В очікуванні «Антени»: публікуємо кілька віршів з нової збірки Жадана

На початку вересня з’явиться друком нова поетична книжка Сергія Жадана «Антена». Вона містить 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Ілюстрації до збірки зробив харківський художник Гамлет. «Власне, це не зовсім ілюстрації, – резюмує Сергій Жадан, – Гамлет фактично намалював всю книгу. У ній розписаний кожний розворот. Загалом — 150 ілюстрацій на 300 сторінок тексту. Вийшло яскраво й несподівано».

За словами Сергія Жадана, «Антена» – це поетичний звіт за останні два роки.

«Антена» вийде відразу у двох форматах – повноколірний арт-бук та його чорно-біла покет-версія. Перша презентація книжки відбудеться 8 вересня під час ІХ Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz у Чернівцях. Наступні – 14 вересня в Києві, 18 вересня в Харкові, 19 вересня в Одесі й 22 вересня у Львові в рамках Форуму видавців.

В очікуванні виходу книги блог Yakaboo публікує кілька віршів, що до неї увійшли.

Глибокий світ радості і дерев,

світ золотого перетину протоптаних дітьми стежок,

світ тривоги, яка виростає зі спокою,

важко входить у зиму, ніби заступ у березневу землю.

Хто тепер думатиме про замерзлі ставки?

Хто тепер дбатиме про безпритульних,

схожих на диких гусей на березі:

залишились тут, зазимували,

і легені їхні розпадаються, як сухе виноградне листя.

Дні тепер такі, що не встигаєш  

слідкувати за календарем.

Коротке перетікання світла з темряви в темряву.

Коротке пташине забуття в зимовому небі.

Музика, яка не вміщається на коротких хвилях.  

Але годі нарікати, – говорять одне до одного

дикі гуси на зимовому березі, – тримаймося купи,

гріймося нашою гусячою вірою.

Світ ще лишає по собі присмак липи і радості.

І зимові дні без снігу,

ніби вірші без рим –

позбавлені блиску, позбавлені легкості,

проте не позбавлені сенсу.

Знайомі поховали сина минулої зими.

Ще й зима була такою – дощі, громи.

Поховали по-тихому: в усіх купа справ.

За кого він воював? – питаю.

Не знаємо, – кажуть, – за кого він воював.

За когось воював, – кажуть, – а за кого – не розбереш.

Яка тепер різниця, – кажуть, –  

хіба це щось змінює, врешті-решт?

Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.

Хоча він би й не відповів: ховали без голови.

На третьому році війни ремонтують мости.

Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?

Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.

Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.

Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.

Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.

Ночі тепер такі – з попелу та заграв.

Ти завжди грав за сусідню школу.

А ось за кого ти воював?

Танцюй, тесле, доки сонце стоїть  

над найбільшим зі створених богом міст.

Танцюй, про все вже написано Гомером в його книжках.

Місто не засинало всю ніч,  

ніби закоханий підліток; подорожній ступає на міст.

Перекупки несуть на заріз червоних півнів у чорних мішках.

Ти пам’ятаєш слова тієї пісні,  

тесле, що вилітала з ранішнього вікна?

Ти пам’ятаєш, як тікав зі школи,  

як потому йшов прибережним піском?

Вона одна тебе любить, тесле, в цілому світі – вона одна.

Її вечірня вулиця, мов серце матері, пахне хлібом і часником.

Танцюй посеред цього світу,  

який крутиться без утоми й мети.

Хлопчик лишає батьківський дім,  

як ранкове сонце лишає тьму.

На кожному з нас, тесле, стоїть тавро, тавро любові і самоти.

Коли в тебе народиться син, він пояснить тобі чому.

І довгі ночі ніжності, коли ти називав її на ім’я,

називав так, наче вигадував мову для німих.

Тепер ось ти співаєш цю пісню, ніби вона справді лише твоя,

ніби це саме ти знайшов її колись в одній із книг.

І від танцю забиває подих і проступає робочий піт.

І в повітря цівкою крові вплітається запах морської води.

І на цій площі суботнього ранку може вміститися цілий світ.

І коли в тебе народиться син – ти його теж приведеш сюди.

Танцюй, тесле – кричать перекупки, танцюй – тішаться різники.

Хтось виплітає цей світ, мов кошик із зелених лозин.

Ти пам’ятаєш ту пісню, з якої почалися всі словники.

Вона одна тебе любить, ким би не був твій син.

Все, що вміємо ми, все, що знаємо, все, що любимо ми.

Все, чого ти боявся, тесле, все, чого ти хотів.

Сонце, мов півень із відрубаною головою, б’є крильми.

Вітає цей дивний світ, найсправедливіший зі світів.