Гендиректор видавництва «Ранок» Віктор Круглов: про електронний шкільний підручник та новаторство у книжковому бізнесі

Фото Віктора Круглова надано прес-службою видавництва «Ранок»

Наше інтерв’ю з генеральним директором харківського видавництва «Ранок» Віктора Круглова у київському кафе на Хрещатику починається з жарту про те, що добре було б, якби можна було купити час. Адже можливу дату розмови ми погоджували кілька місяців. Бізнес-історія під назвою «Ранок», розповідає менеджер, почалася зі студентського підробітку у книжковій ятці, а вже потім ідея створення видавництва якісної навчальної і дитячої книжки перетворилася на повноцінний проєкт зі своїми викликами. «В той час дуже багато книжок (майже 90%) в Україні продавалися як російський імпорт, і був дефіцит якісних книжок», — згадує Круглов. Першими під брендом видавництва згодом вийшли маленькі картонні книжки для дітей, але тоді в Україні подібне не вироблялося, каже підприємець, і технологію доводилося відпрацьовували майже ручним способом. «У мене якраз народилися дві доньки, і на той момент ми робили книги, які були потрібні нашим дітям. Уже потім стали більше приділяти увагу навчальній літературі», — розповідає історію свого видавництва його гендиректор. У видавничій лінійці «Ранку» сьогодні — навчальна, методична та дитяча література, і видавництво по праву можна назвати лідером книжкових полиць з цього напрямку.

Віктор делікатно відповідає на питання про стартовий капітал на книжкову справу у 1997-му і державне замовлення на навчальну літературу сьогодні та окремо розповідає про новаторські речі «Ранку» на ринку: видавництво першим почало постачати книжки у супермаркети, впроваджувати систему дистрибуції за принципами збуту споживчих товарів міжнародними корпораціями та створювати чат-боти для спілкування з клієнтами. Раніше теж йшлося про білінгва-видавництво, згадує менеджер, зараз же майже 90% накладів друкуються тільки українською, бо є попит на таку книгу. Також, за оцінками Круглова, в останні роки ситуація на доволі закритому українському книжковому ринку все ж поступово змінюється.

У розмові з блогом Yakaboo він принципово говорить українською та розповідає, як одинадцять років тому дефіцит паперу «подарував» йому екологічну ідею виробництва книжок з вторсировини, а нинішній великий досвід роботи з книжками схиляє до створення відкритого університету для видавців. До речі, як фізик за освітою, Круглов хотів колись створити ідеальний посібник із фізики, і це вдалося: тематичний підручник «Ранку» за редакцією академіка Віктора Бар’яхтара та Станіслава Довгого зараз перекладається на англійську і французьку мови та згодом буде рухатися на закордонну аудиторію. Отже, про свій досвід роботи на українському книжковому ринку розповідає один із його «старожилів». Як це — забезпечувати підручниками українські школи, яка навчальна література там справді потрібна та яка «ціна» інтелектуальної праці в Україні, говоримо із генеральним директором видавництва «Ранок». Далі за текстом — пряма мова Віктора Круглова.

З чого починався «Ранок»?

У студентському житті я підробляв на торговій ятці: у першій половині дня навчався, в другій — продавав книжки. Це були часи жахливого дефіциту книг, за якими стояли черги. Зараз такий вигляд мав би рай для будь-якого видавництва. Сьогодні подібні черги є тільки на великих виставках.

Але, попри дефіцит, попит на книжки був. Я дивився, що деяких книжок [на ринку] не вистачає, і на правах студента розумів, які саме видання потрібні потенційному споживачеві. Так народилася ідея створити видавництво та надрукувати кілька навчальних книжок. Бо тоді і на підручники теж був дефіцит і, скажімо так, вони взагалі не були підручниками — навчатися за ними було неможливо. Все починалося з такого хобі та мого ентузіазму.

Як зі студентської ідеї видавництво виросло до великої бізнес-структури?

