Чи можна любити країну, якщо не любиш людей, що в ній живуть? Рецензія на «Вальс на прощання» Мілана Кундери

В кожного з нас бувають автори, які один раз не припали до душі і ми більше до них не повертаємось. Іноді це може бути виправдано, а іноді варто дати їм другий шанс. Багато хто починав своє знайомство з Міланом Кундерою з його книги «Нестерпна легкість буття» і багато хто не зміг зрозуміти цього письменника. Але іноді якийсь випадок, порада друга чи просто гарна обкладинка і вік та життєвий досвід дають нам змогу поглянути не речі інакше. Так сталося і в мене з Кундерою. 

Мілан Кундера – живий класик, а з ними іноді буває важко. «Вальс на прощання» — це книга-фарс, книга-водевіль, книга-гротеск. Але за усім цим автор майстерно ховає серйозні теми. На перший погляд, це просто легка історія восьми людей, яку автор розповідає за п’ять днів.

Перед нами розгортається майже театральна історія, яка спочатку тяжіє до комедії.

От відкривається авансцена: невеличке курортне містечко, лікарня, готель. Автор по черзі знайомить нас з героями, карикатурно змальовуючи їхні характери. 

Ось Кліма – сурмач, який так кохає дружину, що залюбки кидається в обійми інших жінок.

«Мене весь час щось пхає до інших жінок, та коли я попораю їх, мене мов пружиною відкидає назад, до Каміли»

Пані Клімова, Каміла – що все своє подружнє життя захлинається від ревнощів.

«Ця вродлива пані справді боялася жінок і помічала їх скрізь. Вона вгадувала їх в інтонації голосу Кліми. Вона вміла відчути їхній дух із запаху його вбрання»

Шкрета – місцевий лікар з абсурдними євгеничними планами, який намагається вмовити американського туриста всиновити його.

Ружена – медсестра, що бажає вирватись з маленького містечка і готова на усе щоб відчути себе коханою великою людиною.

Закоханий у неї Франтішек.

Багатий американець Бертлеф з філософськими поглядами на життя.

Якуб – колишній політв’язень, який хоче покинути цю країну.

Ольга – підопічна Якуба, яка можливо бачить в ньому не лише названого батька.

Мабуть дев’ятим і непомітним героєм тут залишається сама країна, Чехословаччина 70-х років. Країна, де політично активним людям варто мати при собі пігулку з отрутою. Де жінка не може сама розпоряджатися власним тілом, і задля аборту тут треба збирати спеціальну комісію, яка вирішить долю вашої вагітності.

Те, що починається як буфонада з абсурдними діалогами, непомітно затягує читача у вирішення серйозних питань. Чи має хтось право умертвити дитину, яка ще не з’явилася на світ? Чи варто взагалі приводити дітей в цей світ?

«Мати дитину – значить виказати цілковиту згоду з людиною. якщо в мене є дитина, то це так, наче я сказав: я народився на білий світ, скуштував життя й зробив висновок, що воно хороше і заслуговує на повторення»

Чи можна любити свою країну, якщо ти не любиш людей, які живуть в ній? Чи має кожен право на своє щастя, свою дурість і свій бруд? Чи має хтось право на засудження?

Під комічною темою роману ховається темний відтінок примусу, шантажу, зваблювання, невірності та навіть вбивства. Кундера використовує перспективізм, щоб показати унікальну точку зору і логіку кожного персонажа при виконанні часто сумнівних вчинків. Усі ці події, які в руках будь-якого іншого автора були б виказані надзвичайно поважно і з відповідною тяжкістю, драмою та навіть сумнівом. Але не в Мілана Кундери. Він плете павутиння, яке складається з питань про любов, зраду, невірність, дружбу, смерть, з шипучою легкістю. Ця легкість є постійною у всіх творах Кундери. 

Читати також: Мілан Кундера «Невыносимая легкость бытия», Лора Барнетт «Три версии нас».

(Visited 183 times, 1 visits today)
Анна Дудко
Анна Дудко
Фотограф yakaboo.ua. Завзятий книголюб. Коли усі дітлахи мріяли бути космонавтами, лікарями, пожежниками, бажала бути продавцем у книгарні
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001472294686