Українська письменниця (книжки «Не кажи нікому» та Error), авторка колонки на Vogue Олександра Камінська розповіла блогу Yakaboo незвичні факти про себе.
Я почала писати, аби втекти від того, чим було моє життя.
У 19 почала виставляти тексти анонімно у мережу і найбільше, про що сперечалися в коментарях, було хлопець я чи дівчина, і якщо хлопець, чи гей.
Ніколи не мріяла писати у глянець, хоча намагалась – думала, що це хороший спосіб заробляти (насправді ні).
А тепер пишу в найдорожчий глянець вже шість років, і це одна з найкомфортніших співпраць. Я пишу так, як хочу, і тільки про те, що самій хочеться дослідити. Мабуть, це мета будь-кого, хто пише. Редактор каже, що мої тексти на сайті українського Vogue — найпопулярніші.
Я переїхала з Одеси в Київ в 23 з сотнею баксів і нулем зв’язків.
Побудувала собі таку омріяну за книжками на кшталт Оґілві роботу копірайтером, розчарувалась в локальному маркетингу. І кинула все набудоване, аби жити у затишному старому центрі Львова, бо перестала хотіти бути там, де якість життя залежить від корків. Рекрутери досі не вірять, що я не хочу назад в столицю.
Перша онлайн-гра, для якої я створила героїв та історію, – казка про прокляте королівство, де живуть герої всіх відомих казок – така собі афтепаті.
Люблю світовий епос за безмежність опцій і трактувань наслідків історії.
Я працюю з десяти років, і це не було моїм вибором. В 22 я вперше обрала роботу за 200 баксів, відмовившись від 1000, бо не хотілося ридати щодня, працюючи рієлтором.
З того часу я обираю лише ті роботи, що роблять мене щасливішою – на диво, виявилось, що щасливою я можу заробляти більше за рієлтора.
Попри майстер-класи від Шонди Раймс, Джеймса Паттерсона, Густава Водічкі, Лілії Кім та купи книг і курсів зі сторітелінгу та письменництва, я пишу лише так, як до вподоби саме мені.
Робити те, що не ок самій, забирає надто багато сил, і я не маю на це часу.
Зараз люблять шок-контент, тому розкажу – наді мною знущалися в сім`ї, в 7 років я дивом врятувалась від педофіла живою, а в школі вважалась нищебродкою, нездарою та black sheep.
Тепер я знаю, що можливо змінити багато чого, якщо дуже треба. Твої книги будуть любити, за твої ідеї платитимуть, у твої ігри гратимуть і вважатимуть кльовим мати тебе за друга. В закордонному паспорті будуть відмітки з багатьох країн, і віш-лісти ставатимуть просто планами. А ти мешкатимеш у власній мансарді, де вночі з ліжка видно зорі, і думатимеш, що десь всередині ти назавжди little black sheep.
Лікарі обіцяли мені інвалідність та гормональне лікування.
Так я стала фітнес-ґіком і ботаном з питань здоров`я, wellness та способів робити своє життя комфортнішим, а тіло сильнішим. Так народилась ідея книги Error, наукова фантастика про світ людей, які навчились слухати свої потреби та емоції, а не те, що модно чи як мама сказала.
Підлітком я кілька разів думала про самогубство і взагалі не могла уявити, що колись в моєму житті буде хоч щось, за що захочеться триматися.
Так, не було геть нічого. В якийсь момент в 17 мене врятували drum’n’bass тусовки. І рятували десь до 23, далі я вже навчилась рятуватися сама. Багато щирих історій про підліткове життя є в моїй книзі «Не кажи нікому», що була презентована на цьогорічному Форумі видавців. Хоча, попри купу реального, буття головної героїні – смузі з макароном в порівнянні з тим, що ще можна було б розказати. Але про це, мабуть, в наступних книжках.
Книги та взагалі писання – це найкраще, що могло зі мною статися.
Сама ідея того, що слова, написані мною з голови, люблять читати інші, досі зриває мені дах. Але чи варто воно було того, через що довелось пройти, аби навчитися втікати у видумані життя та світи? Не знаю. Тому не вмію радити, як стати письменником – якщо читання робить вам краще, ніж будь-що інше, якщо для того, щоб відірвати вас від поглинання чергової історії треба виключити світло в районі, мабуть, це добрий знак.
20 thoughts on “10 неочікуваних фактів про Сашу Камінську”