[Все відбулося] за рахунок ініціативності та, мабуть, свободи нашої команди: ми [команда видавництва] не бачили взагалі ніяких бар’єрів та кордонів. В той час дуже багато книжок (майже 90%) в Україні продавалися як російський імпорт, тобто були видані в Москві. Ми ж хотіли видавати книги саме в Україні, причому видавати такі книжки, яких не було [на нашому ринку].

Ми були молодими, у нас росли маленькі діти, тому й починали з дитячої літератури. Це зараз споживач не бачить нічого особливого (та вважає вже певним стандартом) книжку-пазл, книжку з хутром або книжку з очима, що рухаються. А якихось 20 років тому [для українського книжкового ринку] це було чимось незвичним. Ми мали проблему з друкарнями: вони не хотіли братися за такі складні замовлення, доводилося якось їх вмовляли. Саме завдяки таким «незвичним» книжкам ми й почали розвиватися. Подібний досвід сам по собі дуже цікавий, і я вдячний за це всій своїй команді. Ми починали з невеликої кімнати у 18 м2: там було і видавництво, і склад, і виробничий відділ, і бухгалтерія. Це зараз ми займаємо 5 поверхів адміністративної будівлі.

Про фінансове питання та ризики підприємництва

Грошей [на старті] взагалі не було. Умовно кажучи, може було якихось 100 доларів, які вдалося заробити на торгівлі книжками. Дійсно велося дуже важко. 

Були часи, коли доводилося закладати у банку власну квартиру, щоб виплатити зарплату співробітникам. 

Причому я розумів, що це ризик великий, коли тобі в банку повідомляли, що «ти ж май на увазі, що можеш залишитися без квартири». Доводилося йти на такий ризик. Мабуть, коли сучасні діти думають «класно займатися бізнесом», вони бачать тільки зовнішній бік успіху і не звертають уваги на те, що це також величезні ризики та велика нервова напруга.

Про кадрову політику «Ранку». Як підбирається штат для видавництва?

Для мене дуже важливо, щоб людина була розумна, позитивна, з бажанням навчатися та змінюватися і обов’язково любила книжки. У нас [у видавництві] навіть прибиральниця любить книжки і може постійно про них говорити. Важливо також, щоб у людей сяяли очі і вони не боялися помилятися. Це, на мою думку, основні критерії успіху.

На старті я не дуже розумів, як вибудовувати видавництво, тому з самого початку у нас була максимальна свобода [в роботі]. 

Кожен з команди, коли пропонував якусь ідею, отримував однозначну ствердну відповідь «давайте робити, а далі подивимося»

Звичайно, за цей час було багато ідей, котрі не спрацювали. Але те, що вистрілювало, ми підхоплювали і починали розвивати.

Я не чув про [Іцхака] Адізеса, [Джека] Траута, [Майкла] Портера та Кірана Уолша (йдеться про відомих консультантів, фахівців менеджменту та бізнес-адміністрування — прим.авт.) і ступеню МВА не мав. Але за фахом я фізик, вивчав математику і тоді познайомився з теорією фракталів. Скажімо, якщо дивимося на сніг це сукупна маса, але сніг складається з маленьких сніжинок, тобто сніжинка як приклад фрактала є окремою самодостатньою частиною. А якщо дивитися на сніжинку під мікроскопом, вона складається з ще менших частинок-фракталів і т.д. Тобто видавництво у нас побудовано за такими ж самодостатніми принципами. Ми як самонавідні ракети, які дуже вільно працюють, а у них вже є повна інформація за звітами про продажі, накладні витрати всього видавництва та ін. 

Ми намагаємося, навчати редакторів і дизайнерів економічному мисленню. 

Все для того, щоб вони розуміли, чому знижки мають бути 30-40%, чим відрізняється фіксований гонорар від того ж відсотка з продажу, чому потрібна промоція автору.

Ми багато працюємо і це, мабуть, наша перевага, що у нас немає фіксованого часу, коли треба бути на роботі. Звичайно, технічні служби, від яких залежить важливі робочі функції, приходять у фіксований робочий час, але всі інші можуть це робити тоді, коли їм зручно. Можна прийти у видавництво і побачити там людей, які працюють, і у суботу, у неділю, і навіть уночі. Коли проводимо всередині компанії анкетування співробітників, то на питання «що вам подобається у видавництві?», багато людей казали саме про свободу: їм подобається, що тебе ніхто не відмічає, коли прийшов/не прийшов. Бо ми вимірюємо результат працівника не за тим, скільки він перебуває в робочий час в офісі чи у видавництві, а за результатами його роботи. Такий відповідальний «кістяк команди» у нас поступово склався, і це дуже класно.

