Париж захлинеться вогнем та агресією, люди ховатимуться серед руйновища, собаки бігатимуть безладними зграями і тільки коти зберігатимуть спокій та знатимуть, що робити, — таким Бернард Вербер бачить недалеке майбутнє.
Той, хто підкорив “Мурах” і котів
Бернар Вербер – один із найпопулярніших французьких письменників сучасності – і у себе на батьківщині, і у світі. Його твори – синтез наукової фантастики, футуризму, пригод та філософських роздумів – переклали 30 мовами.
Найвідомішими його творами залишається трилогія “Мурахи”, яку вже почали видавати українською, а також дилогія “Танатонавти”. «Завтра будуть коти» (Terra Incognita, 2018, пер. Ярина Тарасюк) вийшла до Форуму видавців та одразу привернула увагу своєю обкладинкою: кіт з такою кількістю лап, що й індуїстське божество може позаздрити, є в нього і лотос – символ медитації, і револьвер, а на носі красується позначка порта USB. Це – Піфагор, про нього поговоримо нижче.
Бастет
“Ох уже ці самці, вони завжди задирають носа, а насправді, виявляється, всі як один – слабаки, коли опиняються віч-на-віч із самицею, яка знає, чого хоче, а особливо – чого не хоче”, — у цьому вся Бастет, кішечка, від імені якої написаний цей роман.
Трирічна плямиста звабниця, перед якою не може встояти жоден котячий кавалер. Але вона – не якась там вертихвістка, вона мріє знайти спосіб налаштувати міжвидову комунікацію: намагається говорити з людьми, мишами, пташками і навіть рибкою…
“Моя мама завжди казала: “Не звертай уваги на людей, вони непередбачувані”.
Вона вивчає світ, а надто свою “служницю” Наталі – достойний приклад людської самички, яка чомусь вибирає собі якихось недолугих самців. Бастет дуже хоче навчитись говорити з нею, але щось постійно заважає.
“Мама пояснила мені, що ми є господарями людей, а люди – господарями собак. Але чиїми господарями є собаки? Вона відповіла мені: “Бліх, які живуть у них на спині, бо вони забувають вилизувати себе, щоб очиститися”.
Поки Бастет зайнята спостереженнями за людьми, у Парижі відбуваються теракти та назріває справжня криза. Наталі все більше хвилюється і купує великий телевізор. Так Бастет вперше бачить новини і вбитих поблизу людей.
“Звідси я роблю висновок, що люди – не безсмерті. Цікава інформація, якої я не знала. Невже Наталі придбала цей блискучий моноліт, щоб дивитись, як вмирають представники її виду?”
Піфагор
Він – десятирічний сіамець, лабораторний кіт з вживленим у мозок USB-портом, який може підключатись до інтернету та черпати з нього всю необхідну інформацію. Він – унікальний, адже сам обрав собі ім’я, коти, як правило, не зазнають такої честі. Бастет стає для нього вдячною слухачкою, яка хоче знати все про людську та котячу історію, події у світі та те, як вибратись з жахіття, на яке за кілька місяців перетворився Париж.
“Нам, котам, бракує перспективи, – як у часі, так і у просторі. Ми здебільшого маємо доступ до одного обмеженого джерела інформації: для нас існує лише те, що ми бачимо, те, що чуємо, що відчуваємо на фізичному і психічному рівні. Це дуже куце поле знання, яке зазвичай обмежується помешканням, кількома дахами, садом, вулицею. Люди ж можуть дізнаватись про події, виходячи за межі власних відчуттів завдяки багатьом сучасним засобам: телевізорові, радіо, комп’ютеру, газетам, книжкам”.
Якщо Бастет розглядає людей як двоногі одиниці, створені для служіння котам, то Піфагор визнає, що людська цивілізація чимало досягла, зокрема створила мистецтво. Він не хоче, щоб вона потонула в міжусобицях та війні. Піфагор розуміє, що у цей момент людям, як ніхто, потрібні коти – коти для розради і порятунку від щурячої навали.
“Тепер ти знаєш, що я обожнюю в них, – каже Піфагор. – Моє серце стискається на думку, що це може зникнути. Так, люди відкрили важливість мистецтва, – провадить він далі. – Воно не дає нічого. Ні їсти, ні спати, ні завойовувати нові території. Мистецтво – це некорисна діяльність, однак саме в ньому – їхня сила”.
Стосунки Бастет і Піфагора
Вербер цікаво прописує спілкування спокусниці Бастет та стоїчного Піфагора, який переконаний, що зараз не час. Сіамець досягнув щастя аскези, коли він вже нічого не хоче “Бути щасливим – означає цінувати те, що маєш. Бути нещасним – означає хотіти того, чого нема. Я маю все, чого хочу”.
