Конспект книжкового ток-шоу Yakabooks з засновницею проєкту «Як не стати овочем» Оксаною Мороз

У рамках проєкту «Книжкове ток-шоу Yakabooks» було проведено live-включення з засновницею ініціативи «Як не стати овочем» та авторкою книги «Нація овочів» Оксаною Мороз. Yakaboo разом із читачами розпитали Оксану про те, як вберегтися від інформаційних вірусів, як пояснити близьким, що є фейком, та які книги читати для створення інформаційного імунітету.

Публікуємо невеличкий конспект розмови.

А за наступними читаннями слідкуйте на цій сторінці. Спікери з часом додаватимуться.

Про книгу Нація овочів

Я писала її для людей, яка простою мовою, як для не-комунікаційників, розказаже про організацією всієї індустрії вірус-мейкерства і покаже, що інформаційні віруси є всюди. Вони стосуються не лише політики, а й інших сфер. Те, що ми зараз їм піддаємося, — питання того, які сайти ми читаємо і чи вміємо комплексно розбирати фейки. На це впливають психологічні, фізіологічні, навіть історичні фактори (з точки зору нашого виховання; те, що ми як нація переживали в останні десятиліття). 

Ситуація достатньо кепська, відповідно ми не можемо розпізнавати складні інформаційні віруси. Цю проблему не можна вирішити, просто вказавши на те, що є фейком; треба говорити про тему комплексно. Маніпулятори розуміють, що люди зараз відкриті перед фейками, їм можна максимально все скормити. Тому цією книгою я хотіла показати причинно-наслідкові зв’язки [які вказують на фейк].

Я не знайшла теорії, яка б підтверджувала всі мої висновки, тому відразу сказала, що це — моя суб’єктивна думка, сформована завдяки спостереженню за інформаційним полем за роки моєї роботи в ньому.

Зараз чітко зрозуміло, що треба зробити 2 важливі кроки:

  • Максимально людям донести, що інформація і її фільтрація — основа всієї проблематики, в якій ми зараз живемо, бо Україна — демократія, тож відповідно від думки більшості залежить, як ми живемо далі. Поки більшість не почне розуміти базові речі в їх об’єктивному вигляді, а не в такому, якого їм хочуть надати, ми не зрушимо з місця.
  • Не погіршувати ситуацію, а дати базові правила інформаційної гігієни; як потрібно базово фільтрувати інформацію.

Звідки береться маніпуляція інформацією

Маніпулятори є всюди. У кожній інформаційній бульбашці є свої вороги. Якщо зайдемо в наш гіпстерсько-інформаційний ФБ, там все ЗСЖшно і всі навколо комунікаційники. Але за час карантину я почала дуже тісно перетинатися з іншою інформаційною бульбашкою, в якій живуть люди старшого віку — і вона кардинально відрізняється. Я тепер наочно всім показую, наскільки комунікація — що брендова, що державна — націлена більше на гіпстерську аудиторію, а та, яка в неї не входить, живе абсолютно іншими поняттями. Це дуже добре прослідковується на тематиці COVID-19: старша аудиторія тягає фейки тиждень за тижнем, додає незрозумілих лікарів. Їм треба, щоб хтось прийшов і сказав: «Дивіться, ось це — фейки, тому що…»; вони ніколи в житті самі до цього не дійдуть.

Зараз інформаційне поле виглядає так: хтось запускає для своїх цілей фейк. У момент його появи з’являється купа інших суб’єктів, які використовують його вже для своїх цілей, і фейк починає жити своїм життям. Ворогом апріорі є неправдива, некоректна, перекручена інформація, і з нею треба боротися широким фронтом.

Звісно, є ще групи фейків, в яких прослідковується російських слід; є ті, в яких замовниками є політики, влада тощо.

Як відділяти неправдиву інформацію?

Я прихильниця того, щоб люди, які не є комунікаційниками, вірили журналістам, які добре роблять свою роботу. Так історично склалося, що аналогове покоління звикло за часів СРСР виживати тим, що саме все аналізує і по крихтах збирає інформацію. Їхній паттерн поведінки в інформаційному полі — забрати все, що є, і аналізувати, вчитуватися в деталі. Це мало зміст, коли інформації було достатньо мало; зараз же кількість інформації і маніпуляції нею колосально інші. 