Про видавничу лінійку «Ранок» та потребу прогресу в навчальній літературі

Так, дитяча, навчальна і методична література — це основна видавнича лінійка на сьогодні. Видавництво «Ранок» — лідер навчальної літератури в Україні, і ми видаємо підручники з усіх предметів. Насамперед звертаємо увагу на природничо-математичний цикл, бо як фізик за фахом я розумію, що за цим майбутнє України. Тільки природничі науки можуть рухати таке майбутнє — це розвиває мізки дітей. Поки наші діти виростали, ми робили книжки просто для наших дітей. І нам весь час хотілося робити не так, як у інших. 

Пам’ятаю себе в школі і те, як багато підручників були просто нудними — їх було неможливо читати.

Чесно кажучи, навіть зараз тими підручниками, які ми видаємо, я теж незадоволений: існує дуже багато обмежень ДСТу (йдеться про так звані Державні стандарти України на сировину, продукцію та методи виробництва; у цьому випадку йдеться про стандарти в освітній сфері — прим. авт.), вже застарілих стандартів, які діють ще з радянських часів чи представляють позицію регулятора Міністерство освіти і науки України, яке деякі речі нам просто забороняє робити. Наприклад, коли ми першими в Україні почали створювати підручники з електронними додатками, я просто «бився» в цих освітніх установах за такі електронні додатки. Нам казали «як це можна, що діти дивитимуться інформацію в ґаджеті, а якщо вони там рекламу побачать чи ще щось?». Я вдячний, що є розумні люди і радники міністра освіти, які нам у цьому питанні допомагали просувати такий прогрес в школи.

Про систему держзамовлення на навчальну літературу

Лідер це той, хто змінює правила, а не пливе за течією. Видання підручника ще якихось 5 чи 6 років тому було жахливо корупційним. Бо фактично кілька чиновників визначали, за якими підручниками (і яких авторів) буде навчатися Україна. Я дуже вдячний Сергію Квіту (міністр освіти у 2014-2016 рр. прим. авт.), який пішов на зустріч видавцям. І ми разом з Асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів пролобіювали, що не чиновники повинні вибирати, за якими підручниками школярі навчаються, а саме вчителі. Нарешті вже вчителі зрозуміли, що від них щось залежить. Тобто [у цій ситуації] ми зробили все, щоб змінити систему вибору підручника.

Крім того, разом з Асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів ми пролобіювали великий формат підручників та м’яку обкладинку. З цим теж було дуже багато суперечок із працівниками Міністерства освіти, які казали: «Як це так можна? У підручнику, який розрахований на 5 років, м’яка обкладинка не відслужить весь термін». Хоча зараз маємо такі матеріали й технології, що книжка у м’якій обкладинці не менш функціональна ніж у твердій. Крім того, м’яка обкладинка книжки на кілька сотень грамів легша. Уявіть собі, якщо економимо 100 грамів ваги на одному підручнику, а у дитячому наплічнику 10 підручників, це вже можливість зробити його на 1-1,5 кг легшим. Це дуже важливо.

Як вийшло так, що окремі підручники можна завантажити у е-форматі на сайті «Ранку»?

