Які б там хурделиці не завершували поспіхом свої плани, надворі – весна. Пора жіночого щастя, і жіночого читання. Освіжитися після довгих вечорів і серйозного робочого навантаження можна із книжками-щоденниками, мемуарами, нон-фікшном, або ж художкою, яка надихатиме до змін або стверджуватиме у своїх принципах.
Для вас у добірці: «Ship life» Ольги Мельник, «Щоденник Бріджит Джонс» Гелен Філдінґ та «Не така дівчина» Ліни Данем. Три жінки відкривають своє сокровенне – нотатки та щоденники, для того, щоб збагатити читачів прожитим і переконати в тому, що бути жінкою складно й час від часу дуже, але все ж – прекрасно й особливо.
Вік героїнь 20-30 років, і в текстах – цінні досвіди, які були пережиті ними в цілком буденних та абсолютно незвичних ситуаціях. Хто в Лондоні, хто в Нью-Йорці, а хто на борту лайнера, що відвідує десятки місць.
Акція: -8% на жіночу прозу
Якщо вам зручніше слухати, а не читати, тримайте подкаст:
Ship life. Зберегти себе справжню
Слава Богу, я – все ще я. Це – найбільша перемога. С.167
Книжка справжньої мандрівниці, яка вже відвідала 44 країни світу – Ольги Мельник, про сім місяців самоствердження і віднайдення своїх істин у мультикультурному, але закритому просторі.
Замало вважати цю блакить просто щоденником, а несправедливо – виключно часописом гострих пригод та екзотичних сцен, яких у монологічній більшості тексту тут просто немає. Це розповідь не лише про те, як важко починати працювати, чи як круто, коли робота дає можливість бачити світ. До цього ще треба дожити. Важливо – не втратити свою власну вісь, бо довкола на перший погляд уніфікований та злагоджений, але ж мультикультурний і непередбачуваний простір.
Ти маєш зважати на те, що поруч – настільки різні люди Оточуючі – ніби команда, але грають кожен за своїми правилами. І перехід до стану, коли починають враховувати і твої принципи – це теж становлення й окремий важливий досвід дорослішання. А коли ти молода дівчина, яку частіше пожирають поглядом, ніж говорять про твою адаптацію, коли замість співчуття й порад пропонують універсальний рецепт втечі від реальності – переспати й забути, бо це ж «ship life», інакше не витримаєш – виклики стають гострішими й ще більш хвилюючими як для жінки.
Для кого й де ти найкраща
У книжці правдиво і відверто описаний шок від змін від початку самостійного життя дівчини і від надуманих привілеїв, які нависають примарою після студентства. Ось ти – успішна випускниця елітного вишу, з тобою на рівні спілкуються шановані та визнані особистості, ти перейняла від них найкраще. Так, це фініш у немалій боротьбі, але в теоретичній і не пристосованій до реального життя частині. В інших просторах доводиться знову починати все спочатку – відбудовувати себе.
Часом здається що все втрачено і вже нічого не можна зробити, а виявляється – можна: просто береш і робиш щось дуже маленьке, крок за кроком. С. 27.
Не зона комфорту
Ольга Мельник у своїх нотатках розкриває цей стан – вона вирішує діяти й досягати розуміння заново. Почати свій розвиток на несподіваному етапі долі з нуля. Але розвиток поступається просто буттю. Тут усі твої козирі зони комфорту анулюються, і по-справжньому може допомогти хіба що елементарна вихованість та знання іноземної. На порозі незвіданого огортають роздуми про те, що раніше здавалося даністю й безпроблемним моментом. Наприклад: свобода, ненасильство, відчуття внутрішнього комфорту, приватність.
Робота не відмежована від приватного життя, і жодні стосунки ніколи не залишаються поза увагою колег, сусідів і решти небайдужих. С.35
Де би ти не перебувала за картою, зміною, посадою – весь контракт ти в закритому просторі й залишаєшся сама із собою. Сам на сам із шумом, який аж ніяк не асоціюються зі звичними децибелами твого докорабельного життя, воно змінює твої акценти й тебе:
Важливо те, що ти не на борту, що можеш прогулятися містом, вийти за межі реальності, яка оточує тебе на судні. А те, яке це місто й що саме ти там побачиш, відходить на другий план. С.76
Дорога змінює?
