Романтичні історії — це завжди більше, ніж лише про кохання. Романтичну тональність тексту надає не тільки розвиток взаємовідносин між закоханими, набагато більше їх ідеалістичний світогляд, небажання сприймати дійсність лише крізь стереотипи буденності, відтворення власної реальності та гра за своїми надзвичайними правилами. Може і зовсім не бути ніяких закоханих, і тоді романтичність історії сповіщає сама її атмосфера — інтимна, таємнича, але наскрізно особиста. Маємо десять таких історій, у яких романтичні герої змінюють неромантичну дійсність, іноді навіть ціною власного життя. Романтики ж!

«Провина зірок»  Джон Грін

Джон Ґрін, автор підлітково-юнацьких бестселерів, для своїх героїв з «Провини зірок» Гейзел Грейс і Огастаса Вотерса створює зовсім неромантичні обставини знайомства, і не тільки знайомства. Шістнадцятирічна Грейс вперше бачить Огастаса на зібранні групи підтримки дітей хворих на рак. Але романтичній історії їх кохання не може завадити навіть невиліковна хвороба. Підлітки попри трагічну реальність вибудовують свою, і у ній намагаються встигнути знайти автора незакінченого роману, який обом подобається, почати з ним листуватися, усвідомити, що для отримання відповідей мають зустрітися з ним особисто, здійснити подорож в Амстердам, розчаруватися в авторі, дописати роман самостійно і покохати один одного.

Дуже мало часу, дуже багато натхнення жити. Дуже романтична ідея Огастаса, що обрати у світі так, щоб тобі ніколи не було боляче не можливо, але можна обирати з ким ти готовий розділити свій біль, і він задоволений своїм вибором. І Грейс теж. У 2014 році у прокат вийшов фільм-екранізація роману.

Читати і дивитись: найчутливіші екранізації про кохання (частина друга)

«Американські боги» Ніл Ґейман

Американські боги — фантасмагорична романтична історія кохання Ніла Ґеймана до Америки. Складного та скоріш за все назавжди нещасливого. Для Америки. Чи то лише так здається? Герой роману Тінь через непередбачуваний збіг життєвих обставин має здійснити подорож крізь усю країну, під час якої, ми бачимо США очима найприскіпливішого спостерігача — автора. Неромантична романтика у житті Тіні приводить його у світ богів, якщо такі збіги взагалі колись бувають збігами. Відтоді його реальність змінюється. Колись боги Старого Світу потрапили у Новий разом з переселенцями й пройшли складний шлях: хто від звеличення до забуття, хто тихий і рівномірний, зайнявши свою затишну нішу, але Ніл Ґейман кожного з них ставить перед вибором або рано чи пізно зникнути зовсім або стати до битви з богами новими, що відбирають у них енергію життя — богами інтернету, телебачення, мас-медіа.

Хто правий, хто винний, чия релігійна романтика яскравіша, чи переживає кохання смерть, і чи варто підписуватися працювати на незнайомців – усе це як завжди у Ґеймана з повним поринанням у геніально створену паралельну реальність від захоплених автором перекладачів Галини Герасим та Олеся Петіка.

#ЧитаємоРазом: «Американські боги» Нила Геймана

«Увесь наш трагічний всесвіт»  Скарлетт Томас

Скарлетт Томас вдалася найромантичніша історія про саму себе, у якій не відбувається карколомних подій, а усі драматичні моменти виникають у підкреслено рутинних обставинах життя звичайних людей і цим їхня драматичність ще більше підсилюється. Неромантично жити з тим, хто давно став нецікавим, неромантично писати про книжки на замовлення, замість того щоб написати свій найкращий роман, неромантично мерзнути у вогкому старому помешканні, а потім усе разом змінити. Ось і уся романтика. Але Скарлетт Томас знається на розмовах та історіях.

І тому її герої розповідають один одному історії, що, можливо, додають нашому всесвіту ще більше трагічності чи кумедності, що як відомо щільно переплутано у буденному житті, як петлі у плетених шкарпетках.

Особливо якщо їх плела та, хто робить це вперше одночасно потроху тягнучи через рожеву соломинку свої півпинти міцного «Звіра» з найближчого пабу.

