«Нотатки про Нашого Хлопчика» Іди Ворс почав читати як прєдводітель бдітєльного всепогодного «рентгену», який, у різному кількісному складі, зазвичай сидить майже біля кожного під’їзду. Реакція на перші сторінки була вкрай негативна. До чого тут «ногою в живіт», наприклад?…
Колись, в дитинстві, у мене була іграшка – труба-калейдоскоп. Крутиш поволі, і у дірочку спостерігаєш, як змінюються візерунки, один химерніший за інший… Потім я трубу розібрав, бо кортіло викрити ту чудасію. Знайшов усередині жменьку різнокольорових скелець та дзеркала. Чудо з обмеженим бюджетом…
Тоді згадав ще про шарманку. Там крутиш ручку, а мелодія, після певної кількості обертів, перетворюється на рондо… ще й музику видає таку, як от би один кум іншому наспівав Карузо.
Тоді подумав, що Тета, Мама, Дядьо «це Коля», Дружина Нашого Хлопчика і сам Наш Хлопчик – щось вторинне, на кшталт Макка, Буккона, Паппа і Доссена з давньоримських фесценін і сатур. Де їх, як скельця в калейдоскопі, перемішують у різних ситуаціях.
Тоді прискіпався до поетизації пиятики… Потім згадав, що на запитання: як ви уявляєте собі щастя, Фрідріх Енгельс відповів у щоденнику Женні Маркс: Шато Марго 1848 року розливу. Замість того, щоб сказати: щастя світового пролетаріату… І тоді я подумав: хто я такий, щоби не пити? (М. Жванецький)
Так, поволі, відкривався філософський сенс всього цього екзистенціального роздовбайства.
Треба було добре придивитися до Нашого Хлопчика, аби вбачити в ньому цілком європейську людину. Не ідеальну, проте миролюбну. Загалом, добросердого молодика, який живе, як вміє, не завдаючи шкоди оточуючим – лише собі.
Та головне не в цьому. Головним було налаштувати себе на вірний, співзвучний з авторкою, тон. Треба було так налаштуватися, аби почути за стилістичними мереживами, ту невибагливу мелодію, яку в музичних творах звуть темою…
На перешкоді стала висока щільність тексту, яка заступала сенс так само, як три жердини з кущами і калюжею зупиняють премійованого жеребця на всьому скаку.
Та я впорався. І продовжив читати, понизивши власну температуру тіла на кілька градусів, – «впав на мороз». Бо хіба є сенс їхати з своїм метром туди, де все міряють футами і дюймами? Хіба Британія щось втратила чи погано живе, попри те, що всі машини там смалять по зустрічній?…
Цю книжку не можна брати до рук, щойно відірвавшись від складання річного бухгалтерського звіту або аналітичного огляду фондових ринків. Тут необхідно спочатку пізнати дзен… а вже з каталізатором сприйняття реальності (портвейном) чи без нього – кожний читач має вирішити сам.
У моєму випадку, вистачило лише згадки про власну юність і ті дурощі, які робилися несвідомо, саморобом.
Як казав один розумний німець: дурень той, хто замолоду не був революціонером, і тричі дурень той, хто залишився ним у старості…
Віктор Душко
19 thoughts on “Стрясаючи з себе снобізм”