Нездоланні: наскільки ми звикли до технологій та як це впливає на наш розвиток

Адам Альтер – викладач маркетингу в Школі бізнесу Стерн Нью Йоркського університету, а також автор двох книг, що досить голосно заявили про себе на Заході. Академічні дослідження Адама фокусуються на судженнях, зроблених людьми та прийнятті рішень, а також соціальній психології. Його роботи часто друкуються в профільних виданнях, з’являються на телебаченні та радіо. Колонки Адама неодноразово виходили у New York Times, New Yorker, Washington Post.

Його книга «Нездоланні: Про технології, які призводять до звикання, і про бізнес, який тримає на гачку» вийшла друком у видавництві Book Chef.


Пропонуємо вам 13 цитат з книги Адама Альтера


  1. Проблема не в тому, що людям бракує сили волі, а в тому, що «є тисяча людей по той бік екрану, завдання яких – зруйнувати твій самоконтроль».
  2. Підприємці визнають: інструменти, які вони рекламують, нездоланні – вони затягують усіх без винятку користувачів. Не існує чіткого розмежування між залежними й іншими людьми. Ми всі – продукт або результат наших залежностей.
  3. Із погляду моралі, технологія не є хорошою чи поганою, доки нею не заволодіють корпорації, які змоделюють її для масового застосування.
  4. Більшість людей використовують свій телефон у середньому від однієї до чотирьох годин на добу. І такий показник – не найвищий. Тоді як щодня ми повинні витрачати на це менше години, 88 відсотків осіб, за якими спостерігали, не дотримуються таких рекомендацій. Вони користуються телефоном близько чверті свого активного часу – значно більше, ніж витрачають на будь-які інші справи, окрім сну. Щомісяця ми граємо більше сотні годин на перевірку електронної пошти, листування, ігри, серфінг по інтернету, читання статей, перевірку банківського рахунку та інше. Якщо за вимір брати все життя, то на це витрачається майже 11 років. Люди у середньому тричі на годину беруть телефон до рук. Ця проблема надвикористання настільки поширена, що дослідники впровадили термін «номофобія», який трактується як страх перебування без телефону (абревіатура від «no mobile phobia»).
  5. Люди потрапляють під вплив того чи іншого чинника не через те, що вони слабші, ніж неодержимі; залежними стають морально пригнічені, тоді як люди з позитивним ставленням до життя – убезпечені від одержимості.
  6. Багато розробників ігор знають, що ефективною приманкою є саме успіх новачка.
  7. Один із факторів, що залучають людей до онлайн-рольових ігор, є складний цикл винагородження, що спрацьовує як приманка. На початку гри нагороди отримати дуже легко, і що важливо – з незначними інтервалами. Ви за 2-3 спроби вбиваєте істоту або проходите цілий рівень за 5-10 хвилин. І всього за кілька спроб набуваєте майстерності у грі. Але в цю мить інтервали між винагородами значно зростають. Невдовзі вам для проходження рівня знадобиться 5, а потім 20 годин ігрового часу. Гра дає вам миттєве задоволення на початку й поступово нівелює це відчуття.
  8. «Тетріс» – гра з надзвичайно могутньою антимотивацією, адже все, що збудовано ідеально, ти ніколи не бачиш, затримуються на екрані лише неякісні споруди. І тебе переслідує бажання скласти цеглинки докупи, – говорить Олексій Пажитнов, автор гри. – Перед очима – лише потворні помилки. І це змушує їх постійно виправляти. Отже, ви починаєте знову, і намагаєтесь добудувати іншу лінію, з плином часу гра пришвидшується, і ваші пальці змушені просто-таки літати по кнопках керування».
  9. Професори з маркетингу Дражен Прелець і Дункан Сіместер довели, що люди сплачуватимуть удвічі більше за один і той самий товар, якщо оплачуватимуть його за допомогою кредитної картки, а не готівкою.
  10. Діти особливо схильні до залежності,  оскільки у них, на відміну від дорослих, дуже слабкий рівень самоконтролю, який дає змогу уникнути звикання.
  11. Технології впливають на деякі з основних розумових функцій, які колись були універсальними. Діти 90-х пам’ятали десятки телефонних номерів, вони взаємодіяли один з одним, а не з пристроями, і вигадували собі заняття і розваги, а не споживали вже готові у вигляді додатка за 99 центів.
  12. «Вакцинація проти труднощів» – це процес, за допомогою якого наш мозок складає головоломку, намагаючись запам’ятати номер телефону або вирішити, чим зайнятися недільного ранку. Він убезпечує нас від майбутніх психічних навантажень так само, як вакцинація оберігає від хвороб. Є докази того, що незначні психічні розлади іноді нам на користь. Молоді люди набагато краще справляються з розумовими завданнями, коли ступінь їх складності поступово зростає. Спортсмени підліткового віку також показують гарні результати у разі вищих вимог тренера і більших навантажень на тренуваннях. Ці перешкоди дуже потрібні. Позбавивши наших дітей певних навантажень, давши їм до рук пристрій, із яким усе значно простіше, ми поставимо під загрозу їхню здатність долати труднощі.
  13. Один відеоролик у YouTube показує, що сучасні діти не знають, як користуватися газетами. Одне із цих відео переглянули понад 5 мільйонів разів: однорічна дівчинка уміло проводить пальчиком по екрану iPad. Вона переходить від одного діалогового вікна для іншого і весело сміється, коли пристрій реагує на її дії. Функція сенсорного екрана була для неї настільки ж природною, як дихання чи споживання їжі. Коли ж їй дали газету, то вона так само водила по ній пальчиком, але вигляд мала щораз більше розчарований, коли інертні світлини, котрі вона бачила, не перетворювалися на нові від її дотику. Вона – одна з перших, хто так сприймає світ: вірить у те, що здатна управляти візуальним середовищем, а також подолати сталість будь-чого лише одним дотиком пальців. Відео мало влучну назву «Газета – це iPad, який не працює». У коментарях до нього запитували: «Чи можете ви пояснити, чому дали однорічній дівчинці iPad?»

