Назва цієї книжки дуже заманлива. Але чи настільки привабливий її зміст? Оглядачки блогу Yakaboo розкажуть про це у нашому матеріалі.
Оглядачки
Віталіна Макарик: Коли по роботі постійно маєш справу з людьми – великою кількістю дуже різних людей – то бувають моменти, коли закрадається думка, що довкола тебе – самі ідіоти (ну або ти ідіот і зовсім їх не розумієш). Звісно ж, ставити подібні психіатричні діагнози – погана ідея. Але, якщо така думка все ж приходить, то це сигнал про помилку в комунікації (моя начальниця цю помилку описує народною примовкою “Ти йому – про індики, а він тобі – про кури дикі”). Томас Еріксон обіцяє пояснити, чому так стається і як налагодити спілкування з тими, з ким у тебе суцільне непорозуміння.
Юлія Дутка: “На городі – бузина, а в Києві – дядько” – чому з одними людьми порозумітись просто, а іншим доводиться розжовувати кожну думку, а вони все одно дивляться на тебе, як баран на звізди… Зізнаюсь, в мене з дитинства було амплуа всезнайки, тож до інших ставилась з поблажливим “що з них візьмеш”, але з роками розумних людей довкола ставало все більше, але ідіоти… ідіоти залишались. Тому книжка Томаса Еріксона немов волала до мене: забери мене додому і прочитай.
Світлофор і Сині
Юля: Томас Еріксона подає добре відомі нам психотипи: холерика, сангвініка, флегматика та меланхоліка — дещо під іншим соусом, дещо з іншими кольорами. Він не ототожнює холерика з запальною вдачею, а флегматика зі здоровим пофігізмом. Меланхолік не тільки скаржиться, а сангвінік не тільки сміється.
Кольорові портрети Червоних, Жовтих, Зелених та Синіх значно комплексніші, хоч і написані однією барвою. Спочатку дослідник розглядає позитиви, як от уміння надихати та красномовно говорити, притаманне Жовтим, а потім негативи – те, що ці люди геть зовсім не вміють слухати. Сині дуже ретельні, але й повільні. Зелені – конформісти, не готові йти на конфлікти, з іншого боку – вони найнадійніші люди. Червоні – оперативні та працьовиті, але ще ті засранці.
Звідки ж беруться непорозуміння? З несумісності наших кольорів та рис. Те, що всі ми дуже по-різному сприймаємо світ – аж ніяк не міф. Віто, а які риси цих кольорових людей найбільше запам’ятались тобі?
Віта: Еріксон дуже цікаво і “правильно” з точки зору психології будує свою книжку: спершу розповідає про позитивні риси усього “світлофора” із Синіми на додачу, а потім, коли ти думаєш: “Тю, та все це чудові люди, до особливостей характеру яких можна адаптуватися!”, автор додає переконливу ложку дьогтю. Так, у кожного з кольорів є низка негативних рис, які в певних умовах і з певними людьми можуть видаватися нестерпними. Дотошність і повільність Синіх, зіткнувшись з поспішністю Червоних, може призвести до вибухового конфлікту. Жовті концентруються на собі і пропускають повз вуха те, що кажуть їм колеги і друзі. Зелені натомість завжди готові вислухати і прийти на допомогу – навіть у збиток собі. Вони при цьому дуже щирі у своїх діях, але якщо ви гадаєте, що такі ситуації не залишать у них осад, то ви надто гарної думки про людей.
Щоб не потрапити в петлю непорозуміння з колегами, діловими партнерами, та навіть давніми приятелями чи новоспеченими членами родини, треба дві речі: відчитати “колір” того, з ким маєте справу, і у спілкуванні враховувати його особливості – не завантажувати Червоних подробицями, мати для Жовтих стоп-слово, яке допоможе вклинитися у їхній монолог з інформацією, яку вам слід донести, і так далі. Здавалося б, дуже просто. Але складнощі, мабуть, полягають у тому, що як у довколишній природі, так і в людській натурі майже немає “чистих” кольорів. А з відтінками розібратися значно важче.
А хто я?
Юля: У мене дивний характер. Всі про це кажуть, але, проаналізувавши усі психотипи, запропоновані Еріксоном, визнаю, я – Червона, хоч й інтроверт. У мене купа ідей, я готова бігти перед поїздом і одразу кидатись виконувати завдання, мені вдається знайти спільне і створити команду, але, попри те, я все ж вмію слухати. Не скажу, що дуже люблю бути в центрі уваги, але справді можу залишити комусь вказівку із завданням і зробити це сама, поки той інший довго збирається.