Про проблеми з тим, що підручників вчасно немає в школах 1 вересня, мабуть, знають всі. Цьому є причини. І це питання до перевізників, які везуть підручники [у школи]. Наприклад, ми друкуємо підручники вчасно — за два місяці до 1 вересня, але перевізник, який перевозить підручники між обласними центрами, чекає, поки інші видавництва надрукують. Причина проста: йому не вигідно «гнати» напівпорожню вантажівку, тому він чекає [довантаження]. Тому й підручники приходять до школи дуже пізно. Ми взагалі виходимо з пропозицією до Міністерства освіти, що видавці повинні відповідати не тільки за друк підручників, а й те, щоб вони були [вчасно] доставлені до обласних центрів. І вимірювати треба, не коли видавець надрукував підручник, а коли його вже доставили до школи. Бо кому від цього є сенс, що підручники надруковано, але вони не доїхали до школи? Саме тоді у нас виникла ідея: якщо немає паперових підручників (вони десь у дорозі), то чому б не викласти їхні електронні версії у вільний доступ на своєму сайті? І одразу побачили, як багато було завантажень!

Про е-підручник для українського школяра

Електронна версія підручника, електронний підручник і просто PDF-формат — це різні речі. Ми розуміємо, що електронний підручник — це величезні можливості. Тобто там може бути відео, якийсь інтерактив, тести та ігри для школярів — і вже ми підходимо до цього, тобто зараз розробляємо подібні формати. У цьому році вже вийшли підручники і з мультиками, а за QR-кодами можна скачати онлайн-тести та ін. Дітям таке поєднання паперового і електронного контенту дуже подобається.

Зараз ми вже також розробляємо адаптивний підручник, де будемо застосовувати елементи штучного інтелекту, щоб він адаптувався до рівня знань учня.

Що це значить: якщо це електронний підручник, потім дуже легко відстежувати, які учень робить завдання, що він читає в підручнику, які завдання для нього є надто складними чи занадто легкими і можна змінювати матеріал, що подається на планшеті. Це така непроста робота! Знаю, що є ще кілька видавництв у Європі, які займаються цією проблемою, і ми періодично з ними спілкуємося та сподіваємося, що через кілька років вийде перший адаптивний підручник зі штучним інтелектом. Ми однозначно першопрохідці з цим в Україні. До речі, ми першими придумали електронні додатки до підручників, а зараз вже видавництва це повторюють. Це вже такий стандарт!

Про механізм створення українського підручника...

Підручники готувати набагато складніше, ніж художню книжку. Створення навчальної книжки — складний процес, бо там є ще й ілюстрації, і методичні підходи, та й завдання можуть бути різними. При підготовці підручника треба дивитися, щоб «проблема» була розкрита з усіх боків, і ще подати цю інформацію учням цікаво. Бо в підручниках [крім підготовки тексту] мають бути задіяні ще й психологічний та методичний супровід, і дуже жорсткі вимоги ДСТу. На мій погляд, підручники варто робити зовсім по-іншому.

Дивіться, у кожного підручника по 5-6 рецензентів, при чому доведеться шукати і наукового редактора, і рецензентів, які безпосередньо працюють з дітьми. Потім після підготовки тексту ми проводимо фокус-групу для того, щоб зрозуміти, чи вистачає у дітей часу на подібні завдання. Є норми: наприклад, у 1 класі немає взагалі домашнього завдання, а у 2 — тільки на 30 хвилин, у 3-му — 1 година 10 хвилин на всі домашні завдання з усіх предметів. Ми повинні з секундоміром вимірювати, який час середньостатистична дитина витрачає на домашнє завдання. Потім уже художники працюють над сюжетними малюнками. Іноді наш художник працює у Львові, автор живе у Києві, а редактор у Харкові — і це все скомпонувати дуже важко. А буває, ще при роботі над версткою підручника треба скоротити авторський текст чи зменшити вагу підручника. На все це є [навчальні] стандарти: обмеження ваги підручника, тобто він не може важити більше ніж 300 грамів і не нараховувати більше за 224 сторінки. Якщо всі ці фактори треба скласти разом, насправді виходить «повний капець».

Ви ніколи не повірите, що держава закуповує підручник за ціною порції кави з McDonald’s! 

