Як об’єднати Європу: рецепт від Жана Монне

Мемуари – жанр специфічний і не дуже шанований книголюбами, бо не зовсім правдивий, адже кожен автор хай трохи, та хоче покрасуватись. «Спогади» (Фоліо, 2017) Жана Монне вирізняє те, що спогадів у нього не так багато, тому, думаю, можна повірити цьому харизматичному французові на слово.

З коньячних комерсантів в євроінтегратори

У Жана Монне неймовірна біографія і широка географія. Про себе я чомусь одразу охрестила його «дядечко безвіз». Він народився у родині виробників коньяку у Шаранті (провінція Коньяк, певна річ) і вже з дитинства готувався розвивати поважний, але досить скромний бізнес. Ще юнаком він багато мандрував – деякий час жив у Британії і добирався з батьковими доручення навіть до Сінгапуру, вивчав мови, пізнавав дипломатію, щоб знаходити нові ринки збуту для елітного алкоголю.

Але прийшла війна, а за нею друга… Жан Монне не був придатним до військової служби, тож він відкрив у собі новий талант – організатора та логіста. Саме завдяки його хисту до налагодження постачання війська Антанти (і не тільки війська) отримували найнеобхідніше і, зрештою, дійшли до перемоги.

Ліга націй та ідея об'єднання

Жан Монне відстоював ідею того, що необхідно створити Європу. Європу, здатну протистояти викликам буремного століття, коли прогрес набрав неабиякої швидкості. У риториці дипломата це ніколи не звучало як «єдиний народ», а радше як взаємовигідна співпраця талановитих комерсантів, які з допомогою кількох договорів зможуть отримувати більше переваг (щось якась реклама вийшла). Хоча ідея спільного громадянства проскакувала.

Повоєнній зраненій Європі дуже потрібно було домовлятись, щоб відновити сили, відбудувати зруйноване і наздогнати прогрес, який не чекав, поки припиняться бої, перезапуститись і жити далі. Тоді ніхто не підозрював, що через покоління прийде ще одна війна, кривавіша і жорстокіша. І тоді виснаженій Європі у боротьбі проти нацизму доведеться шукати зброї у Сполучених Штатах. І Жан Монне не раз радитиметься з Рузвельтом, як рятувати союзників.

Статистика, свідчення і цитати з розмов, які наводить автор, відкривають історію Європи з нового боку. Думаю, і для істориків там знайдеться чимало нового. Мене дуже вразило, скільки кораблів, які прямували в порти Британії і Франції, потопили німецькі субмарини. Стільки добра зникло на дні Ла Маншу…  

Батько Європи

Ідею єдиного європейського війська, яке мало б протистояти можливим загрозам з боку СРСР, Монне так і не зміг реалізувати, хоч «холодна війна» добряче лякала західноєвропейських лідерів. Та й війна між Кореями додавала дров у вогонь неспокою. Раджу вам звернути увагу на постать Аденауера, якому дісталась виснажена країна з поганою репутацією, яка ще пам’ятала про колишні звитяги.

Та дещо з “наполеонівських” планів  Монне все ж вдалось реалізувати: Європейське об’єднання вугілля і сталі стало основою для того, що ми тепер називаємо ЄС. До речі, зі спогадів політика і того, як він зображає дії Сполученого Королівства, помітно, що Brexit був неминучим ще від початку. Сполучене королівство від початку не могло визначитись, чи потрібен йому Європейський Союз, а потім ще намагалось диктувати свої правила вже згуртованим державам.  Дивно, що так довго протримався.

Ліга націй та ідея об'єднання

І наостанок запропоную вам цитату Жана Монне, яка стосувалась насамперед мистецтва, але насправді підходить до всього: «Ніщо ніколи не є цілком закінченим, і необхідно вміти зупинитись тоді, коли зайве зусилля може похитнути рівновагу».

Безумовно раджу цю книгу історикам, які хочуть поглянути на першу половину ХХ століття під іншим кутом, а також для тим, кого цікавить, з чого постала та Європа, яку ми знаємо зараз. Варто прочитати «Спогади» й тим, хто досі не відкрив для себе мемуари як жанр.

(Visited 77 times, 1 visits today)
Юлія Дутка
Юлія Дутка
Трилероїд, інтроверт та психоаналітик-аматор. Ви хочете про це поговорити? За фахом - журналіст, та більше тяжію до редагування. Люблю соло-подорожі, важкий метал, м’яке світло, волохатих корів, Скандинавію та бензопили. Мрію попестити ісландських коників та потиснути руку Чакові Поланіку.
http://tarels.blogspot.com/%20