Що стається з людиною, яку після довгого ув’язнення випустили на свободу?
Про цю книгу говорять з постійною частотою, хоч їй уже і сім років. Особливо, після успішної екранізації 2015 року, яка боролася за чотири «Оскари» і отримала один за кращу жіночу роль. Як любитель трилерів про психопатів, я мав прочитати цей роман.
Фото: NOW Magazine
Ірландка Емма Доног’ю навчалася у Кембриджському університеті, згодом переїхала до Канади. Зараз проживає у Лондоні, але не в тому, що столиця Великої Британії, а в Онтаріо. Вона — авторка десяти романів та багатьох п’єс. Але все ж найвідомішою її книгою на даний момент залишається «Кімната», яка побачила світ у 2010 році.
До українського читача роман потрапив тільки у цьому році завдяки харківському видавництву «Vivat».
Сюжет розгортається довкола кімнати, у якій живе п’ятирічний Джек та його мама. Для дитини це приміщення — весь світ, бо він ніколи не виходив з нього. Єдине джерело інформації про життя для нього, крім матері, — телевізор. Але для жінки ця кімната — в’язниця, де її вже сім років утримує Старий Нік. І ось після Дня народження Джека, мама вирішує розповісти йому всю правду і разом влаштувати втечу від свого викрадача.
Початок моторошний, але авторка не поспішає лякати читача. Вона поступово показує побут цієї родини, обмежений тільки тими речами, які є у кімнаті і які ув’язнені можуть попрохати як «недільний подарунок». Щоб просити лише найнеобхідніше Джеку і Ма доводиться вчитися максимально ефективно використовувати наявні.
Тут свої правила і розпорядок дня: постійні ігри, щоб малому не було нудно, обов’язково рухливі, щоб його тіло розвивалося. Коли Старий Нік приходить ввечері до Ма, Джек має сидіти у шафі. Викрадача не можна гнівити, інакше він може вимкнути електрику і залишити своїх в’язнів у холоді і без свіжої їжі.
Але поряд з тим, для дитини все це — життя, до якого він уже пристосувався. І тому навіть коли мама розповідає йому правду про їхнє становище та можливість утекти, Джек вагатиметься. Адже кімната — це все, що він бачив.
Якщо говорити про роман, то це не книга про втечу. Про страх змін та боротьбу за краще життя. Людина звикає до тих умов, у яких знаходиться. І їй дуже важко — особливо психологічно — призвичаюватися до нового.
У збірці історій Пауло Коельо «Як течія річки» письменнику розповідають як дресирувальники слонів вчать їх не тікати. Адже великий слон може знести будь-яке дерево, до якого його прив’яжуть. Проте ще маленьким його прив’язують за ногу до стовбура, якого він не подужає. Після кількох спроб тварина погоджується, що рослина сильніша. І виростає з цією думкою, вже не намагаючись спробувати звільнитися ще раз. Те ж саме і тут, тільки з людьми.
Книга Емми Доног’ю — про стереотипи, які переслідують кожного з нас. У душі ми дуже рідко погоджуємося на зміни. І чим старші стаємо, тим все менше готові до них.
Для кого: любителів трилерів та психологічних драм.
Схожі книги: «Колекціонер» Джона Фаулза, «Мовчання ягнят» Томаса Гарріса.
2 755 thoughts on “Як втекти з кімнати після семи років життя у ній?”