Не псуйте дітям дитинство!

Скажу чесно: на книгу Кристини Нестлінґер «Конрад, або Дитина з бляшанки» дивилася рік, поки нарешті придбала. Щоразу, коли вона трапляла мені на очі, з’являлося відчуття, що після прочитання повісті буде шкода витрачених коштів. На щастя, я помилилася, бо ця невелика дитяча книжка змусила мене якщо не сміятися весь час, поки читала її, то постійно усміхатися, а ще – задуматися про справжню цінність дитинства. До того ж, ілюстрації Анатолія Василенка зробили свою справу: ефекту комічності було досягнуто! (взагалі, з паном Василенком раніше була знайома через його карикатури на політичну та побутову тематику в одному періодичному виданні, хоча й малюнків для дітей його авторства у тому ж виданні вистачало).


Але до книги. Крістіне Нестлінґер – знана німецькомовна авторка, історіями якої зачитуються діти й підлітки (та навіть і дорослі =) в усьому світі. Для Нестлінґер не проблема написати роман для підлітків, який приємно вражає щирістю («Маргаритко, моя квітко»), не важко й створити неймовірно комічну повість для дітей будь-якого віку – «Конрад, або Дитина з бляшанки».

Повість запрошує читача в гості до пані Берті Бартолотті, жіночки без віку, яка створює красивезні килими, чим, власне, і заробляє на життя. Точніше, на смачненьку й переважно шкідливу їжу, рожеві рум’яна, червону помаду, чорну туш для вій, олівці для брів брунатної барви, зелені тіні та інші жіночі дрібнички. На додачу, це точно якась не така доросла жінка, бо попри дорослість віку, вона ще зовсім дитина! І ця її дитячість тільки сильніше проявиться при спілкуванні Берті з Конрадом і паном Еґоном.

До речі, про пана Еґона! Цей пан наче підбиває клинці до нашої пані Бартолотті, але підбиває клинці якось дивно: їм цілком вистачало «приятелювати двічі на тиждень»: «Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Вони разом вирушали в кіно чи до театру, потім ішли кудись вечеряти, далі йшли кудись випити вина, а наостанці – випити кави. Двічі на тиждень пан Еґон називав пані Бартолотті «Берточкою», а вона його «Еґончиком». Та коли вони в інші дні зустрічалися на вулиці або коли пані Бартолотті приходила до аптеки по краплі від кашлю, то казала йому «пане магістре», а він їй – «шановна пані». В інші дні вони не заходили в розмову. Приятелювали вони лише у вівторок і в суботу».

Спочатку я дивувалася, чому панове так дивно «приятелюють», але згодом зрозуміла, що або пані Бартолотті занадто безпосередня для пана Еґона, або пан Еґон занадто зануда для неї. Коли ж у їхньому житті з’являється дитина неймовірного походження – Конрад – виробництва чи то «Гунберта», чи то «Гонберта», чи то «Монберта», головні риси пана й пані тільки загостряться: він стане ще більш статечним паном, а вона перетвориться на зовсім дівчисько!

А от семирічний хлопчик Конрад неабияк урізноманітнить життя дорослих, уже самим своїм прибуттям до Берті Бартолотті провіщуючи ті неймовірності, які змусять читача щиро сміятися з книги. Як бачимо з назви повісті, хлопчик дійсно з бляшанки: у бляшанці його до квартири Берті Бартолотті притягнув поштар. Дитина ця була зовсім дивною, ось погляньте самі: по-перше, Конрад у свої сім років знав, що дітям негоже надміру захоплюватися солодощами (це шкідливо для здоров’я!), галасувати, а от сумлінно навчатися у школі та гарно поводити себе й допомагати батькам – перший обов’язок! Хлопчик цей – цілком і в усьому правильний, а відносно Берті Бартолотті – навіть найдоросліший з усіх можливих дорослих! Скажу по секрету: на його фоні Берті – справжня дівчинка, у той час як Конрад – абсолютно доросла особа, хіба тільки в дитячому тілі.

