«Позивний “Бандерас”»: якщо я досі живий, то це комусь потрібно

Романи на реальних подіях – окремий пласт літератури, який захоплює своєю реалістичністю, нею ж лякає і не залишає байдужим. «Позивний “Бандерас”» Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова має все, щоб сподобатись: насичений сюжет, героїв, які насправді герої, і дає надію.

Бойове завдання

Сюжет знайомить нас з капітаном Саєнком, який раніше служив в СБУ, але, коли вибрали Януковича, звільнився. Війна покликала до армії, і, зважаючи на попередній досвід, Антонові запропонували стати контррозвідником та вираховувати “засланих”. “Бандерас” – саме так називала Саєнка до нестями закохана дівчина – має спіймати Ходока – особливо небезпечного крота, з ініціативи якого бойовики знищили маршрутку, яка прямувала до Веселого. 

Саєнко – сам з Веселого, але з рідним селом його поєднують не найкращі спогади. Він не дуже хоче туди повертатись, але розуміє, що мусить, адже диверсант може накоїти багато лиха. Він має перевагу: знає кожну стежку і кожен перелаз. Знає місцевих. 

Автори небагато уваги приділяють опису Антона Саєнка як персонажа, не акцентують на його зовнішності, але з дій виліплюємо образ рішучого, сміливого чоловіка, який живе за принципом “хто ж, коли не я”.

Індіанець, Мореман і Говерла

Певна річ, ніхто не відправляє контррозвідників без прикриття. Знайомтесь, команда саперів для допомоги прибула. У команді Бандераса: кремезний і величезний Говерла, ретельний Індіанець, який вміє читати сліди, і дещо невиразний честолюбний Мореман, який боїться води (якось дивно для одесита, правда?). Цим хлопцям одразу симпатизуєш, хвилюєшся за них і дуже не хочеш, щоб когось з них потім накрили прапором і зустрічали на колінах заплакані родичі та друзі.

Легенда у них правдоподібна, але не слід недооцінювати суперника – проти них грає досвідчений агент, який пройшов не одну гарячу точку і всюди був своїм. Зважаючи на закони жанру, рано чи пізно читач має здогадатись, хто ж Ходок… але його позивний вдається назвати тільки тоді, коли вирішують автори. 

Місцеві з Веселого

На противагу Саєнку – українському патріоту з Веселого, ми бачимо цілу низку персонажів, які досі мислять категоріями Радянського Союзу, тих, хто вітають “новоросів” і самі йдуть в бойовики, тих, хто готовий скандувати “путін вваді вайска”. І ця зазомбована маса, яка з радістю робить картинку для “Раша тудей”, не уявляє, що тільки підгодовує вовка, який незабаром перегризе її горлянку. Є, звісно, й ті, хто не розуміє, що відбувається, але їх це не врятує. 

Один із найяскравіших персонажів по той бік барикад – дільничний Борис, який роками отримував з українського бюджету зарплату, за українським законодавством рано вийшов на немаленьку пенсію, але ніколи не переставав тужити за дешевою ковбасою і горілкою. 

«Борис, як і більшість мешканців Веселого, ніколи не вважав себе громадянином України. Він завжди був радянським громадянином, адже народився в СРСР. При Союзі горілка коштувала чотири карбованці за пляшка, ковбаса була по два двадцять, хліб чорний – шістнадцять копійок, батон – двадцять дві, кіло м’яса три карбованці, при зарплаті шахтаря в триста п’ятдесят. А ще безкоштовна медицина, навчання і профспілкові путівки до санаторію на Азовське море. А зараз що? Пенсія в півтори тисячі гривень. З якої половина піде на комуналку, а половина на ліки. Вони хочуть жити нормально, хоча б як у Росії, де зарплати і пенсії вдвічі вищі за українські»

Дівчина з обкладинки

Він рятує її з полум’я. Журналістка Женя була коханням Саєнка, але вони розійшлись через різницю в поглядах. Він вибрав українську армію, вона – висвітлення події з позиції “громадянської війни” і “Росія? Яка Росія”. Вони могли вже ніколи не зустрітись, якби… Женя стала волонтеркою, потім заручницею і зрештою головною нагородою вдалої спецоперації. 

Женя і Антон – не єдина лінія кохання, яку ми бачимо у “Позивному “Бандерас”, але найбільш знакова. Їхня історія має щасливий кінець, але війни не бувають без втрат…

Саботаж фільму

Книжка та фільм вийшли майже одночасно, але фільм все-таки трішки раніше. Стрічку “Позивний “Бандерас” у вересні-жовтні демонстрували українськими кінотеатрами з різним успіхом. Навколо показів навіть розгорівся скандал, мовляв, навмисне саботують, що аудиторія була мінімальна, адже у розкладі фільм був у не найкращий час: десь дуже зранку, по обіді, але аж ніяк не ввечері.

Ті, ж хто потрапив у кіно, поділились на тих, кому фільм сподобався, і тих, кому не вистачило акторської гри, драми, інтриги. Я, попри те, що хотіла піти, не потрапила через те, що сеанси були о 10.00 та 14.30.

Схожі книги

Сергій Лойко “Аеропорт”, Сергій Жадан “Інтернат”, Андрій Курков “Сірі бджоли”. 

(Visited 93 times, 2 visits today)