Спеціалісти аналізують фейк кілька днів, щоб знайти підтвердження його неправдивості. Коли дивлюся на якусь інформацію, то з її тональності часто відразу розумію, що це фейк; але якщо треба сісти й пояснити комусь, чому так, то це достатньо велика робота, в тому числі й з іноземними джерелами.

Суть фейкової інформації може змінюватися, але розповсюджувати її все одно будуть одними й тими ж способами: через «помийки», недобросовісні медіа, ботів, канали, які дотримуються відповідної риторики. Тому треба виділити надійні джерела.

Інститут масової інформації нещодавно опублікував новий список онлайн-ЗМІ, які дотримуються незалежних стандартів. Тобто, його зробила незалежна громадська організація, яка з 1995 року це робить і є мірилом ринку. Читайте ТОП-5 таких медіа, а не просто одне з них, краще хоча б три (бо немає жодного медіа, яке б не робило помилку). В них об’єктивна інформація, яка формує інформаційний трафарет, і його можна звіряти з іншими медіа й бачити, де маніпуляція, а де — ні.

Як зрозуміти, чи є щось фейком:

  • Чи викликає в тебе це емоцію? Будь-який об’єктивний матеріал — сухий і нудний; журналіст тобі у ньому приносить факти, не розжовуючи їх, і ти маєш сам зробити висновок. Якщо є емоційна позиція, яка відразу штовхає до думки, що хтось поганий, а хтось хороший — це відразу має насторожувати.
  • В соцмережах треба звернути увагу, чи не розганяють цю інформацію боти. Ботів легко розпізнати: більшість ботів — без своїх аватарок і без стрічок новин.
  • Якщо ми говоримо про експертів, вони мають право на суб’єктивну думку. До того ж, коли ми читаємо допис чи слухаємо виступ експерта або лідера громадської думки, треба зрозуміти, чи справжній це експерт. Якщо ми хочемо перевірити це самі, треба перечитати багато інформації, щоб зрозуміти його експертизу; якщо ми йдем в нормальні ЗМІ, вони це вже зробили, бо фільтрують експертів у своїх текстах.
  • Багато медіа перекривають факти думками експертів — це важливий сигнал, що можуть бути маніпуляції, бо є не конкретні факти, а лише суб’єктивні думки.

Як навчати інформаційному імунітету інших: батьків, дітей, родичів, сусідів

  • батьків, дідусів, старше покоління

У більшості старшого покоління немає розуміння, як функціонує держава, економіка, тому що вони люди не тільки аналогової ери, а й тоталітаризму. Їм ніколи не розказували, як працює демократія і той світ, у якому ми зараз живемо. Коли вони дивляться медіа, то не лише дізнаються новини і навчаються. Ніде в нас немає базової основи, що має знати громадянин, щоб реалізувати свої права в демократії. І ось наші бабусі-дідусі й наші батьки бачать в медіа навчальний посібник; проте їх заплутують з усіх сторін.

Ми маємо розуміти, що без них ми не вирулимо в Україні, бо це покоління 50+ живе без розуміння того, як все організовано і без інформаційної гігієни. Нам треба набратися терпіння і починати фільтрувати їхнє інформаційне поле. Щоб ситуація почала виправлятися, треба аби вони почали дивитися і читати ті медіа, де мінімум інформаційних вірусів, бо так вони будуть витісняти все фейкове. І давайте принаймні розкажемо їм, як працює інформація зараз: що безкоштовних даних не буває; якщо не платимо ми, значить платить хтось інший; пояснити, що вайбер є замінником есемесок і телефону, а не замінником новин. Вдумайтеся в цю цифру: 68 % українців вважає, що їхнє основне джерело новин — це соцмедіа, з них 45 % — фейсбук, близько 25 % — вайбер.

У мене записаний цілий курс в бета-версії, який можна давати слухати батькам, якщо не вистачає терпіння самим їм все розповісти.

Щодня можна проводити інформаційну годину зі старшими близькими — розказувати їм новини в об’єктивній характеристиці.