Середня ціна закупки підручника цього року — 38 гривень. Уявіть собі книжку, над якою працював величезний колектив людей, авторів, академіків (до речі, дуже важко знайти авторів підручників). Наскільки це важка праця, а наскільки мало вона оплачується! Авторському колективу над підручником треба працювати 1-2 роки (а зазвичай над текстом працює від 2-ох до 4-х людей), а розділіть гонорар за книгу на ці два роки. Тобто це виходить менше, ніж заробітна плата касира в супермаркеті. Взагалі вважаю, що це святі люди — автори підручників, які погоджуються це писати, бо розуміють всю відповідальність та складність ситуації. Але те, що при цьому підручник коштує як горня кави, — ненормально. Виходить, що його інтелектуальна складова мінімальна, і від цього дійсно страждає якість підручника.

… та особливості комунікації з Міністерством освіти

Є дуже багато обмежень, які на нас [видавців навчальної літератури] накладає регулятор — Міністерство освіти. Тобто є навчальна програма, і ми іноді не маємо права переставити шматки книжки чи глави в іншому порядку. Хоча ми, звісно, можемо, але нам не пропустять цей рукопис. А бувають випадки, коли автор вважає, що треба почати текст цього підручника із іншого розділу… Наведу приклад з підручником біології. Курс біології у 9 класі починається з молекулярної біології. Вважаємо, що це неправильно. Яка молекулярна біологія, коли спочатку дітям треба включитися в процес. І це при тому, що в курсі хімії вони це вивчають у другому півріччі, а в біології (де вони можуть використати знання з хімії) чомусь у першому. Але ми [як видавці] не маємо права це переставити, бо [на такий підручник] нам просто не дадуть грифа.

Розмова про співпрацю з Міністерством освіти — це окреме тема. Ми зараз, до речі, створюємо Національну освітню асоціацію видавців навчального контенту. Все для того, щоб пояснювати свою позицію та те, як ми працюємо, в т.ч. щоб допомогти освіті. Важливо, що у Міністерстві є люди, які до нас дослуховуються.

Взагалі вважаю, що в українській школі повинно бути стільки авторських програм з вивчення будь-якого предмету, скільки завгодно. Бо зараз якась дивна ситуація: є стандарт освіти, де прописано, що учень повинен знати до 4-го, 9-го та 11-го класів — і це легко вимірюється. Але є єдина програма, а до неї пишуться різні підручники. Тому переконаний, що повинен бути стандарт — мінімальні вимоги, які повинен знати і вміти учень після вивчення цього курсу. А як це буде викладатися чи подаватися у підручнику, це вже вирішить автор.

Який би вигляд тоді мав «ідеальний» підручник, наприклад з історії?

Підручник з історії був би дуже коротенький. Там точно було б багато ілюстрацій, а основний матеріал перейшов би від книги до вчителя. В підручнику пропонувалося б обговорювати різні ситуації на зразок «а я ви вважаєте, як сталося так, що хід історії пішов саме так» чи «а нумо вивчім історичні пам’ятки». В тексті такого підручника було б дуже багато інтерактиву у вигляді електронних додатків (це справді те, що подобається дітям) та рекомендації з посиланнями на додаткові джерела. 

Тобто підручники зараз повинні давати не тільки знання, а більше зацікавити учня саме цією галуззю.

 

Ми розуміємо, що не всі стають математиками/фізиками/хіміками/біологами, а хтось буде й гуманітарієм чи економістом. Підручники повинні дати таку світоглядну базу для майбутнього члена суспільства, а якщо потрібно більше, то учень має сам шукати додаткові знання та читати інші книжки. Зараз джерел для навчання, серед них і дистанційного, — просто безліч.

Про проблеми шкільної освіти з точки зору видавця навчальної літератури

Найперша проблема — це те, що модель школи, в якій ми навчаємося, була створена ще якихось 200 років тому. Це час, коли для індустріального суспільства та промислової революції, потрібні були люди, які можуть виконувати команди і працювати на конвеєрі. А що ж сказати про наші школи сьогодні? Дзвінок, діти сіли, відкрили сторінку 40, прочитали параграф №3, вирішили завдання №5, закрили книгу, закінчився урок. Зараз дітей не можна навчати тільки виконувати команди, якщо ми хочемо виховати конкурентноспроможну особистість. 

Світ настільки швидко змінюється, і діти, що цього року пішли в 1-й клас, почнуть будувати своє життя, багато професій взагалі щезнуть.