Просто золото, а не дитина! Тож на голову цієї дитини гепнеться головна біда – надмірна слухняність. Так, це і є проблема, бо якщо хлопчик не навчиться поводитися як усі звичайні діти (себто бешкетувати), його заберуть від пані Бартолотті й повернуть тим батькам, які насправді й замовили Конрада. Власне, перевчати його буде подружка Кіті. І варто додати, що перевиховання незвичайного хлопчика завершиться успішно, тож він залишиться разом з паном Еґоном і пані Бартолотті.

Направду, це дуже весела повість. І смішно стає тому, що ми бачимо в образах Бартолотті й Еґона гіперболізацію рис небажання дорослішати та бажання бути занадто дорослим. А от Конрад – це чудовий приклад того, якою може бути дитина: чи старшою за свої роки, чи в різних проявах відповідати своєму віку.

На додачу до порції гумору авторка пропонує уважному читачеві думку: саме батьки визначають, якою буде їхня дитина, кого вони з неї зроблять. Так, кожна дитина від народження на щось запрограмована (це та база, яку вона отримує від природи у вигляді амбіцій, талантів, здібностей, нахилів, унікальних і неповторних рис), але й цю запрограмованість можна або розвинути, або ж змінити її, як це було зроблено з Конрадом (перетворення дитини на справді дитину).

Герой був дорослим, у той час як мав бути дитиною! А його новоспечені батьки через особисті негаразди не могли дійти згоди щодо виховання Конрада й перетягували його, наче це не жива людина, а – канат, який потрібно сильніше торсати на себе, щоб перемогти. Ні, з цього ніколи не буде успіху, панове: від цього дитина тільки страждає. На жаль, тільки страждає… І все добро, яке дитині намагатимуться дати дорослі (якісна освіта, гарне дозвілля, банально, але й щирі стосунки з дитиною), не матиме сенсу, бо цілковитого спокою в дитини не буде.

Читати: Подорож Шеклтона: переказаний в сучасній художній манері сюжет

Книжку можна читати в якості гумористичного акомпанементу на вечір, для відпочинку, навіть у моралізаторському контексті: Нестлінґер дарує нам вибір. Але навіть по закінченню повісті хоча ми й сміємося з того, які перипетії трапилися з Конрадом, як він завдяки гарній дівчинці Кіті став нормальним хлопчиком, якийсь наче легенький смуток з’являється, і ти ставиш собі питання: чи можна придбати дитину? Ось так просто – замовити в «Товарах поштою», розпакувати й почати ліпити з малої людини те, що тобі заманеться? Або ж придбати фігурально, зваблюючи подарунками чи можливостями? Можна. Можна все! Бо більшість батьків з різних резонів і чинять з дітьми вкрай несправедливо: сприймаючи їх як глину, з якої і для якої можна робити ледь не все, що завгодно, вони забувають, що в дитини є право і на дитинство, і на неідеальність зокрема. Батьки хочуть бачити своїх чад у всьому ледь не першими, але якщо дитина без мінусів – це трагедія, бо в такому разі це створіння, яке не є справжнім. Це нонсенс, панове! Не буває бездоганних з усіх поглядів дітей!

Крістіне Нестлінґер створила історію для дітей, яку варто читати в першу чергу дорослим, аби вони не забували про своє дитинство, аби, бажаючи допомогти, не заважали дитинству своїх діток. Батьки, цінуйте особистість дитини! Діти, будьте дітьми! Батьки і діти! Не поспішайте дорослішати, перетворюючись на пана Еґона, нехай краще для всіх ви здаватиметеся дивакуватими, як пані Бартолотті, але залишитеся такими ж по-справжньому щасливими, яким виявився Конрад після того, як Кіті зробила з нього дитину.

Вікторія Беркут

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 160 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com