  • дітей і підлітків

Більш молоде покоління вчити потрібно, але на прикладі батьків, у них має також має бути інфогігієна, інакше правила фільтрування інформації будуть сприйматися дітьми і підлітками радше як заборона — і вони будуть їх оминати. Як тільки діти почали сприймати інформацію, тоді й треба їх навчати інформаційної гігієни; розповідати і пояснювати, але не забороняти. Для цього варто і самим розуміти, як це працює, що є нюанси: наприклад, якщо дивишся в YouTube конспірологічне відео, то за кілька годин він підбирає тобі такого ж типу відео; це треба пояснити й дитині. Коли вона дивиться відео якогось блогера і навкруги в неї з’являється все про нього в інтернеті, то це не значить, що цей блогер є «центром Всесвіту», просто її загнали в таку бульбашку.

Батьківський контроль над сайтами може бути; але всі сайти не можна заблокувати. Я за те, щоб з дітьми говорити про все, щоб вони розуміли, чому так.

  • інших

В мене є проста теорія: людину неможливо змінити, якщо вона не хоче. Коли людина в чомусь переконана, то битися головою об цю стінку немає сенсу. Замість того, що витрачати надзусилля, аби перевиховати людей з Росії, краще зосередьтеся на тих, хто у нас в Україні ще вагається, і поясніть, чому компроміс з Росією неможливий. Як би це не було боляче визнавати, в Росії працює професійна машина пропаганди і створення фейків, тож якщо боротися з ними їхніми ж методами — це апріорі програна гра.

Людям зараз дуже складно щось пояснювати. Фейки, як не парадоксально, стають примітивнішими, але люди все одно на них ведуться через їх емоційну складову. Бразильський президент говорить нісенітницю, але люди настільки йому вірять, що буллять його опонентів. Цей приклад можна порівняти і з нашим: є купа популістів і проросійських сил, вони діють по такому ж сценарію. Як працює цей паттерн: є якесь страшне явище, з яким людині страшно зіштовхнутися; їй не хочеться в нього вірити, і вона підсвідомо прагне знайти просте пояснення. І тут знаходиться хтось, хто говорить саме те, що вони думають. Людина каже: «О, я розумна; мої думки транслюють політики (чи будь-хто інший, хто має певний масштаб впливу)». І автоматично вирішує, що вони праві. Все решта апріорі піддається анафемі, і якщо диригувати цими настроями у певний спосіб, таких людей просто перетворять в секту, де неможливо щось довести і треба жорсткими способами розкодовувати.

Ситуація по фейках наразі важка — бо людина вразлива через страх COVID-19 і з радістю повірить у конспірологічні теорії, адже так можна знайти винного у цій ситуації. Це шаблонна історія, по якій живуть багато популістів. Люди настільки втомилися і їм настільки важко, що вони починають вірити в «магічні пілюлі», вже навіть не розпізнаючи, що це популізм.

Люди, в яких є розуміння інформаційної гігієни, мають перестати сміятися над тими, хто його втратив, і усвідомити: поки ми всі не згуртуємося і не почнемо щодня щось робити, аби покращити ситуацію, нічого не зміниться.

Як у нас — і як у інших

Інформаційний імунітет є в стабільних демократіях, де є стовпи, на які людина може спертися у випадку складної ситуації; де немає переділу влади чи конкурентних війн: Швейцарія, Нова Зеландія, Австралія, Скандинавські країни. Старі ж демократії — США, Велика Британія — уже так само колошматить. Я їх називаю націями борців, бо вони звалилися в популізм і ми бачимо до чого це приводить: Брекзіт, Трамп і так далі. Тому не варто думати, що тільки в Україні все кепсько. Слава Богу, що ми — не Росія, але в цьому питанні ми і не Швейцарія чи Швеція. Наша ситуація пов’язана багато в чому з тим, що ми живемо в період трансформації аналогової ери в цифрову; дуже багато форматів подачі інформації «зламалися», люди не розуміють, як ними користуватися. І це золотий час для маніпуляторів: на нерозумінні всі нав’язують те, що хочуть.

У нас зараз ситуація «моя хата скраю», тому що всі, хто хейтить фейки у фейсбуці, думають, що вони такі медіа-гігієнічні, що їх це все не стосується. Насправді, тут так само, як з екологією — скільки б ти свідомий спосіб життя не вів, якщо всі решта цього не роблять, глобальне потепління все одно наступить для всіх. Те ж і з інформацією. Якщо решта навколо — «овочі», то абсолютно неважливо, який ти прекрасний, ти теж станеш «овочем», бо це історія, яка тебе захлинає. Перше, що має статися, — всі мають зрозуміти, що в плані інформації їхня хата — не скраю, і такого поняття взагалі тут немає. Далі кожен має зрозуміти, скільки для досягнення цієї мети має витрачати зусиль. Треба взяти шефство у цьому питанні над просвітництвом батьків чи інших рідних, і це не надто складно. Так, вперше може бути сварка — тут потрібен час.