Придбати книжку в Yakaboo


19_2_01

Про книгу «Нездоланні: Про технології, які призводять до звикання, і про бізнес, який тримає на гачку» усе сказано назвою – ви можете не усвідомлювати цього, проте вітаю – ви залежні! Хай то буде неминуча тяга до власного смартфону, серфінг у мережі Інтернет, онлайн шопінг чи відеоігри – те, що здається цілком невинним, насправді міцно тримає вас на гачку.

Читаючи, розуміла, що це точно про мене – я абсолютно залежна від Instagram. Бездумно та безцільно можу годинами втуплюватися в екран смартфону, гортаючи навіть не фото друзів, а рекомендовані дописи (тобто фото людей, яких я не знаю). Що за магія?

Насправді – ніякої. Просто автори цього додатку розуміють, що «зачепить» користувача, не дасть йому вийти з програми. Насправді, усе досить узагальнено та просто, і це стосується всіх подібних додатків. Дайте людям можливість показати себе, поспілкуватися з іншими, отримати оцінку себе та своїх фото – і вони ваші.

У випадку з відеоіграми все теж досить примітивно – зазвичай перші раунди кожної іграшки прості, можливо навіть, вони забезпечують героя грошима та іншими віртуальними благами. Проте з кожним новим відкритим досягненням проходити рівні стає все важче, а можливість втратити героя, відповідно, усе реальніша та все більше лякає гравця. Дуже влучно на допомогу може прийти «прокачка» вашого віртуального героя – звісно ж, за гроші. Цілком реальні ВАШІ гроші. Й ось тут ми бачимо залежність у всій красі, адже мільйоні людей у всьому світі не просто залежні, а вже лікуються від ігроманії!


Залежна поведінка відома людству давно, але протягом останнього десятиліття вона набула значної поширеності, і її важко здолати. Нові звички не полягають у вживанні хімічних речовин. Хоча у ваш організм безпосередньо нічого не вводять, проте його реакція дуже схожа на реакцію наркомана, оскільки розробники все добре придумали. Деякі впливи, приміром, азартні ігри, є застарілими, інші, зокрема, використання смартфонів, – порівняно новими. Та сьогодні протистояти їм значно важче.


