого буття, іноді бувають дуже дуже смішні. Якщо, звичайно, дивитися на них збоку, а не стати у них на дорозі.

Особисто мені саме ця книга допомогла позбавитися двох бажань, які дуже свербіли і які я чухала час від часу, коли була юна й набагато дурніша, ніж зараз. Після «Маятника» я задушила і поховала думки піти шляхом поважних панів з Золотої Зорі і забацати орден магічний свій. А ще після цього роману я стала інакше дивитися на ідею видавання книжок коштом їх авторів.


«Щоденники 1910-1923» Франца Кафки
(А-ба-ба-га-ла-ма-ага, 2012, пер. Петро Таращук, Євгеній Попович, Олекса Логвиненко)


кафкаКнига, що попереджає: Сам так не роби і ніколи не дозволяй іншим людям робити з тобою таке.

Найстрашніша книга з усіх моїх улюблених книг. Бо скрупульозно розкладає по поличках ті помилки, що я могла би зробити, а потім доводить, що я не зробила їх не тому, що розумніша і сміливіша за автора, а просто тому, що мені більше, ніж йому, поталанило з родичами й товаришами.

Тетяна Гонченко
Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі. Веду телеграм-канал про книжки: http://t.me/npzbvnkngchtn
https://www.facebook.com/atanoissapa

5 thoughts on “Що читають блогери: Анна Амарго

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life authors and blogs

Залишити відповідь