Ніколи не розуміла, навіщо відкладати те, що можна зробити за п’ять хвилин і більше не згадувати. Але так, мені, буває, стає нудно – тоді почате до кінця не доводжу. Саме тому намагаюсь максимально використовувати той початковий імпульс нового проекту.
Є в мене і певні Сині риси, як от бажання досконало вивчити проблему, закопатись у факти, прочитати все на певну тему і залишити мінімум нез’ясованого. Але, зізнаюсь, бракує скрупульозності Синіх – мене швидко відпускають ці пошуки.
Віта: Схоже, у мені переважають жовто-зелені відтінки. Я абсолютно комфортно почуваюся перед різними аудиторіями. Я легко генерую ідеї, але маю проблеми з послідовним їх втіленням. Власне, не завжди навіть маю уявлення, як саме це варто зробити. Хоча ідея може виглядати надзвичайно круто, через це вона має шанси просто здутися. Натомість поставлену мені задачу можу втілити досить ретельно. Однак це радше вироблена силою волі звичка – в юності мені бувало дуже складно доводити справи до кінця.
Від Зелених у мене є небажання встрявати в конфлікти – справді люблю, щоб всі були милими котиками і жили між собою мирно. Але Еріксон має рацію: іноді для спільноти чи колективу конфлікти – необхідна складова зростання і позитивних змін. Тому коли бачиш, що щось іде не туди, не варто приховувати свою думку, хай навіть вона не співпадає з думкою більшості, адже суперечки теж бувають конструктивними.
Що дала мені ця книга?
Віта: Я раніше дуже ображалася на одну близьку людину: чому вона не хоче дослухати розлогу відповідь на запитання, чому, почувши якусь загальну фразу типу “все добре” чи “всі здорові”, перескакує на іншу тему, питає про інше. Тепер я зрозуміла: вона просто Червона! Вона не слухає мене не тому, що їй байдуже. Просто відповідь на своє запитання вона почула, подробиць не треба. А моїй Жовтій частині характеру так хочеться поділитися! Я почала враховувати це – і наше спілкування стало приносити більше приємності, адже з нього зникла образа.
Це лише маленький приклад, але він переконує, що підхід Томаса Еріксона таки діє! Крім того, що ця книжка допомагає налагодити комунікацію з іншими, вона також підштовхує для того, аби розібратися у собі і трохи над собою попрацювати. Ну а самовдосконалення – це завжди круто! Тому “В оточенні ідіотів” – книжка, яка буде справді корисною усім, хто хоче поліпшити свої комунікативні здібності.
Юля: Тепер знаю, що мені простіше порозумітись з такими ж Червоними, які одразу переходять до справи, ніж з Зеленими чи Синіми, які вибудовують довгий шлях до суті. Але, думаю, треба трохи попрацювати над дипломатичністю, бо дехто може вважати мене нестриманою чи грубіянкою, а це ж тільки, щоб економити вам час. Бо чому б не перейти одразу до суті?
А ще тепер зрозуміла, чому Жовті балакуни потім геть зовсім не пам’ятають, про що з ними говорили раніше, хоча ніби піддакували і навіть перепитували. Насправді вони просто не слухали, тому краще їм написати ще раз. І ще раз. А з Зеленими і Синіми просто треба запастить терпінням, може, воно навіть колись в мене з’явиться.
Кому варто почитати
Віта: тим, хто комунікує з великою кількістю людей. І тим, хто думає, що його оточують самі ідіоти 🙂
Юля: шанувальникам психологічної прози і всіляких підручників для налагодження контактів.
Кому не варто читати
Юля: тим, хто не вірить у соціотипи та не сприймає жодних поділів людей.
Віта: Тим, хто не признає всі ці психологічні штучки і не збирається нічого у собі міняти.
Схожі книги
Віта: Схожим чином розкладає стосунки людей на певні моделі і типажі автор класичної книжки “Ігри, у які грають люди” Ерік Берн. Якщо ви її читали і вам “не пішло”, то маю для вас гарну новину “В оточенні ідіотів” написана менш науковою мовою і в ній є багато цікавих і смішних прикладів із життя 🙂 Також корисною на тему комунікації буде книжка Патріка Кінга “Стратегії і тактики спілкування”.
Юля: Книжки Дейла Карнегі, хоч вони не настільки сучасні. А щодо того, як все ж стати почутим, то Роберт Чалдині “Переконання. Революційний метод впливу на людей”, Кейт Ферацці “Ніколи не їжте наодинці та інші секрети успіху завдяки широкому колу знайомств” і його ж “Ваш надійний тил”.
18 thoughts on “#ДвіДумки: Томас Еріксон «В оточенні ідіотів. Або як розуміти тих, кого неможливо зрозуміти»”