Книжку було би корисно прочитати в тандемі із «Дорогою святого Якова» Дзвінки Матіяш. Чимось антагонічні, обидва щоденники однаково про виклики, про океан людських облич, які погано запам’ятовуються, але загартовують і вчать. Якщо в Дзвінки це споглядання кожної миті, прожиття їх такою, якою ти є, відчуття й аналіз своїх рефлексій, також разом із різними людьми, то щоденник Ольги Мельник – це навіть зрив, виговорення дівчини-інтроверта, і видання на-гора того, що коїлося всередині, росло, зазнавало змін, та врешті – збереглося.
У невеликому об’ємі структурованого нотатника змальовано більше ніж внутрішні потрясіння від знайомства з іншим життям, тут на додачу й різниця між людьми Сходу та Заходу в ставленні до праці, і близький до нас Барбадос у своїх кольорах та знаках:
Цей символ нагадав мені нашу дулю – цим, напевно, і сподобався С.170
Власне я для власного світу
Хай там що, оповідачка дорослішала на тлі своїх круїзів запис від запису. Їй вдалося передати читачеві ту пряму від стану, коли ти нагадував м’ячик для пін-понгу: куди сказали туди і йду, до стану автоматично й гармонійно злагоджено біобудильника, що все планував уже само собою – і кращі години для роботи, і моменти коли можна булькати ногами в новому морі. Коли вже робиш те, що хочеш і можеш ти особисто.
Універсальна відповідь «Respect!» і перевірена емоція, яка не підведе – посмішка – не лише дієва порада з тренінгу для членів екіпажу, це також і корисність усьому прийдешньому в цьому житті: воно нас кидатиме з однієї сторінки на іншу, з одного гребеню хвилі до іншого, зводитиме й розлучатиме із найменш очікуваними людьми, і невідомо хто з них відіграє яку роль у становленні конкретно твоєї особистості. Можливо, всі вони тільки ствердять тебе самою собою.
Читати: Ship Life. Сім місяців добровільного рабства. Уривок із книжки
Читати: Море хвилюється раз. Чи є життя на круїзному лайнері?
Дилема Бріджит Джонс. Роман у щоденнику
Дитина в середині кожного з нас часто дає про себе знати. Який би вік не зафіксував паспорт і прискіпливе оточення, його справжній вік веде власна душа.
Іноді мозок піддається маніпуляціям і погоджується із перцевими порадами «робити щось уже» і «влаштовувати себе сімейну», бо, знаєте, час летить і все таке. А коли-не-коли організовує сам собі інтелектуально-емоційну прочуханку, отримавши спокій лише після рішучих записів у планнері на наступний рік: «змінитися, ще раз змінитися», «кинути-почати-зробити».
Такий порив трапився й у героїні Гелени Філдінґ, тільки, на додачу до цього всього, особисте життя Бріджит намагається також влаштувати і її мама – ще одна особистість, яка проходить в історії не менш захопливий шлях внутрішніх переживань та несподіваних рішень.
Пиши, Бріджит, пиши
Винуватець найгірших помилок Бріджит, її незворушний ревізор і чесний суддя – це її особистий щоденник, бо він фіксує все те, що найбільше турбує самотню тридцятирічну дівчину. Вага, спожитий алкоголь і нікотин – так. Флірт із шефом – так. Дивний стан мами – так. Ненависть до нав’язаного кавалера – так! І це на десерт. А у якості основної страви подайте близького по душі гея, найкращих подруг, роботу у видавництві та на телебаченні в самотньому хвилюючому віці. Ось такий він, шалений і водночас типовий для багатьох дівчат ритм життя, у яке страшенно хочеться внести зміни. І це основні пункти записів у щоденнику Бріджит.
Не асоціювати з автором
Гелена Філдінґ є й автором сценарію однойменного фільму. Екранізація тільки підтвердила, що формат щоденника – це лише фокус зі структурою і трохи семантичності, а насправді історія про Бріджит це хороший жіночий роман, із харизматичним героями, ефектним розвитком подій, де є і зрада, і дружба, і майже дуельні сцени, і купа, купа щирого й часто такого безпосереднього дівчачого гумору – він і у власних діях, і в реакції на них оточуючих.