Ну й нехай, скажете ви. Та ж я працюю на смартфоні! (До речі, перевірка поштової скриньки – теж досить поширена залежність). Але ж головною є не наша звичка до телефонів, а те, як їх використовують діти. Будуючи соціальні зв’язки через екрани гаджетів, вони, як це не лячно, втрачають здатність до емпатії, не відчувають співбесідника (адже через екран не видно емоцій).

Показовим став проведений над групою дітей експеримент – їх забрали до табору на тиждень, звісно, без телефонів та планшетів. На початку тижня дітям давали завдання розпізнати емоції людини, що виступала перед ними. Чи варто казати, що здебільшого відповіді були невірними? Діти просто не знали, як виглядає та чи інша емоція, та елементарно плутались у них, а перспектива говорити з іншими дітьми та дивитись їм в очі змушувала відчувати себе незатишно. Проте наприкінці тижня в таборі діти знову називали емоції, і цього разу результати були кращими на 33%.

Не переконала? Спробую ще. У віці 2-4 років діти надзвичайно схильні до вивчення мов. Що ж в основному відбувається в цей час? Батьки дають дитині гаджет, аби відволікти її/змусити помовчати/дати попрацювати батькам. У результаті, згідно з Альтером, ми з дитинства привчаємо наших дітей до того, що в них руках – пристрій для рахування/писання/читання/переглядання. Навіщо розвиватись? З дітей, які не звикли розв’язувати проблеми та думати самостійно виростають дорослі, у яких на місті мозку – огірки. Не свіжі. Мариновані. Воно вам треба?


Розробники товарів, які спричиняють залежність, стали набагато досвідченішими. Вони вивчили наші слабкості і знають, як залучити нас до постійного користування їхнім продуктом. Вони буквально підкидають привабливу наживку, яку, здається, от-от дістанеш, та насправді вона лише віддаляється. Чергова новинка чекає за рогом: купуючи одну одиницю – другу отримуєш у подарунок.


Не менш загрозливими є пристрої, що начебто направлені на зміцнення здоров’я їхнього власника. Але й тут не так усе просто, адже з часом використання пристрій усе менше буде нести вам позитивний сигнал типу «Займайся та поліпшуй здоров’я!». Ні, одержимі манією та звичкою, ми будемо думати не про стан здоров’я, а про те, що нам необхідно виконати певну кількість дій/ступити кроків/пробігти кілометрів, аби гаджет був задоволений.


Підрахунок кроків і калорій не допомагає схуднути, а робить людину заклопотанішою. Ми перестаємо інтуїтивно відчувати індивідуальну потребу у фізичній активності і їжі. Навіть якщо ми втомилися і відчуваємо, що слід відпочити, ми продовжуватимемо ходити або бігати до досягнення заздалегідь встановленої кількості кілометрів або кроків.


Чому? Думаю, щонайперше тому, що людина за своєю природою азартна. Чи зможу я? Чи досягну? А що буде, якщо так?..

Одним із найцікавіших експериментів, наведених у цій книзі (як ви зрозуміли, їх тут безліч і то цікавенних), став дослід, проведений психологом Майклом Зейлером над білими голубами породи карно, яких розводили в лабораторії. Кожен із голодних голубів наполегливо бив дзьобом по кнопці, сподіваючись, що відкриє посудину з кормом. Експеримент розбили на дві серії – під час першої кнопка була запрограмована так, що голуби могли отримувати їжу щоразу, як клювали по ній; під час другої – їжа діставалася лише в певний час. Інколи кнопка загоралась, проте корму не було.

Адам зізнається, що спершу вважав послідовний графік (тобто першу серію експерименту Зейлера) найефективнішим. Логічно: не отримуючи корм, мотивація голуба клювати далі знижується. Проте, як справжні азартні гравці, голуби били по кнопці гарячковіше, коли їжу отримували в результаті всього 50-70% ударів дзьобом. Коли ж кнопку налаштували так, щоб їжа випадала через кожні десять ударів, голуби розчарувалися та перестали звертати на неї увагу ? Абсурдно, але факт: мозок як голубів, так і людей виділяє більше дофаміну тоді, коли винагорода є несподіваною, аніж коли вона є передбачуваною.


