Від домінаторки Кайдашихи до Горпини: 5 головних матерів української літератури

Образ матері настільки міцно вкорінений в українській літературній традиції та шкільній програмі з укрліту, що здається таким же вічним і питомим, як верба й калина. Ще б пак, адже ненькою і матір’ю називали й називають Україну у своїх віршах та прозі письменники різного штибу - від бронзовочолих класиків до графоманів з райцентру. Але в українській літературі мати - це не тільки Батьківщина, а насамперед жінка - іноді свята, часом нестерпна, інколи бідова й нещасна, часто - жертовна. Пропонуємо вам познайомитися з п’ятьма найяскравішими образами українських матерів.

Маруся Кайдашиха «Кайдашева сім’я»

Іван Нечуй-Левицький

Вона тримає на собі дім і сім’ю, інколи – силоміць. Найліпше за всіх знає, як кому буде краще, і не втомлюється диктувати й нав’язувати своє бачення. Терпить пияцтво чоловіка, працює не покладаючи рук, вміє наварити, напекти і гарно прибрати, робить усе для того, щоб виростити синів і збудувати їхнє сімейне життя, а тому болісно сприймає, коли вони намагаються будувати його самотужки, на свій розум.

У своїй родині Кайдашиха – домінаторка і господиня: вона прагне, щоб усі жили за її правилами, тож не прощає, якщо невістки намагаються порушити ієрархію і посягають на її авторитет. Ця жінка запальна й рішуча, і коли її вдача стикається з таким же характером невістки, то трапляються справжні вибухи емоцій.

Стара  Кайдашиха – персонаж комічний, але реалістичний. Хіба мало в житті трапляється лихих свекрух, сварливих і буркітливих старих жінок, владних матерів? Втім,її історія – якщо відкинути всі ці комічні сценки, так майстерно виписані Нечуєм-Левицьким – радше трагічна, аніж смішна. Бо це історія про жінку, яка через важке життя (а в українському селі ХІХ століття воно точно було не мед) мусила стати сильною і бойовою, однак розгубила чимало м’яких, щирих, людяних рис.

Мати «Я(Романтика)»

Микола Хвильовий

«Наївність, тиха жура і добрість безмежна» – так описує свою матір головний герой психологічної новели Миколи Хвильового. Він – фанатик більшовицької революції, голова «чорного трибуналу», душа якого розколота надвоє. З одного боку він свято вірить в романтику та ідеали революції та комуни. З іншого – щодня страчуючи людей без суду і слідства, він з кожним натиском на курок убиває власну людяність, і це його мучить.

Лише в обіймах матері він знаходить спокій, її безумовна любов та абсолютне прийняття дарують йому відпочинок від того жаху, який він переживає (ба більше – творить!) щодня.

Мати з повісті Хвильового – це та матір, яка завжди буде на боці своєї дитини, однак не обов’язково поділятиме її переконання. Вона любитиме і втішатиме, та не виправдовуватиме помилки. Це Мати, яка робитиме те, що вважатиме правильним, і за свої переконання стане під кулю, навіть якщо револьвера триматиме у руці її син.

Її історія – це історія матері, яка любить попри все і попри все вибачає. Але не розчиняється сліпо у своїй материнській ролі і, попри небезпеку, іде за покликом серця.

Чорнобильська мадонна «Чорнобильська мадонна»

Іван Драч

Трагедії матері, яка втратила дитину, і матері, яка так і не змогла її народити, переплітаються в цій поемі Івана Драча. Скориставшись біблійними символами, він переосмислює біль людських доль, зламаних внаслідок вибуху на атомній електростанції, і в центр цієї історії ставить образ Мадонни. Після аварії на ЧАЕС і впливу радіації для багатьох материнство стало болісною темою. Хтось ризикував народити дитину з вадами, хтось втрачав ще не народжених дітей, для декого неможливим стало навіть зачати. Ті жінки, для яких материнство було бажаним та очікуваним, переживали це надзвичайно важко. Відголоски їхньої печалі й горя передав у своїй поемі Драч.

Згорьована, відчайдушна у своєму прагненні здійснити своє бажання, зламана/незламна, жертовна, безстрашна, божевільна, віддана. Образ Чорнобильської мадонни повертається до читача різними гранями, але у фіналі залишається сильна картина: «Несе сива чорнобильська мати цю планету… Це хворе дитя!..»

Горпина «Горпина»

Марко Вовчок

Це нині до здоров’я і психологічного стану молодої матері намагаються ставитися з увагою й надавати їй підтримку.

На початку 19 століття не те що про післяпологову депресію  чи лікарняний «на дитину» не йшлося. На панщині навіть «білолицю, гарну, веселу й прудку, як зайчик» жінку, що дочекалася довгожданої первістки і любила її всім серцем, могли перетворити на ходячу руїну. Так сталося з Горпиною, героїнею одного з найвідоміших оповідань Марка Вовчка. Народивши донечку, вона тішилася їй, встигала і панщину відробити, і про малечу подбати. Але коли малеча захворіла, ніхто не дозволив жінці залишитися з нею, примусили йти на поле. Виснажена важкою роботою, змучена безсонною ніччю з хворою дитиною, Горпина вдається до народних методів лікування – і втрачає єдину доньку назавжди.

Цей образ – один із багатого калейдоскопу змальованих в укрліті молодих розгублених перед лицем труднощів матерів, які переживали трагедії і втрати.

Матері-берегині (збірний образ)

Поезія

«Рідна мати моя, ти ночей не доспала», «сорочку мати вишила мені», «за тобою завжди будуть мандрувати очі материнські і білява хата» – усі ці ніжні образи з поезії знайомі і близькі серцю кожного з нас. Матір, яка вишиває обереги і благословляє на щасливу долю, ненька, яка дарує дитині свої любов, тепло, ніжність, безсонні ночі і напутні слова, яка співає колискові і «стелить стежкам споришу»  – отака материнська постать вимальовується з віршів Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Василя Симоненка, Бориса Олійника. 

Їхні рядки відгукуються у серцях, либонь, усіх людей, адже кожен із нас має матір, рідну чи названу, або ж людину, яка її замінила й подарувала любов, турботу і тепло. І саме цими рядками завжди доречно вітати своїх матусь зі святом.

Авторка: Віталіна Макарик