Я стала журналістом самою собою, тому що дуже люблю читати. А любити книги мене навчив тато. Хочу поділиться з вами зворушливою і досить особистою історією з мого дитинства.
Коли я була маленькою, щонеділі мама робила прибирання. Будинок перевертався догори дном: знаходились всі фантики за диваном, розбиралися шафи з одягом і зошитами, ну а пил витирали навіть там, де не ступала нога людини. Як ви зрозуміли, ми з сестрами (а у мене дві старші) були в шоці допомагали.
Тато в цей час діяв як мудрий чоловік – не заважав. А щоб напевно і не нудно – не заважав поза домом. Своїм компаньйоном для втечі тато брав мене. Рятувати най ледачих менших – ось завдання справжнього вожака.
Шукали «притулку» ми на місцевому книжковому ринку. Куди не глянь – стелажі і прилавки з книгами. Здавалося їх мільйони: знайдеш, все, що забажаєш.
Наш улюблений «ларьок» був на самому початку базару. Тато йшов на один край прилавку, я на протилежний (ну дитячі та історичні книги поруч не живуть, самі розумієте).
Продавщиця швидко зрозуміла, що користі з нас не буде, тому махала нам здалеку (мене впізнавала по тату, звичайно). Вона показувала мені, що новенького з’явилося за тиждень, а з часом стала навіть підбирала книги під мій смак (під МІЙ смак, на хвилиночку! Дівчинка 10-ти років. Ось це сервіс!).
Тато купував мені будь-яку книгу. Але з однією умовою (увага, кульмінація): я повинна була вже прочитати ту, що ми купили минулого тижня. Книга за тиждень – непогано, правда?
Звичайно, бували винятки. Занадто складні або товсті книги я читала довше, ну а тато (що поробиш?) все одно купував мені нову. Але бувало і навпаки. Пам’ятаю, як він мені відразу купив кілька книг про Гаррі Поттера, від якого я сходила з розуму. Під чесне слово, що прочитаю, звичайно.
Іноді я вибирала зовсім «не ті книги». Був період «романів для дівчаток», якими я зачитувалася. Або «енциклопедій юної леді». А ще колись був «довідник поттероманів», який я вивчила напам’ять. Розважалася, як могла 🙂
Але на цьому наша недільна подорож не закінчувалася. Книжковий базар плавно переходив в зооринок, де ми купували рибок в акваріум, корм і рослини для них. Тато знав (і знає) про рибок все, тому я багато чого в нього нахапалася. А одного разу я вмовила його купити чи то прісноводних креветок, чи то маленьких скорпіонів (гуглила, але точно не згадала), які потім поїли половину наших риб. Такий ліричний відступ.
Ряди з птахами, собаками, котами і хом’яками ми проходили досить швидко. Все-таки вдома нас чекав не гірший «зоопарк». А закінчували ми пригоду чимось смачненьким – чимось пиріжком для тата, чимось хот-догом для мене.
Поверталися ми в чистий, затишний будинок, де нас чекала втомлена, але задоволена мама. І посмішки не сповзали з наших облич. Думаєте, ми були щасливі, тому що уникли прибирання? Або купили нові книги? Ні, не тому.
Вся справа в спілкуванні. Ми не переставали розмовляти ні на хвилину. Годину, дві, три. Починали говорити, як тільки сідали в авто, і закінчували в той момент, коли я відкривала гараж і тато паркувався.
Про книги і світову історію, про життя і бізнес, про стосунки і політику. А ще багато про майбутнє і минуле. Ми будували плани і гіпотези, часто (дуже!) сперечалися, але приходили до спільної думки.
Це ті уроки, які навчили мене думати і бути собою.
Що дивно для багатьох, але звично для мене: тато мене слухав. Ви розумієте? Мене, дрібну і вперту, яка ще нічого не знала і мало що розуміла, при цьому на все горло доводила свою правоту. Він слухав мене в 5, 10, 15. І в 20 з гаком слухає. Але що ще важливіше, я впевнена, він мене чує.
Знаєте, пишу ці рядки витираючи сльози замість висновку: я дуже хочу прищепити мої дітям любов до книг і роздумів, як мені прищепив мій батько. І я мрію стати для моїх дітей таким же космосом, наставником і другом, яким він став для мене.
І якщо через 10 років дідусь Андрюша втече з дому в розпал прибирання з моєю донькою чи сином, щоб заїхати в книжковий магазин (а насправді – куди завгодно!), Я буду найщасливішою 🙂
Джерело: блог WishDo
21 thoughts on “Як я полюбила читати”