Пан Хорунжий

… Іноді суть цієї інтелектуальної прози маркують ринковим лейблом «історичний детектив». Хоча читачеві буде приємно, що для України це майже вперше, до того ж, дует Андрія та Світлани Климових добре відомий в наших краях також за нетривіальним чтивом іншого роду.

У професійних колах про нього говорять «щільна» проза з «тісними» зв’язками з класикою жанру. Дійсно, в «Моїй божевільній», немов у кращих книжках Андрія Бітова та Дена Брауна, крім інтриги, присутнє її «життєве» підґрунтя, темпероване неабиякими знаннями матеріалу.

Так би мовити, зі споду жанру, в яку тягне зазирнути, оскільки не кожному такий багаж по плечу.
Адже такого напруженого ритму, як в романі Світлани та Андрія Климових, синкопованого трагічними сценами з історії української радянської літератури на кшталт самогубства Миколи Хвильового (в романі – Петра Хорунжого), навколо якого закручена інтрига, давно не траплялося в розміреній бібліографії Розстріляного Відродження. «Омиті революцією, – так закінчував він памфлет, – Україна дивиться на нас із синьої безодні майбутнього і кличе туди, в зоряний Віфлеєм … І що б не трапилося – вона нестримно насувається на нас …»

У цьому ліричному епосі з елементами містичного трилера перед нами проноситься лиха кавалькада знакових фігур 1920-30-х рр., описуються обірвані на півслові таємниці, п’янки-гулянки літературної братії, цехові, сімейні та інші причинно-наслідкові зв’язки, згорілі в жаркій репресивної хуртовині. «Там стояли те, кого она хорошо знала,- тесная кучка, и с ними Казимир Валер, художник. Она не могла не узнать эту худощавую сутулую спину, прямые плечи, длинные легкие волосы, хрипловатый, полный насмешки, голос. Руки его летали — как всегда, когда он был нетрезв… Впрочем, Казимира она видела трезвым всего однажды — это было… задолго до Балия».

І відбувається ця «харківська» романна містерія на тлі знайомих з хрестоматійної класики літературних ландшафтів: Сумська вулиця, театр «Березіль», спорожнілий будинок «Слово». І лаконічно, майстерними штрихами зображений божевільний трагічний банкет письменницької братії на початку 1930-х років як реакції на страх перед неминучими політичними репресіями. «Иосиф Гаркуша, сидевший рядом, рассмеялся, а Хорунжий, которому волны хмеля то подбрасывали ни с чем не сообразные видения, то откатывались, возвращая к реальности, буркнул под нос, морщась: «Х-хос-спода гуляют!..»

Андрій і Світлана Климови. Моя божевільна.- Х .: Ранок: Фабула, 2016. – 416 с. – (Серія «Сучасна проза України»).

Ігор Бондар-Терещенко

Джерело: Теленеделя.

(Visited 168 times, 1 visits today)