«Ангелы в белом» від київського шансоньє: рецензія на нову книгу Гаріка Кричевського

Гарік Кричевський не тільки вміє писати пісні про кияночку, яка «живе на Бессарабці», а й живі розповіді з життя вісімдесятих. Про той час, коли він працював санітаром у психіатричній лікарні, а після на швидкій допомозі, готувався до вступу в медичний, а вечорами репетирував з групою на пивзаводі «Колос». Все це в його книзі «Ангелы в белом».

Спочатку здається, що історії з життя дурдому і швидкої допомоги не можуть бути смішними, але навпаки. І якщо у вашому оточенні є хоча б один знайомий лікар, він підтвердить, що на зміну буває і не таке. І справді, сміх крізь сльози.

«Блатне» місце

У 18 років Гаріка «по блату» влаштували санітаром в третє відділення Львівської обласної психіатричної лікарні. Відділення теж було блатним, тому що призначалося для «вищої касти» радянських людей: всякого роду начальники, партійна номенклатура, торгаші, щипачі, інтелігентні алкоголіки.

Автор розповідає різні історії – реальних хворих, тих, кого ховали в дурдом, рятуючи від тюремного терміну, або придушували за інакомислення.

Серед перших — шизофренік Ярослав Сулима на прізвисько Сокира, який знаходився фактично на довічному лікуванні. Під час загострення замість «Клубу мандрівників» по телевізору нібито побачив фільм про «гаркавого», злетів з котушок, узяв сокиру і пішов на площу рубати «трибуну вождя пролетаріату». Натовп роззяв захоплювалася подвигом, та зупинити не наважувався. Але хлопця пов’язали правоохоронці, і невдовзі він опинився в психіатричній лікарні.

Львівський авторитетний кишеньковий злодій Зюма сидів тут «по блату», як і Петренко, завбазою Червоноградського імпортторгу. Першого взяли на черговій крадіжці, але навіть в третьому відділенні він хотів жити красиво. Кричевський діставав щипачу японську магнітолу і пристойні кросівки, заробивши на такій послузі оклад головного лікаря мінімум за квартал. Другий відсиджувався після великого розкрадання, для нього тодішній санітар діставав кросівки, спортивний костюм Adidas і сигарети Marlboro. У обох «хворих» був нібито «маніакально-депресивний психоз».

До інакомислячих можна віднести наладчика першого розряду Івана Мухіна, у якого після проводів наладчика другого розряду Льоні Грінберга в Ізраїль, з’явилася ідея фікс – виїхати в… Австралію. З цією ідеєю він і пішов у Відділ віз та реєсрації. А ось що з цього вийшло і як він опинився в «дурці», потрібно читати — Кричевський про це відмінно написав.

Гарік Кричевський дозволяє більше дізнатися про санітарів і методи їх роботи. Скажімо, про той же «седуксан» (фірмову палицю з туго сплетених дротів) — дуже боляче і жодних слідів. Про історії, які передавалися з вуст у вуста медиків. Наприклад, про те, як у шістдесяті роки в лікарняному цеху психлікарні налагодили виробництво модних і дефіцитних болоньєвих плащів, виглядали вони майже як італійські і розліталися по всьому Союзу. Поки всіх причетних… не розстріляли.

«Мохната рука» підвела

Після такої «школи життя» влітку 1981 року Гарік очікував побачити своє прізвище в списку зарахованих на перший курс медичного. Він непогано здав іспити, батьки домовилися з «мохнатою рукою», але… щось пішло не так. Пізніше з’ясувалося, що ображена мама другого чоловіка тітки Кричевського написала до приймальної комісії анонімку «Ви його вивчите, а він поїде до Ізраїлю!». Приймальна комісія задумалася.

Невдалий студент продовжив вчитися в «школі життя», але на цей раз на п’ятій станції швидкої допомоги, в «тихій гавані радянської медицини». Я обожнюю історії з життя швидкої допомоги. Іноді здається, що лікарі їх спеціально вигадують, щоб було про що поговорити з друзями на кухні за чаркою кави. Але… все одно віриш.

Тут і про відчайдушного лікаря-грузина Чергашвілі і його нестандартні методи лікування. Про найстаршого лікаря швидкої допомоги Валентину Іванівну, яка в одну з нічних змін заснула в туалеті хворого, відлучившись на хвилинку. І про святкування Нового року на станції швидкої допомоги – це взагалі окрема історія. І про «доброту» лікарів в стилі «Що там дивитися? Була нога і немає ноги! Ногу не повернути!»

Ремарочка

Книга читається за кілька вечорів. Ідеально «заходить» під час поїздки в метро або в маршрутці в годину-пік. Читаєш, посміхаєшся, дратуєш людей своїм задоволеним виглядом. Можете сміливо брати її у відпустку — вона компактна і за форматом, і за формою. Але… осіб з надмірно інтелігентної душевною організацією можуть збентежити рідкісні вкраплення народного викладу думки (простіше кажучи, мат). Тим, хто особливо ностальгує за часами «світлого майбутнього» взагалі не зайвим буде почитати цю книгу — освіжає спогади, так би мовити.

Зоя Нікітюк
Вважаю, що читати потрібно, шоб мозги не засохли. Саме з такою метою створила групу у фейсбук «Шоб мозги не засохли», проводжу зустрічі книгоманів і веду програму з однойменною назвою на РадіоМ. А ще моєї любові до книг вистачило, аби написати власну :)

5 thoughts on “«Ангелы в белом» від київського шансоньє: рецензія на нову книгу Гаріка Кричевського

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl authors and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life authors and blogs

Залишити відповідь