Друга проблема — те, що дітям в школі не дають права приймати рішення. Уявіть собі, кожен день учня буквально розпланований з точністю до хвилини. У 8.30 чи о 9.00 —- початок уроку; перерва по 15 хвилин і ти не маєш права вибрати урок, який потрібно; от тобі гурток, от тобі домашнє завдання — все, твій день закінчився. 

Учень наразі взагалі не має права вибору на прийняття рішення. А це ж неправильно: ми повинні виховувати тих, хто приймають рішення.

Потім наша школа навчає неавтентично, тобто що школа вимагає від дітей? Запам’ятовувати знання, але навіщо їх запам’ятовувати? Якщо 200 років тому не було інтернету, треба було всі знання тримати в голові. Інформації настільки багато, що її всю неможливо запам’ятовувати. Що перевіряють екзамени ЗНО сьогодні? Навіщо дитині точно знати, коли умовно народився Карл XII (шведський король, армія якого в Полтавській битві 1709 року спільно із козаками гетьмана Івана Мазепи виступила проти московських військ Петра I — прим. авт.)? Дитині важливо, в яку епоху він жив, в якому віці, що було до та після цього Карла, які події тоді відбувалися. Але навіщо точно знати точну дату народження? 2 березня чи 10 березня народився якийсь письменник — та яка різниця. Якщо мені потрібно, це все можна сьогодні швидко знайти онлайн.

Ще ми навчаємо всіх дітей однаково — всіх під одну гребінку. Це теж проблема освіти. Бо хтось любить гуманітарні предмети, а хтось математичні — і не можна однаково всіх навчати.

Треба дати можливість вибору дітям, щоб вони могли самі складати свій розклад.

Тобто якщо учень хоче більше математики, то хай [у його розкладі] буде 5 уроків математики на тиждень. А якщо я взагалі не хочу математику, нехай там буде якийсь мінімальний рівень і все. Цього в нашій школі немає, але це технічно можливо.

Про представництво України в Європейській асоціації видавців навчальної літератури

Видавництво «Ранок» представляє Україну в Європейській асоціації видавців підручників (англ. European Educational Publishers Group, EEPG), де за умовами може бути тільки один член з кожної європейської країни. Ми, видавці, збираємося щоквартально в різних країнах. До речі, наступного року видавці з усіх цих країн приїдуть в Україну — ми їх запрошуємо. Думаю, нам є чим похвалитися. Але це насправді такі робочі зустрічі, де ми обмінюємося не тільки досвідом, а й помилками чи проблемами, з якими стикаються видавці — це нормальна практика у всьому світі. Звичайно, ми співпрацюємо і [на таких зустрічах] теж підписуємо контракти.

Що нам дає таке членство? Це доступ до європейської аналітики, професійний обмін досвідом і можливість обговорення проблем, з якими стикається галузь. Крім того, на такі свої засідання ми, члени Асоціації, теж запрошуємо фахівців з різних сфер (в т.ч. з маркетингу та піару). Наприклад, у минулому році на зустрічі у ірландському Дубліні, де знаходяться головні європейські офіси компаній Facebook і Google, всі ми не тільки ходили туди на екскурсію, а й фахівці Facebook’у розповідали для нас, як просувати книжки через соцмережу. 

Нещодавно я повернувся із Болгарії, яка як усі інші країни Варшавського договору, має ті ж самі проблеми з підручниками історії, що і в Україні. Бо щоб видати підручник з історії, це треба зібрати низку узгоджень та рецензій у різних історичних інституцій, а в Болгарії (як і в Україні) до цього часу немає узгодженої позиції щодо подій минулого століття і останніх років. І болгари казали, що ніхто не хоче взяти на себе відповідальність і поставити відповідний підпис на дозвіл підручника до друку. От така сама проблема була у нас в Україні: підручники з історії для 11 класу недавно з’явилися на місяць пізніше, бо тривав довгий процес узгодження. На недавній зустрічі з EEPG в Ізраїлі, одночасно відбувалася виставка едукаційних стартапів і одночасне обговорення усього, що зв’язано з діджиталізацією навчального процесу. Тому що не тільки ми в Україні над цим задумуємося, а й в Європі дуже багато говориться про blended learning — про змішане навчання, коли offline та online поєднуються разом і це дає дуже добрі результати.