— Ти боїшся, що будеш страждати, коли кохатимешся зі мною?
— Я боюся, що зазнаю такого задоволення, яке зробить мене залежним від тебе. Тому я насолоджуюся іншим: свободою і відсутністю будь-якої залежності. Ніхто й ніщо мене не обмежує. Це моя найбільша гордість.
Бастет і Піфагор втрачають своїх служниць: Наталі зникає, а Софі вбивають під час погрому, тож двох домашніх котів чекає довгий шлях до президентської резиденції, щоб приєднатись до втікачів від нападів і мутованої чуми, яку із задоволенням переносять знахабнілі пацюки.
— Перш ніж відлетіти, душа Софі звірилась мені, що коли їй дадуть змогу вибирати, то в наступному житті вона хотіла б народитись в тілі кота. А я б у наступному житті хотів би бути людиною.
— Звідки таке бажання деградувати?
— Я захоплююсь людськими руками. Ці руки вміють виготовляти книжки, твори мистецтва, складні машини. А ще я хотів би знати, що відчуваєш, коли смієшся. Ми, коти, завжди серйозні і все сприймаємо серйозно. Я хотів би відчути їхню іронію, ту насмішкуватість, яка дає їм змогу все сприймати відносно.
— Ми завжди хочемо бути кимось іншим, ніж є.
— А ти, Бастет, ким би хотіла бути, якщо б могла вибрати собі тіло в наступному житті?
— Кішкою, звичайно! Коли опиняєшся на вершині еволюції, не хочеш повернутися назад. Яким би було моє життя, якби мене постійно переслідували картинки й шуми і я не вміла користуватись своїм розумом і не сприймала б навколишній світ таким, яким він є? Мені б здавалось, що я – якась неповносправна!
— Ти ще насправді не знаєш людського світу. Він значно цікавіший, ніж ти думаєш.
— Якщо він потрібен для того, щоб воювати, ходити на роботу, пересуватись на двох задніх лапах чи спати вночі, то мені це нецікаво.
Котяча армія
За Вербером, щури – чи не найбільша загроза людській цивілізації. Каналізаційні тварюки не тільки можуть пролазити куди завгодно та нищити харчі і твори мистецтва, а й надзвичайно розумні та здатні до об’єднання. Пацюки, може, й не знають основ стратегії, але вміють наступати потужними лавами. І ось вони вирішили, що людям час піти.
Поки люди вбивають одне одного, щури розкошують на смітниках, які ростуть і ростуть. Їх постійно стає більше, вони гладкі і величезні, і вже нікого не бояться. Вони навіть не тікають від котів. Насправді такі пацюки можуть завиграшки розірвати кота. Тож Бастет і Піфагору треба знайти якнайбільше союзників. Їхньою секретною зброєю стає цирковий лев.
“Твої вороги і перешкоди дають змогу пізнати твій опір. Усі проблеми, які здаються тобі складними, з’являються лише для того, щоб ти могла краще пізнати себе”.
Піфагорійська мудрість (замість прямої мови)
Усе, що зі мною трапляється, – все для мого добра.
Цей часопростір є тим виміром, який обрав мій розум для втілення.
Мої кохані і друзі дають змогу пізнати свою здатність любити.
Мої вороги і перешкоди на моєму шляху дають змогу перевірити мою здатність опиратися і боротися.
Мої клопоти дають змогу краще себе пізнати.
Я обрала свою планету.
Я обрала свою країну.
Я обрала свою епоху.
Я обрала своїх батьків.
Я обрала своє тіло.
З моменту, коли усвідомлюю, що те, що мене оточує, є витвором мого бажання, я не можу більше скаржитись, не можу більше мати почуття несправедливості.
Я не можу більше відчувати, що мене не оцінили.
Можу лише намагатись зрозуміти, чому моя душа потребує власне цих випробувань, щоб рухатись вперед.
Уночі саме це послання приходить до мене у формі сновидінь, щоб я його забув.
Усі, хто навколо мене, є тут для того, щоб навчати мене.
Усе, що зі мною трапляється, є для того, щоб спонукати мене до розвитку.
Післясмак
“Завтра будуть коти” – одна з небагатьох книг, яку мені постійно хочеться цитувати. Піфагорійська мудрість – те, чого мені саме бракувало у цей передсвятковий час підбиття підсумків.
У поведінці Бастет я впізнавала свого нахабного кота, який все чудово розуміє і вважає всю нашу сім’ю своєю прислугою. Тому раджу творіння Вербера всім тим, хто думає, що є господарем своєму котові.
8 thoughts on “Прийде день і коти врятують людство — Бернар Вербер «Завтра будуть коти»”