«Пісні Гіперіона»  Ден Сіммонс

Пісні Гіперіона Дена Сіммонса романтичні навіть без кохання, лише за своєю філософією. Кожна притча з першої книги Гіперіон розповідає не тільки історію свого героя, але одночасно і історію світів, що увійшли до міжгалактичного політичного суспільства Гегемонії Людства, яке утворилося після помилкової загибелі Землі. Усе це, разом з винаходом двигуна Гокінгу, спричинило Гіджру – можливість і одночасно необхідність переселитися на інші планети всесвіту, усе це разом є наслідком діяльності ще однієї цивілізації штінив (штучних інтелекті), яких також створили люди. Усе це разом створює дуже багато брехні навколо раси Вигнанців, які теж колись були людьми.

Усе це разом спричинить війну в епіцентрі якої опиняться Гробниці часу на планеті Гіперіон, церква, тисячі планет, а згодом Енея і Ендіміон – саме ті, чия романтична історія і розгортатиметься на тлі руйнації та воскресіння імперій у космоопері Дена Сіммонса, що теж нарешті вийшла українською у перекладі Богдана Стасюка.

«Чужинець на чужій землі» Роберт Хайнлайн

«Чужинець» Ґайнлайна, звісно, вже класика, але усю мудрість, сміливу романтичність, що її можливо б відкинув, як звинувачення сам автор, але яку транслює з його дозволу головний герой Валентайн Майкл Сміт, розумітимуть чи не розумітимуть ще багато поколінь.

Історія, що спочатку мала назву «Єретик», починається десь у не дуже далекому майбутньому, коли після трагічної спроби утворити поселення на Місяці з усіх людей, що були на борту корабля «Посланець» на Землю потрапляє молодий хлопець, що народився на Марсі і був вихований марсіанами. Його світогляд, його надлюдські можливості та іншість зчиняють сенсацію, він знаходить друзів, захисників і одночасно ворогів і тих, хто має намір скористатися його нерозуміння правил гри навколишнього світу. Але намарно. Майкл створює свою реальність, намагається змінити світ і проповідує кохання. Роман повен алюзій на історичні та релігійні події, його філософія спричинила скандал і заклики застосувати цензуру.

Проте Ґайнлайн не був би Ґайнлайном, якби його романтичний цинізм не переміг би ханжество, а «Чужак» у 1962 році отримав премію Г’юґо і став чи не єдиною фантастичною книжкою у списку від Конгресу США «книг, що сформували Америку».

Читати:  Фантастичні пригоди людини з марсіанською пропискою

«Книга про Бланш і Марі»  Пер Улоф Енквіст

Улоф Енквіст не намагався відтворити історію двох жінок, видатної й майже невідомої, здається він скоріше проспівав про них досить сучасну неромантичну пісню, скоротивши всі поштовхи й мотиви їхнього життя до декількох мелодійно прозвучавши нот.

Так, «Книга про Бланш і Марі» літературний шедевр за формою, але зовсім мало що розповів про самих героїнь, більше про автора і його копітку зацікавленість історією з погляду порівнянь зовнішнього світу подій і світу внутрішнього, психологічного тих, хто тоді жив, і на кого він вирішив звернути свою авторську увагу.

Бланш і Марі постають у нього у світі чоловіків, який їх знищив, як на те пішло, але вони все одно не програли йому, залишившись собою. Проте дискутувати з Улофом Енквістом є багато про що, чи навпаки поринути в поетичність його викладу страшного життя жінок 19-го-початку 20-го століть, і порівняти чи багато змінилося.

Читати:  Тавровані радієм та любов’ю

«Ромео і Джульєтта» Вільям Шекспір

Що можна додати про вічну історію кохання Шекспіра до того, що про неї вже було проговорено упродовж декількох сторіч. Лише те, що вона, як і кожна історія кохання, мала неромантичні обставини. Мабуть, романтичних і не існує. Адже самі закохані, немов магніт, притягують спротив навколишнього світу. Кохання гармонійне, а світ відкидає гармонію, він прагне змін і динамічності, гармонія ж пропонує йому завмерти і насолодитися тим, що є. Але світ може виділити на це лише мить у своєму поспіху. Тому Ромео і Джульєтта повсякчас продовжують чинити спротив поспіху і войовничому прагматизму світу. І знову програють. Чи перемагають? Перемагають, змінюючи його, але ціна занадто висока.

