Улюблений скандинавський дідусь: 15 цитат на пам’ять про Ульфа Старка

Шведський письменник і сценарист Ульф Старк був яскравою зіркою дитячої літератури. 13 червня на 72 році він помер після нетривалої хвороби. Але лагідне світло, яким наповнені його щирі, добрі й зворушливі книги, сяятиме ще багатьом поколінням маленьких читачів.


Ульф Старк народився у той самий рік, коли Астрід Ліндґрен написала й опублікувала «Пеппі Довгопанчоху».

І певним чином став «спадкоємцем» великої казкарки. «Астрід Ліндґрен у певному сенсі переслідує мене все життя.Спершу, коли був малим, я читав її книжки сам, а згодом, коли вже сам став батьком, читав ці книжки своїм дітям», – згадував письменник в інтерв’ю.

Хоча й починав із «дорослих» текстів, згодом Ульф Старк повністю переключився на дитячу літературу. Саме завдяки книжкам для дітей він завоював всесвітню славу та звання одного із найталановитіших письменників і тонкого знавця дитячої психології. Як дитя повоєнної епохи, у своїх текстах він часто зачіпав теми війни і миру. Він умів по-дитячому щиро і безпосередньо говорити про серйозні дорослі речі – дружбу, любов, смерть, жертовність і горе, про те, якими безпорадними бувають дорослі і якими мудрими – зовсім юні і зовсім старі люди.

Загалом Ульф Старк написав близько 30 книжок, більшість із них перекладені 25 мовами. Його твори удостоєні престижних премій. У 1998 році він отримав скандинавську Дитячу Книжкову премію, а в 2000 році Міжнародне журі Премії Х. К. Андерсена відзначило його заслуги особливим дипломом.

Українською вийшли книги “Петер і червоний птах”, “Мій друг Персі, Бофало Біл і я”, “Диваки і зануди”, “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”, “Маленька книжка про любов”, “Тоді я був просто Ульф”. Минулого року Ульф Старк відвідав Україну і був почесним Дитячої програми Книжкового Арсеналу.


15 цитат Ульфа Старка


chy_vmiesh_svustaty_ugano_rew

«Чи вмієш ти свистати, Юганно?»


«І ось ми майже прийшли.

Там, – кажу я. – Там ти можеш знайти собі дідуся. Там повно старезних дідів.
Я тицяю пальцем у бік притулку для старих людей».


« – Я майже забув, що це таке, – каже він.
Ви про що? – торопіє Берра.
Чуєте, як співають пташки? – питає дідусь.
Так, – відказуємо ми.
А чуєте, як усе пахне? – питає він.
Атож, – відказує Берра.
Ніколи цього не забувайте, – каже дідусь».


«Аби щось вийшло, треба весь час пробувати»


«Мені хотілося одного – побачити, якою б стала моя сестричка, якби не померла, а народилася. Я був певен: вона виросла б красунею!»


malenka_kn_rew

«Маленька книжка про любов»


«Любов – це вагоме слово».


«Є шведи, що вміють мовчати»


«- Привіт, – мовила мама, побачивши мене. – Я танцюю, щоб зігрітися. Але ні до чого доброго зі шваброю не дотанцюєшся.
Не так, як із татом? – спитав я.
Не так, – відповіла вона.
Мама любила танцювати з татом. То було тоді, як вони зустрічалися. Але тепер черевики, в яких тато танцював, стояли в гардеробній кімнаті і тужили за його ногами. Ми також тужили. Але ми тужили не лише за його ногами, а й за цілим татом».


«Від любові стільки туги»


« – Такий вигляд мала Європа перед війною, – сказала вона. – Я хочу, щоб ви про це пам’ятали. Хоч як би воно все закінчилося.
Ми одне за одним показували на карті різні міста. Це чимось скидалося на церемонію похорону, коли люди поважно підходять до труни, в якій лежить бабуся».


«Я стояв із задерти носом. Ген угорі я бачив небо. Воно було сіре. Ніякі феї там не літали. Але й бомбардувальники – теж».


«І тут вона вийняла з портфеля кишенькове люстерко. Кругленьке, з синьою кришечкою.
Прошу, – мовила вона. – Це тобі від мене на Різдво. Коли ти глянеш у нього, то побачиш того, кого я люблю».


DA1jMvlWsAAbzhz

«Тоді я був просто Ульф»


« – Тепер ти розумієш, яка серйозна штука правда? – спитав тато.
Так, – відповів я.
Добре, – сказав тато. – Тоді намагайся завжди говорти правду.
Гаразд, – пообіцяв я. – Мені цікаво лиш одне.
Що саме? – усміхнувся тато.
А що таке правда? – спитав я».


duvaku_rew

«Диваки і зануди»


«Знаєш, якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда».


«Для таких диваків, як ми, ні в чому немає певності. Якби все було зрозуміло й просто, то не було б ніяких диваків. Тоді й Бог був би занудою і тільки те й робив би, що скиглив. Тоді краще б уже померти. Крий Боже прожити життя занудою!»


«Дідусь грав те, що я не раз чула в дитинстві, – Другу сонату Баха для віолончелі та фортепіано. Але тепер уже без фортепіано. На ньому грала бабуся. Тепер замість фортепіано кричали чайки, крякали гаги і плюскотіла вода. Він грав із заплющеними очима, і звуки були такі муркотливі й гаркаві, злостиві й ніжні, що мені вчувався в них дідусів голос. Музика тужливо оповідала про його втрату, про сліпучу усмішку та важкий чорний корпус фортепіано, про його любов до цього каміння, ялівцю, сосон, птахів, світлого неба й чорної землі».


Усі фото: Видавництво Старого Лева

(Visited 286 times, 1 visits today)
Віталіна Макарик
Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/