Довго думала, як назвати цей допис “Ідеальна книжка на літо”, “Книжка, на яку я чекала” і так далі. Ці всі назви пасують до “Бабиного літа” Марка Лівіна, як рідні. Я не читала інших книжок Лівіна раніш, і знала його лише через проект #bookchallenge_ua. Тоді ж і присіла на колонки Марка. Ще пару відгуків знайомих, і ось вона книжка у мене.
Читається “Бабине літо” швидко і легко. А ще коли на дворі літо, то все сприяє для її легкого сприймання. Із самого початку я не кидалась на неї, бо думала, що це звичайна дитяча книжка. Я не особливий шанувальник такої літератури, скоріш через те, що далеко не все мені подобається, і далеко не все я можу гідно сприйняти. А ще, коли автор дорослої літератури починає писати щось про дітей – це не викликає у мене ентуазіазму.
Але “Бабине літо” – це не дитяча книжка. Це історія про надзвичайно мудрого хлопчика Ждана, 10 років, який поїхав до бабці на канікули. Рятує цього хлопчика те, що його мудрість дуже проста, невимушена, як написав про це у післямові Любко Дереш (про неї буде окрема мова). Така, як бувають мудрості дітей у період дорослішання. Я от добре пам’ятаю якісь свої щиро-наївні прозріння та думки щодо ставлення до світу, стосунків батьків у цьому віці.
Саме цим ця книжка мені дуже нагадує “Маленького принца”. Я розумію, що порівняння дуже гучне. І куди ж до такої класики нам простим смертним. Але ось ця безпосередня мудрість та філософські малюнки наводять такі асоціації.
Якщо виринути із роздумів, то “Бабине літо” – це книжка про літні канікули у селі. Не знаю, мабуть, у багатьох із вас і нас були такі канікули. На щастя. От у мене це найщасливіший був період дитинства. Я приїжджала до своєї бабці Ліди (наймудрішої людини у світі, ну серйозно, тому й мені такими рідними видались дідусь і бабуся Ждана). Гралась із сестрами, ходила до тітки у ліс, насолоджувалась природою, кущами, хащами, річкою, тому мені так була зрозуміла жага Ждана блукати городом без компанії. І так, ось ця властивість вигадування та фантазування мені теж зрозуміла.
Імпонує у цій книжці відсутність натягнутих позитивних закінчень. Бо дитинство та світ батьків, це не завжди весело. І я розумію Ждана, як ніхто інший. І село із бабцьою-дідом для дитини часто стає таким собі острівцем порятунку, “раєм”, як згадує той же Дереш наприкінці.
“Бабине літо” – це тепла ностальгія за літніми канікулами, надзвичайно щира і жива.
І тепер окремо про компоненти книжки:
–післямова Дереша – от мені здалось, що гарнішої післямови я вже давно не читала. Тут ще й роздуми про покоління Лівіна (а отже й про моє), про хіпстерів та невимушеність. Я сама багато про це колись думала, але не могла сформувати:
“Невимушені – це, по-перше, діти, котрі жодним чином не дотичні до радянської історії, ані як до буквальної історичної епохи, ані як до набору знань про цей час.”
Ми – діти Стіва Джобса і Джоан Роулінґ, кузени Марка Цукенберґа і кузини Ірени Карпи, у міру українці, у міру громадяни світу, у міру споживачі й у міру творці нового – наша ідентичність тільки формується, і вона така ж рухлива, як і френд-стрічка в нас на “Фейсбуці”.
–ілюстрації і кольори – вони прекрасно-тепло-оранжеві, як саме літо, а обкладинка у міру блискуча та картонно-натуральна. Усе завдяки ілюстраторці Ірині Донській (вперше чую це ім’я, але роботу я зацінила).
–папір, коректура, редактура – усе ґуд та на відмінно.
А разом вийшла дуже гарна книжка, але щоправда за обсягом не на літо, а на одні теплі вихідні.)
Джерело: Ксеня Кисіль, блог Етажерка.
11 thoughts on “Тепле дитинство хіпстерів”