Крім того, така хвиля популярності фейків породжуватиме нові ініціативи, які боротимуться з ними: але не для красивих звітів, а для нудних практичних рутинних речей. З інфогігієни потрібно довести її до рівня рутинності, щоб ми займалися нею так само регулярно, як тепер миємо руки.

Треба робити зміни самостійно — не чекати від фейсбуку чи ютубу, що вони щось зроблять з неправдивою інформацією, бо для них це сотий пріоритет, який грошей не приносить. Красиві заяви цих компаній — лише декларації, на практиці воно кепсько працює.

Ми стоїмо на межі, переступивши за яку, вже не зможемо повернутися до більш здорового в інформаційному плані життя. Ситуація дійсно складна, і її можна вирішити маленькими кроками, не треба відразу брати висоту.

Книжкові поради

  • Всім треба читати антиутопії: я прихильник теорії, що поки людина не зрозуміє наслідків, вона не буде нічого робити. Перша і основна — це «Який чудесний світ новий» Гакслі, бо вона найближча до нашої реальності. Книжка дуже добре показує споживацьку дійсність, в якій ми всі живемо, спрощені сенси. Як на мене, Гакслі був генієм. Пізніше він написав нон-фікшн Brave New World Revisited («Повернення у дивний новий світ»), де розповів, що був шокований від чіткості своїх прогнозів, від темпів їхнього втілення (цю книгу він написав лише десь через 20 років після свого роману).
  • Книга «Джерело» Айн Ренд, яка круто в діалогах персонажів показує, як працюють маніпуляції. Серед героїв є один геніальний маніпулятор, який хотів перебудувати світ, як йому потрібно, і він це успішно робив. І в одному з діалогів він розповів, як саме він це робив.
  • Звісно, є ще «Колгосп тварин» і інші більш розпіарені антиутопії, але вони трошки більш відірвані від реальності. Тому тим, хто не займається з комунікаціями, краще починати з цих названих мною двох книжок.
  • Потім можна почитати підібрану на Yakaboo Бібліотеку інформаційного імунітету. Там є книжки, які стосуються інформаційної тематики з різних векторів.

У мене зараз з читання — Грицак у всіх його проявах, дивилася також на Yakaboo ефір. Намагаюся зараз копатися в тому, щоб зрозуміти психологію людей з історичної ретроспективи. Дуже люблю історію, тож зловила себе на думці, що давно це все не перечитувала. Тому ось читаю «Розмови про Україну» і «Нарис історії України».  Дуже Акуніна люблю, але його вже читаю, коли треба просто виключити мозок і відволіктися. Пітерсона читаю поки, важко мені щось дається.

Більшість книжок споживаю зараз в аудіоформаті. Їх можна послухати навіть за кермом. А в друкованому — просто скуповую все, що мені цікаво, і складається довжелезна черга з книжок.

З професійних книжок мені дуже подобається «Смерть правди» Мітіко Какутані — в Україні вона взагалі непопулярна, важко її знайти, але дуже крута, бо правдиво описує загальну картину сьогодення.

Був період, коли я читала Талеба, потім зрозуміла, що він вже повторюється. Мені подобалася перша книга Харарі, мені вона зайшла, але от далі всі решта не зайшли. Намагаюся відслідковувати, що більшість читає, але мені вкрай мало книг заходить — не люблю, коли багато води і дуже мало підтексту і конкретних практичних речей. Мабуть, я не цільова аудиторія хайпових книг. Читаю все, що виходить з спеціалізації, роботи мозку, інформаційного поля, але відділяю попсу.

Про що варто пам'ятати

Ми є інформацією, яку споживаємо. Чим швидше ми це зрозуміємо, тим швидше життя почне набувати нових форм. Все решта — похідне від інформації, яку споживаєш. Коли ми це зрозуміємо, важливо створити інформаційні трафарети. Не тільки щодо суспільно-політичних даних, а і коли ми беремося за якесь хобі чи за тему здоров’я.