Гелен Філдінґ – має низку нагород як сценарист, і, окрім інших книжкових, відзнаку “National Book Award” (2013).
Гелен працювала у відомих газетах і одного часу вела колонку про життя самотньої жінки в Лондоні. Її історії, можливо, й були особистими, та все ж написані від імені вигаданої Бріджит Джонс, яка є тепер героїнею серії романів відомої авторки. Поза серією Філдінґ має ще такі роботи як роман «Причина успіху» (після участі в створенні документального фільму про громадянську війну в Південному Судані), «Як відмовити гарному чоловікові» та роман «Олівія Джоулз, або палка уява».
Чим живеш, одненька? Порція добра від батьків
Найбільшого успіху їй принесло саме друге видання Щоденника. Воно стало бестселером, й ось, нарешті, потрапило на полиці українців у вигляді перекладу від Видавництва Старого Лева.
Отож, Бріджит Джонс, самотня жінка середнього віку, підтримує пропозицію батьків провести з ними Різдво, відновлює там знайомство з другом далекого дитинства, а нині – успішним адвокатом Марком Дарсі. Їхнє взаєморозуміння в перший же вечір, здається, померло в зародку, і це ще більше підбурює Джонс до самостійної організації «любовного фронту». Після свят на роботі лютує месенджер. Ніби знак долі – відверті, а часом не зовсім зрозумілі епітети від начальника у видавництві. Бріджит не тікає навтьоки від ситуації, а розгортає її у вигідному для себе світлі. Поради найближчих і перевірених друзяк разом із десятком перехилених келихів вина й коктейлів додають сил і впевненості, то ж наче все «за планом» й ось за деякий час щоденник дівчини рясніє іменем Деніел.
13:00 Щойно бачила, як Деніел вийшов на обід. Ні не написав мені повідомлення, ані чогось такого. Я дуже пригнічена. Влаштую собі шопінг. С.50
Несподіваний мотив
Тим часом адвокат аж ніяк не пасе задніх і з’являється в публічних місцях із партнеркою – стрункою розумницею, спеціалістом у сімейному праві. Ідеальний розподіл ролей та логічне самоствердження в очах невдало підісланих батьками друзів босоногого дитинства.
Але деякий час потому Бріджит одна за одною спіткають прикрості. Дуже не вчасно, несподівано й боляче. У Бріджит відкриваються очі на багато незначущих на перший погляд ситуацій. Отож, за іронією долі, пора справжніх змін настала.
Не щокай, серденько, кажи «прошу» й завжди слухайся мами. С.419
Який він шлях відновлення самої себе перед іншими й собою? Що може зруйнувати річні зусилля схуднути, менше пити й курити, й успішні записи про це в щоденнику? Ось тут і є найбільший смак і сила жіночого в тонко виписаному на історії Бріджит роману-щоденника.
Читати: Бріджит Джонс – це я! Уривок з роману
Читати: #ДвіДумки: «Щоденник Бріджит Джонс» Гелен Філдінґ
Не така, бо не знала. Ліна Данем про те, що не кажуть дівчатам
Ліна Данем – американська актриса, сценарист, режисер та продюсер має сім великих нагород за свої роботи. За свій фільм «Крихітні меблі» – перемога в трьох номінаціях, зокрема за дебютний сценарій, а ще чотири за серіал «Дівчата», серед яких – Премія гільдії режисерів США. І це все нині – у свої 31. «Не така дівчина» – її перша книжка, це роздуми, зізнання, особистий, відвертий звіт про те, що хотілося проговорити, про що не вистачало розмов у юності, «Не така дівчина» – історія зі спогадів, неповторних досвідів, відвертих зізнань, інших автобіографічних та філософських есе, яка є посилом до життєрадісності і, звичайно, феміністичним альбомом роздумів і становлення такою як є сама Данем. Авторка відверта до клубку в горлі пересічних читачів і стрибків тиску в гіпертоніків. Вона щира і прискіплива, дріб’язкова і глобальна у своїх принципах.
