Що читають блогери: Анна Амарго

У Анни Амарго в Фейсбуці 18 тисяч читачів. Зазвичай вона пише про політику, магію, різноманітні життєві ситуації. Ми ж попросили Анну написати про книги, які вона читає. Список вийшов таким, що нам і самим захотілось мерщій прочитати (а частково перечитати) всі ці книги.

quote1

Тепер, мабуть, я читаю менше, ніж років двадцять тому. Може я менше читаю тому, що більше пишу, а може тому, що мені в якийсь момент почало здаватися, що — все важливе і значиме особисто для мене — я вже колись прочитала.

Тому зараз я продовжую регулярно купувати паперові книжки, але майже всі вони або для дитини, або — для мене, але перевидання українською тих книжок, які я читала вже іншими мовами і у інших перекладах.

І виходить, що майже все, що я наразі читаю — це перечитування  вже прочитаного. І навіть ті книжки, які я читаю уперше — як нещодавно «Американські боги» — здаються мені вже знайомими, бо добре лягають у мої дивні уявлення про мій світ і мою літературу.


«У затінку дівчат-квіток» Марселя Пруста
(Фоліо, 2009, пер. Анатоль Перепадя)


ПрустКнига, яка ніби говорить: Ні, ти просто людина і нічим не особливий поміж інших людей. Навіть якщо таки особливий.

Я в ній побачила найкращий підручник з психології підлітків. Телепням п’ятнадцятирічним  книжка доводить, що вони — не закинуті на Землю одинокі космічні страждальники, яких зрозуміти не здатен ніхто в цілому білому світі. Батькам пояснює всі бзіки їхніх підрослих дітей — від виплеканого снобізму до моментального розчарування в кумирах з найдурніших причин.


«Йосип і його брати» Томаса Манна
(АСТ, 2016)


томас манняКнига, що дивується наче: Вау, вони всі були просто людьми і поводилися так, як зазвичай з людьми поводяться люди.

Добре зайде всім тим, кому, як мені, в першоджерелі текст занадто сухий й закороткий, а хочеться почуттів, почуттів і емоцій.


«Одін» Карла Мунка


Книга, що сміється: Не люди, а боги? Ги. Тоді чому вони такі схожі всі на звичайних людей?

Насправді просто звичайний гумористичний фанфік по мотивах легенд і для тих хто зі ніч всю Старшу Едду одним ковтком прочитав — кака і профанація. Але має один великий плюс — здорово протвережує від зайвої серйозності у сприйнятті і себе, і світу навколишнього.


«Глазами клоуна» Гайнріха Бьолля
(АСТ, 2016)


генрих белльКнига, яка немов безпристрасний хірург колупається у людині,  щоб довести, що «чутливий і чесний герой нашого часу» – це таки діагноз, мабуть.

Для мене — інструкція, як просрати все, що маєш, відштовхнути усіх, хто любить тебе, але почуватися при цьому ображеним на усіх, окрім себе, і винуватити в своїх нещастях всіх, але лиш не себе. Передбачає при цьому, що під кінець читача має почати трішечки нудити — від злості на головного героя і від впізнавання власних вчинків й думок у деяких його вчинках й думках.


«Дона Флор та двоє її чоловіків» Жоржі Амаду
(ВСЛ, 2018, пер. Катерина Скальська)


дона флорКнига, яка пристрасно шепоче: Будь щасливою, людина. Тому будь собою і не слухай маму, бо мама знає, як буде краще тобі, але не знає, що ти хочеш мати ще більше, ніж просто краще її.

Я її прочитала у підлітковому віці і вона буквально на пальцях пояснила мені, що поліамурність — не хвороба і — не страждаючи від цього і не ховаючись майже — можна кохати двох чоловіків одночасно. І навіть не обов’язково, щоб один з них був трішки мертвий, або хоча би невидимий.


«Про людей і мишей» Джона Стейнбека
(КМ-БУКС, 2017, пер. Сергій Снігур)


джон стейнбекКнига, яка мовчить, тому, що вона — книга Стейнбека, а він — з тих авторів, які просто розповідають історію і дозволяють читачу самому текст наповнити якимись власними смислами.

Мені вона — назавжди книга про велику любов і про те, що іноді люди, що люблять, вбивають тих, кого люблять. З необачності, занадто сильно стиснувши у обіймах своїх. Чи тому, що знають, що другу бути засудженим і ув’язненим гірше набагато, ніж  бути просто убитим.


«Риб’яча кров» Франсуази Саган


Книга, яка промовляє: Людина, роби вибір раніше, ніж стане запізно робити його.

Зараз, маючи під боком свою війну, я розумію, що книга була саме про те, що заплющувати очі, відвертатися й не помічати очевидного — це норма, це притаманно нам всім і це нічим не лікується. А тоді, коли я читала цю книгу двадцять років назад, здавалося, що це дуже просто — побачити катастрофу, що наближається стрімко, і уникнути її, а головний персонаж — просто головою тупий і серцем занадто ледачий.


Поезії Емілі Дікінсон


дикинсонКнига, яка тихо втішає прикутих до родини, до дому і міста: Людино, не обов’язково жити швидким і бурхливим життям, щоб жити повним життям.

Мені особисто вірші міс Дікінсон розповіли про те, що не може бути нудно тому, хто народився з загостреною емпатією і вміє відчувати людей на відстані і формувати з їх болю вірші з дуже чіткими і зрозумілими образами.


«Маятник Фуко» Умберто Еко
(Corpus, 2012, пер. Олена Костюкович)


маятник фукоКнига, яка прикладає пальця до губ: Тсс-с, по секрету, люди у пошуках Бога, істини і сенсу сраного свого буття, іноді бувають дуже дуже смішні. Якщо, звичайно, дивитися на них збоку, а не стати у них на дорозі.

Особисто мені саме ця книга допомогла позбавитися двох бажань, які дуже свербіли і які я чухала час від часу, коли була юна й набагато дурніша, ніж зараз. Після «Маятника» я задушила і поховала думки піти шляхом поважних панів з Золотої Зорі і забацати орден магічний свій. А ще після цього роману я стала інакше дивитися на ідею видавання книжок коштом їх авторів.


«Щоденники 1910-1923» Франца Кафки
(А-ба-ба-га-ла-ма-ага, 2012, пер. Петро Таращук, Євгеній Попович, Олекса Логвиненко)


кафкаКнига, що попереджає: Сам так не роби і ніколи не дозволяй іншим людям робити з тобою таке.

Найстрашніша книга з усіх моїх улюблених книг. Бо скрупульозно розкладає по поличках ті помилки, що я могла би зробити, а потім доводить, що я не зробила їх не тому, що розумніша і сміливіша за автора, а просто тому, що мені більше, ніж йому, поталанило з родичами й товаришами.

(Visited 777 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa