Яніна Соколова: «Ми живемо для того, щоб бути щасливими. Тепер я це точно знаю»

«Я, Ніна» – книжка, яка вийшла друком у видавництві #книголав у межах однойменного мультимедійного проекту про боротьбу з онкозахворюванням. Ця історія заснована на реальних подіях з життя відомої телеведучої й журналістки Яніни Соколової. Її Яніна написала у співавторстві з письменницею Олею Купріян. Головна героїня їхньої історії – відома жінка, зірка телебачення, у якої діагностують рак. У книжці детально, відверто і щиро описано, як вона проживає цей період – від встановлення діагнозу до перемоги над хворобою, як складаються її стосунки з рідними, у кого вона знаходить підтримку і яким викликом онкозахворювання стає для неї та її шлюбу.

18 грудня відбулася перша презентація книжки, а вже наступного дня Яніна розповіла для блогу Yakaboo про те, як разом із Ольгою працювала над цією історією, де провела межу між автобіографічністю і художнім текстом, і про що розкаже читачам її «Я, Ніна».

Яніно, який момент з презентації виявився для вас найзворушливішим?

Мабуть, це те, що люди, які прочитали книгу і прийшли на цю зустріч, висловлювали свої емоції. Говорили про те, що це одна із найщиріших книг, яку вони читали. Була категорія людей, які мали онкозахворювання, і в цій книзі знайшли підтримку. Безумовно, я вдячна всім друзям, які прийшли мене підтримати. Дуже зворушливо бачити мера столиці, котрий прийшов на презентацію книги, яка розповідає про боротьбу з раком, – це символічно і знаково. Загалом це був дуже різний за емоціями, але дуже позитивний вечір.

Чому, готуючи мультимедійний проект «Я, Ніна», з-поміж форматів обрали, серед іншого, і формат книги? Адже якщо говорити про охоплення аудиторії, то воно значно нижче, ніж у кіно- чи телеформату.

По-перше, ті формати, які я веду на телебаченні, і ті, які ми робимо в інтернеті, розраховані на людей, котрі люблять і вміють думати. Тому я не сумнівалася, що читання книги буде органічним продовженням процесу мислення, який відбувається під час перегляду наших ефірів. Моя аудиторія, мої глядачі люблять читати. Я знала, що вони з радістю сприймуть таку щиру історію від мене, і вона матиме попит. Розумію, що книга зараз не є достатньо масовим продуктом культурного споживання, а читання – таким популярним способом проведення дозвілля, як телебачення або гаджет. Та все-таки у нас нація, яка має досить високий відсоток тих, хто любить читати і цінує гарну літературу, що може зробити їх трохи кращими, ніж було до читання. Тому  – книга.

Чи складно було наважитись довірити іншій людині можливість разом з вами розповісти цю історію? Як працювалося у співавторстві з Олею Купріян?

Важко було не довірити комусь, а скоріше самій собі розказати про ці найщиріші емоції і переживання, які мене супроводжували в цей період. Але це було на перших порах, коли я сама починала писати, потім надиктовувала, коли ми з Олею зустрічалися. А потім ми вплели в цю книгу історії кількох жінок, зокрема Олі, яка, як виявилося, а я цього не знала до початку спільної роботи, також мала онкологію, в неї був рак щитовидної залози. Тож дві жінки у творчому тандемі створили книгу, в якій розповідають про долю ще кількох жінок, сублімовану в художній сюжет, в якому всі персонажі вигадані, але всі переживання і емоції справжні. Мені здається, що це просто магія якась, яка в певний момент просто з неба під’єдналася до нас і почала працювати у вигляді цієї книжки.

З Олею співпрацювати дуже легко, вона справжня професіоналка. Я – людина, яка любить писати. Але систематизувати це все в художню історію, скомпонувати за всіма законами літератури, з кульмінацією, зав’язкою, розв’язкою і хитросплетіннями певних частин, які будуть доцільними в певному фрагменті книги, – це така вища письменницька математика. Тому я дуже рада, що зі мною була не просто професіоналка, але ще й дуже хороша, думаюча, відкрита людина, яка допомогла створити цей твір. З Олею легко працювалося ще й тому, що ми з нею на одній хвилі відчуття цього світу. Хоча характером і, можливо, баченням певних речей різні. Втім, нас поєднала ця книга. І я впевнена, що така наша «різність» у характерах якраз прекрасно зіграла на результат.