Обережно: гола правда
Звичайно, книжка 18+, а за свою відвертість і безпосередність може претендувати на найревніші й найгостріші закиди критиків і читачів, які просто не звикли до того, що молода, успішна жінка може написати свої мемуари в такому молодому віці й у такій формі.
Книжка має умовні розділи, які об’єднують коротші історії за певною темою. Це «Секс і Кохання», «Дружба», «Тіло», «Робота»…
Я не попередила Джону щодо своєї незайманості – сказала тільки, що роблю «це» не так уже й часто. С.28.
У Данем стільки вдалих і точних порівнянь! Вона не втомлює описами зовнішності, їй швидше відіслати нашу уяву до фотопам’яті на обличчя відомих людей: акторів, співаків, політиків…
У суспільстві він завжди привертав увагу своєю брутальною, маскулінною зовнішністю й низьким голосом як у Баррі Вайта.
Здається, у її світі кожен зустрічний це дублікат когось зовні, тільки ближчий і більш унікальний, справжній. З іншого боку, це підкреслює посил авторки про те, що головне – у середині людини, її власний світ, мальований переконаннями та вчинками.
Як тебе не любити. Місто
Авторці мабуть би не сподобалося, якби її роботу назвали «зізнанням у коханні до Нью Йорку», та написати про це не буде зайвим. Ліна змогла вплести у свою книжку залюблений нею рідний Нью Йорк не лише розповіддю про себе, але й пізнавальними й живими замітками про цей мегаполіс. Акуратно, десь у поясненнях чи підкреслюючи певний момент, вона так і відмітить особливість того, чи іншого кварталу, району.
Бути дівчиною мовою почуттів
Чого не вчать дівчат удома? Про що мовчать подруги, які трохи раніше за тебе пізнали заборонені плоди? Як відчуваються всі ті зміни, які переживає тіло дівчини, коли вперше зливається з чоловіком, коли постає перед лікарняним оглядом, коли ніяк не хоче зазнавати впливу дієт, чи навпаки страждає від них?
Ліна Данем пише тільки про те, що її зачепило, що її по-справжньому турбує й що вразило її як дівчину.
Хтось скаже, що вона занадто вульгарна, а комусь її сповіді згадаються не раз у житті.
Швидкоплинність часу, залежність від того, як проходило твоє дитинство та незримий постійний зв’язок із батьками й сестрою – стовпи, навколо яких снує свою історію сценаристка. Любов до них і породила цю книжку, очевидно, тому Ліна й обіцяє рідним більше не чіпати їх у своїх текстах, бо вони вийшли не настільки класичними, як для автобіографічних історій, трохи більше відвертими, ніж очікувалося. Але в них чесна й щира любов і ствердження героїв як найближчих людей Ліни.
Отож, якщо ви шукали книжку, у якій хтось зізнається у відчуттях, що вирують навколо дівочих подій, про які прийнято не говорити, або ж про які знає лише подушка й ліжко, про які немає теоретичного розділу у відносинах із батьками, вони цього не вчать і вчити, мабуть, і не повинні, про те що треба одразу пережити, без підготовки. Тут не лише виключно «дівочі проблеми». Данем роздумує і про свідомість і, навіть, про смерть:
Прочитавши чернетку цієї книжки, мій приятель Метт запитав мене: – Чому ти так поспішаєш померти? С.306
Ліна Данем зачіпає не лише тим, про що вона пише, а більше тим, ЯК вона це робить. Важко стверджувати, що так говорять із друзями, чи, родичами, імовірніше це монологи, які довірені читачам від активної талановитої феміністки, яка вдало зробила себе в кіноіндустрії, й от – у книгописанні. Так говорять лише самі до себе. Частіше подумки. Така відвертість, без масок, формальностей і правил, писаних кимось іншим –чіпляє й додає живого змісту всім тим настановам, які сповідує і з якими ділиться Ліна.
Читати: 5 книг для подруги, яка чекає на кохання
25 thoughts on “Змінюватися чи залишатися собою: роман-щоденник, мемуари та нотатки мандрівниці”