В ілюстраціях Владислава Єрка уся гармонія спротиву закоханих постає ще більш яскравою й переконливою.

«Чампуррадо для жінки мого чоловіка» Лаура Есківель

Що може бути романтичнішим за пристрасть? Особливо якщо цю історію пристрасті розповідає Лаура Есківель, сучасна мексиканська письменниця прихильниця магічного реалізму. Ще кілька слів до опису авторки, і треба буде додати кліше про Маркеса в жіночій подобі, але не будемо. «Чампуррадо» — інший переклад книжки відомої під назвою «Шоколад на крутому окропі», де героїня Тіте молодша донька в родині Де ла Гарса від першої особи розповідає свою історію кохання довжиною в життя. Своє життя вона має присвятити матері, як молодша й тому їй заборонено виходити заміж.

Розповідає пристрасно, смачно й казково, так, як би Роберт Родрігес розповідав усе у своєму фільмі «Desperado», аби вирішив додати туди стільки ж кулінарії, скільки її було у фільмі «Джулі і Джулія», а потім передумав, але все, що треба там залишилося: сестри, Латинська Америка, готування їжи немов поезія й багато пристрасті й кохання з кров’ю і смертю

До речі, цю яскраву латино-американську мелодраму українською досі не перекладено.

«Сміла та її відчуття снігу»  Петер Хьог

Що романтичного може бути в детективній історії про розслідування загибелі хлопчика-грендландця Ісайї, що зірвався з даху будинку, у якому жив? Попри таку трагічну зав’язку роман Петера Хьоґа, ставший бестселером одразу після виходу в 1992 році, несе в собі певну таємничу холодну романтику.

Головна героїня Сміла Ясперсен через те, що дитинство проводила разом із мамою ескімоскою в Гренландії, а дорослою тепер живе в Копенгагені, куди її забрав тато-данець, може не тільки відрізнити сімдесят назв снігу, але ще має дуже розвинену інтуїцію і вірить більше числам і фактам, ніж людям, тим більше офіційним особам. Таким, які намагаються довести, що її друг і сусід Ісайа зірвався з даху випадково. Вона починає самостійне розслідування і відкриває багато брудного в цій історії, яка відбувається на тлі пригноблення всього гренландського з боку Данії. Це теж не романтично.

Романтичним у цій історії виявляється сильна атмосфера хаосу, самотності, депресивності, людських пристрастей сучасного життя, яким намагається протистояти Сміла, і це тягне її, в історії не схожій ні на що інше, усе далі у світ льоду, снігу та холоду, але тільки там можна знайти відповіді.

Читати: Загострення почуттів

«Я її кохав. Я його кохала» Анна Гавальда

Анна Гавальда — письменниця, яка ніколи не відмовляє собі в романтиці, і тому навіть героїв сумної історії про кохання, яке закінчується, вона обов’язково відправляє в затишні лаштунки родинного заміського будинку.

І нічого б у ситуації зі зрадою чоловіка для Хлої не було б вишуканого та привабливого, як і для читача, якби авторка не придумала неочікуваний сюжетний хід. Психологічну підтримку невістки в прикрій для неї ситуації бере на себе свекор. І стилістично цим Анні Гавальді вдається вивести історію трохи на інший рівень, й одночасно додати незвичного ракурсу. З одного боку піклування про Хлою і її двох доньок із боку П’єра, батька її чоловіка цілком зрозуміле, з іншого — книжка не про це.

Найцікавіше, що, з іншого боку, історія якраз про виправданість зради, якщо кохання більше не існує, і саме про це Хлоя думає після розповіді П’єра про свій власний шлюб, який він врятував ціною кохання до іншої.

Чи успадковують щастя діти нещасливих батьків? Чи можна вважати шлюб головнішим за кохання? Чи може подарувати надію відверта розмова з батьком того, хто тебе покинув? Романтично про буденне, як вміє Гавальда.

Читати: Французька весна.10 атмосферних книжок, які перенесуть вас до Франції