Баланс між правдою і вигадкою у текстах на основі реальних подій втримати важко. Хай там як, а багато читачів асоціюватимуть головну героїню книжки із вами. Де ви провели «червону лінію» для своєї відвертості, за яку у книзі вирішили не заступати?

Я абсолютно однакова в реальному житті і в телевізійному, намагаюся бути щирою в усьому, що роблю, і не сказала б, що у мене взагалі є якісь червоні лінії. У книзі ми описали історію Олі, історію мою… В тих переживаннях, які нас супроводжували, все абсолютно чесно і детально й навіть інтимно. Тобто якщо говорити про емоції, описані в книжці, то вони відверті й щирі. Але сюжет – так, це повністю фікшн.

Поза тим ваші герої, очевидно, мають реальних прототипів?

Деякі із них точно. Це, безумовно, лікарі. Історія в лікарні, коли героїня щойно прокинулася після операції, а поруч із нею жінка голосно читала молитву, – це епізод, який я дійсно пережила в реанімації. Мама головної героїні частково списана з прототипів. Ми не хотіли змальовувати буквально, але намагалися показати стосунки наших родичів із нами в цей період. 

Але ці персонажі – це не моя мама, не мій чоловік. Макс, близький друг головної героїні, – його прототипа фактично немає, це такий сублімований образ. Події, які супроводжували героїню поза особистим життям, і причетні до них персонажі, вони переважно були справжніми. А коли йдеться в сюжеті про особисте, ми намагалися сублімувати. Головна лінія, любовна – сублімовані образи і події.

А квартира ворзельська – справжня. У мене дійсно є така квартира в лісі, де я люблю проводити час наодинці, один день на тиждень чи на два, коли нема активних зйомок і є можливість хоча б на вихідних один день відпочити.

У цій історії ви досить багато і відверто говорили про різні фізіологічні аспекти хвороби. Без цього, очевидно, неможливо розповісти її переконливо. Чи не було побоювань, що українські читачі, звиклі до літератури «високої» полиці, злякаються аж такої відвертості?

У мене взагалі по життю такий слоган «Be different or die». Якщо ти по життю не керуєшся свободою (а свобода, як говорив Любомир Гузар, це можливість робити добро) і якщо ти затиснутий у якихось рамках, то тобі від цього некомфортно жити і це створює токсичність як для тебе, так і для мистецтва. А книга – це мистецтво. Тому в мене не було жодних перепон щодо чесності оповіді. Кожен, хто буде читати цю історію, знайде там себе. Бо дійсно багато інтимних моментів, які ми там окреслюємо, вони супроводжують людину і з раком, і без нього. Просто тому, що всі ми люди. 

Я намагаюся бути людяною у всьому, що я роблю. Мені здається, що це запорука і мого внутрішнього спокою, комфорту і щастя, і того, що мені не треба нічого ховати. Ну і людей, які це цінують, цю справжність. Тому ми намагалися показати всі перипетії і бути справжніми для читача, щоб він наодинці з книгою відчув, що поруч сидимо ми з Олею. Мені здається, нам вдалося. Принаймні я це розумію з тих фідбеків, які маю.

Для кого насамперед ви писали цю книжку? Для тих, хто має свою історію боротьби з раком, для їхніх близьких чи для тих, хто ніколи з цією хворобою близько не перетинався?

Я писала цей текст для сучасного українця, який, іноді через власний страх або через ментальні забобони не знає, ким він є. Я б хотіла, щоб через цю книгу люди знайшли в собі силу жити кожен день як останній, пам’ятати, що в житті немає нічого важливішого, ніж любов, ніж ваша власна свобода. І тільки коли люди це відчують, вони будуть по-справжньому щасливими. 

Хочу, щоб мої читачі не забували перевіряти своє здоров’я, профілактично здавати чек-ап тести хоча б раз на рік, які можуть визначити присутність ракових клітин в організмі. І зрозуміли, що варто максимально оточити себе тими, кого любиш ти і хто любить тебе. І тоді кожен день буде приносити щастя. А ми живемо для того, щоб бути щасливими. Тепер я це точно знаю.

Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/

One thought on “Яніна Соколова: «Ми живемо для того, щоб бути щасливими. Тепер я це точно знаю»

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

Залишити відповідь