Те саме стосується не лише ігор, але й соціальних мереж


Позначка «лайк» надзвичайно змінила психологію використання Facebook. Усе починалося як пасивний спосіб відстежити життя своїх друзів та знайомих. Але пізніше це набуло глибоко інтерактивного сенсу. Користувачі відчували азарт щоразу, коли ділилися своїми фото, веб-посиланнями або оновлювали статус. Пост без уподобань особливо не розчаровував, але все ж це був своєрідний публічний осуд: або у вас не було достатньо онлайн-друзів, або, що іще гірше, ваші інтернет-друзі не були вражені публікаціями. Як і в голубів із лабораторії Зейлера, потреба у зворотному зв’язку зростає, якщо його поява не є гарантованою.


Усе ще вважаєте, що «залежність» – то не про вас? А як щодо невеличкого тесту наостанок? Дайте відповідь на питання, використовуючи шкалу, де:

0 – ніколи; 1 – рідко; 2 – іноді; 3 – не дуже часто; 4 – зазвичай; 5 – завжди.

  • Як часто ви усвідомлюєте, що витратили на роботу в інтернеті більше часу, ніж планували?
  • Як часто оточуюючі скаржаться, що ви витрачаєте надзвичайно багато часу на перебування в режимі онлайн?
  • Як часто ви перевіряєте електронну пошту, перш ніж узятися до виконання чогось важливішого, що вам потрібно зробити?
  • Як часто ви недосипаєте через нічні інтернет-листування?
  • Як часто ви говорите собі «ще кілька хвилин в онлайн»?

Якщо ваш результат 7 або менше, у вас немає ознак інтернет-залежності. Оцінка у 8-12 балів свідчить про легкий ступінь залежності від інтернету – можливо, іноді ви і проводите забагато часу онлайн, але зазвичай у вас усе під контролем. 13-20 балів – ознака помірної інтернет-залежності, тобто ваші відносини з інтернетом спричиняють «випадкові або тимчасові проблеми». Результат 21-25 свідчить про виражену залежність від інтернету й означає, що через це у вашому житті виникають «серйозні негаразди».


Що ж робити з цією нездоланною залежністю від технологій?

  • будьте розважливі та чітко розмежовуйте час, що проводите з гаджетами (приміром, постановіть собі не перевіряти пошту після 18 години вечора);
  • не користуйтесь смартфоном перед сном, адже, навіть не відчувши цього, сон ви собі погіршите;
  • взагалі відкладіть телефон подалі, не спіть із ним поруч, адже через це сон буде уривчастим та неспокійним.

Й одне з найголовніших правил – пильнуйте кількість часу, що проводять за гаджетами ваші діти. Пам’ятайте, що люди, зайняті у сфері технологій, свято слідують правилу наркодилерів: «Тим, що продаєш – не зловживай!», а Стів Джобс, приміром, не дозволяв своїм дітям користуватись iPad.

До речі, рекомендую не лише прочитати книгу Адама Альтера, а й подивитися його виступ – дуже цікаво та переконливо, як на мене.

Розважливості вам у використанні сучасних технологій та більше реального спілкування в житті ?


Схожі книги: Браєн Меркант «Девайс №1: Таємна історія iPhone»; Ерік Шмідт, Джаред Коен «Новый цифровой мир. Как технологии меняют жизнь людей, модели бизнеса и понятие государств»; Ася Казанцева «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці»


Читати: Щось новеньке. 90 книжкових новинок листопада від українських видавництв


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 583 times, 1 visits today)
Оксана Ласка
Оксана Ласка
Економіст за фахом, книгоман за велінням душі. Постійний шукач гармонії, внутрішнього дзену та місцин зі смачною кавою в Києві. Щодня подорожую тисячами світів завдяки історіям під обкладинками. Нюхаю книги та ловлю на шкірі мурашки від цього. Шанувальниця Кінга, Крісті, Пратчетта та Геймана. Фентезі та детективи – моє усе. Полюбляю нон-фікшн та класику дитячої літератури. Пишу про прочитане в Інстаграм, щосезону збираю таких самих шалених книголюбів для участі у Книжковому сюрпризі по Україні
http://www.instagram.com/wanderlust_reading/