Умберто Еко. “Номер нуль”, Фоліо, 2015

У новому романі Еко “Номер нуль”, який вийшов у видавництві “Фоліо” у перекладі Юлії Григоренко, не йдеться про типові для автора середньовіччя таємничі ордени чи міфічний світ, до яких встигли призвичаїтись читачі Еко (у новому романі письменник не йде далі ХХ століття).

Проте, так само, як і в інших своїх книжках, автор пише про авантюри, змову та розслідування (діяльність мафії, обставини смерті Муссоліні).

Роман розповідає про роботу над нульовим випуском газети “Завтра”, яка насправді ані завтра, ані в подальшому майбутньому так і не буде видана. Видавець “Завтра” позиціонує її як зразок незалежної журналістики, якій апріорі не дадуть можливості функціонувати, зате спонсору газети це дозволить потрапити у вище політичне та фінансове середовище. На словах це красивий і благородний проект. Але коли робота над газетою починається, видавець окреслює коло читачів цього “незалежного видання” і виявляється, що це дуже обмежені немолоді люди, які нічого не читають, не так багато знають і чиє мислення та мовлення цілком формується пресою. Автори цієї газети замість аналітики и розслідувань пишуть плітки, подають неточні чи вигадані новини, а видання починає все більше нагадувати жовту пресу. До того ж автори “Завтра” (невдахи, які колись кинули навчання й працювали на непрестижних роботах) пишуть про події, які давно минули й роблять сумнівні сенсації з того, що вже давно стало історією.

Автор роману робить зі своїми читачами те саме, що змушує редактор газети робити своїх авторів… Здається, Еко показує, що історія та люди не змінились від часу, зображуваного в ”мені троянди” до часу, зображеного в “Номері нуль”

В результаті маємо іронічний погляд на журналістику, читачів газет і загалом завтрашній день. Ці потенційно незалежні журналісти дуже залежать від свого спонсора і не можуть написати нічого викривального про ті сфери діяльності, в які він може бути залучений. Вони із захопленням вигадують брудні новини і рівень їхнього письма не дуже відрізняється від рівня бульварної преси. До того ж цей опис функціонування газети може викликати в українських читачів стійкі паралелі з російськими медіа. Тож новий роман орієнтовано як на тих читачів, які полюбляють стежити за розслідуванням і захоплено читають гостросюжетні книжки та газетні історії, так і на тих, хто прагне читати поміж рядків, фільтрувати інформацію та знаходити підтексти, як в літературі, так і в житті (розподіл аудиторії, що є досить типовим для Еко).

Разом з тим автор роману робить зі своїми читачами те саме, що змушує редактор газети робити своїх авторів. Ми залишаємось зануреними у світ речей, що минають або вже минули. В “Номері нуль” повно реалій 90-х років ХХ століття, що давно неактуальні для сучасності, як картотеки з інформацією або непопулярні прогнози для мобільних телефонів, які тільки починали входити в побут. Цей роман дивно читати, бо він описує речі двадцятирічної давнини, хоча автор і читач знають, як все це зміниться до 2015 року. І разом з тим змови й таємниці залишаються тими самими. Здається, Еко показує, що історія та люди не змінились від часу, зображуваного в ”мені троянди” до часу, зображеного в “Номері нуль”. Це ті самі авантюристи, яких тягне до загадок та розслідувань, які не позбулись своїх ілюзій. І світ навколо них змінився технічно, але не суттєво.

Тетяна Петренко, Читомо

Купити в Yakaboo.ua

(Visited 420 times, 2 visits today)