Гарік Кричевський не тільки вміє писати пісні про кияночку, яка «живе на Бессарабці», а й живі розповіді з життя вісімдесятих. Про той час, коли він працював санітаром у психіатричній лікарні, а після на швидкій допомозі, готувався до вступу в медичний, а вечорами репетирував з групою на пивзаводі «Колос». Все це в його книзі «Ангелы в белом».
Спочатку здається, що історії з життя дурдому і швидкої допомоги не можуть бути смішними, але навпаки. І якщо у вашому оточенні є хоча б один знайомий лікар, він підтвердить, що на зміну буває і не таке. І справді, сміх крізь сльози.
«Блатне» місце
У 18 років Гаріка «по блату» влаштували санітаром в третє відділення Львівської обласної психіатричної лікарні. Відділення теж було блатним, тому що призначалося для «вищої касти» радянських людей: всякого роду начальники, партійна номенклатура, торгаші, щипачі, інтелігентні алкоголіки.
Автор розповідає різні історії – реальних хворих, тих, кого ховали в дурдом, рятуючи від тюремного терміну, або придушували за інакомислення.
Серед перших — шизофренік Ярослав Сулима на прізвисько Сокира, який знаходився фактично на довічному лікуванні. Під час загострення замість «Клубу мандрівників» по телевізору нібито побачив фільм про «гаркавого», злетів з котушок, узяв сокиру і пішов на площу рубати «трибуну вождя пролетаріату». Натовп роззяв захоплювалася подвигом, та зупинити не наважувався. Але хлопця пов’язали правоохоронці, і невдовзі він опинився в психіатричній лікарні.
Львівський авторитетний кишеньковий злодій Зюма сидів тут «по блату», як і Петренко, завбазою Червоноградського імпортторгу. Першого взяли на черговій крадіжці, але навіть в третьому відділенні він хотів жити красиво. Кричевський діставав щипачу японську магнітолу і пристойні кросівки, заробивши на такій послузі оклад головного лікаря мінімум за квартал. Другий відсиджувався після великого розкрадання, для нього тодішній санітар діставав кросівки, спортивний костюм Adidas і сигарети Marlboro. У обох «хворих» був нібито «маніакально-депресивний психоз».
До інакомислячих можна віднести наладчика першого розряду Івана Мухіна, у якого після проводів наладчика другого розряду Льоні Грінберга в Ізраїль, з’явилася ідея фікс – виїхати в… Австралію. З цією ідеєю він і пішов у Відділ віз та реєсрації. А ось що з цього вийшло і як він опинився в «дурці», потрібно читати — Кричевський про це відмінно написав.
Гарік Кричевський дозволяє більше дізнатися про санітарів і методи їх роботи. Скажімо, про той же «седуксан» (фірмову палицю з туго сплетених дротів) — дуже боляче і жодних слідів. Про історії, які передавалися з вуст у вуста медиків. Наприклад, про те, як у шістдесяті роки в лікарняному цеху психлікарні налагодили виробництво модних і дефіцитних болоньєвих плащів, виглядали вони майже як італійські і розліталися по всьому Союзу. Поки всіх причетних… не розстріляли.
«Мохната рука» підвела
Після такої «школи життя» влітку 1981 року Гарік очікував побачити своє прізвище в списку зарахованих на перший курс медичного. Він непогано здав іспити, батьки домовилися з «мохнатою рукою», але… щось пішло не так. Пізніше з’ясувалося, що ображена мама другого чоловіка тітки Кричевського написала до приймальної комісії анонімку «Ви його вивчите, а він поїде до Ізраїлю!». Приймальна комісія задумалася.
Невдалий студент продовжив вчитися в «школі життя», але на цей раз на п’ятій станції швидкої допомоги, в «тихій гавані радянської медицини». Я обожнюю історії з життя швидкої допомоги. Іноді здається, що лікарі їх спеціально вигадують, щоб було про що поговорити з друзями на кухні за чаркою кави. Але… все одно віриш.
Тут і про відчайдушного лікаря-грузина Чергашвілі і його нестандартні методи лікування. Про найстаршого лікаря швидкої допомоги Валентину Іванівну, яка в одну з нічних змін заснула в туалеті хворого, відлучившись на хвилинку. І про святкування Нового року на станції швидкої допомоги – це взагалі окрема історія. І про «доброту» лікарів в стилі «Що там дивитися? Була нога і немає ноги! Ногу не повернути!»
Ремарочка
Книга читається за кілька вечорів. Ідеально «заходить» під час поїздки в метро або в маршрутці в годину-пік. Читаєш, посміхаєшся, дратуєш людей своїм задоволеним виглядом. Можете сміливо брати її у відпустку — вона компактна і за форматом, і за формою. Але… осіб з надмірно інтелігентної душевною організацією можуть збентежити рідкісні вкраплення народного викладу думки (простіше кажучи, мат). Тим, хто особливо ностальгує за часами «світлого майбутнього» взагалі не зайвим буде почитати цю книгу — освіжає спогади, так би мовити.
10 thoughts on “«Ангелы в белом» від київського шансоньє: рецензія на нову книгу Гаріка Кричевського”