Про художню літературу в видавничій лінійці «Ранку»

У нас переважно перекладна художня література для дітей та для підлітків. Насправді перекладної літератури у нас приблизно 20%, і більше саме професійних авторів. На жаль, в Україні тільки зараз пішла ця хвиля нових українських авторів для підлітків, але все ще важко знайти українських авторів. Але ми розуміємо цей виклик, що треба просувати українське письменство.

Все ж так виходить, що із [закордонними] професійними агенціями легше працювати, бо ти розумієш, що будуть якісними і матеріал, і ілюстрація, і контент. Світ зараз глобально розвивається і також є багато проектів, які підтримуються, до прикладу, кінематографом. До речі, дуже класно, коли книжка виходить одночасно з релізом в кіно. У нас був такй досвід у минулому році. Ми, мабуть, першими в Україні вирішили продавати книжку прямо в кінотеатрах. Йдеться про прем’єру фільму про ведмедя Паддінгтона (персонаж сімейної комедії «Пригоди Паддінгтона» — прим. авт). Це взагалі мій улюблений герой, і ми у видавництві домовилися з найбільшими мережами кінотеатрів, щоб вони теж продавали у себе ці книги. Для нас було дивно, що люди не тільки купували попкорн, а й книжки. Взагалі вважаю, що чим більше буде точок продажу книжок, тим краще: у кінотеатрах, на автозаправках всюди.

То як зі збутом та дистрибуцією книжок?

Звичайно, [в описаній ситуації] кінотеатри це несистемне рішення та така собі одноразова річ чи нестандартний підхід, хоча нам дуже подобається робити щось незвичне.

Цього року ми робимо реформу своєї дистрибуції. Якщо раніше у нас все було побудовано за принципом «кожен менеджер відповідає за якийсь регіон», зараз ми це змінили. До речі, те, що ми весь час змінюємося секрет нашого успіху. Ми «поламали» цей принцип і тепер зробили дистрибуцію за каналами збуту. Тобто є канал збуту «супермаркети», де працює спеціальна програма обміну даними, спеціальна аналітика та спеціальний сегмент книжок для супермаркетів. Також є такі окремі канали збуту як «роздріб», «гуртові дистриб’ютори», «інтернет-торгівля». У кожному з них є свої секрети і свій фах потрібен це не тільки про те, як книжку відвантажити, а ще й підтримати її у соціальних мережах тощо. Є й окремі речі, котрі відрізняються від каналів збуту. І нам подобається цей експеримент. Багато великих європейських видавництв йдуть саме таким шляхом.

Ми чи не єдине видавництво, у якого є мережа торгових представників, яких з повагою називаємо «снікерсами». Ми взяли технологію роботи торгових представників компаній Coca Cola і шоколадок Snickers. Все починалося в Україні з [заходу на український ринок] міжнародних корпорацій і їхніх працівників, які робили «заміри» території: завдання стояло таке, щоб шоколадки чи жуйки стояли у кожному кутку.

Про показники online-продажів та власний логістичний центр

Оnline у нас продається менше: близько 5% від загального продажу. Ми вважаємо, що це дуже мало, бо в Європі, я спілкувався з європейськими колегами, online продається приблизно 18-20% книжок. Але зараз цей сегмент росте шаленими темпами, і ми сподіваємося, що доля online’у збільшиться. Зараз для цього є всі передумови: і експрес-доставка, і логістичні центри.

До речі, ми єдине в Україні видавництво з вітчизняними інвестиціями, яке побудувало цифровий логістичний центр.

Ми закінчили його будувати, коли почалася війна, і після розмов з колегами я таки вирішив, що «давайте ризикувати, якщо це все пропаде, то почнемо все з нуля». Ми не програли, побудували центр та тепер можемо навіть пропонувати його послуги іншим видавцям, кому потрібна співпраця з інтернет-магазинами. Сьогодні дуже важливо, щоб це швидко працювало, а у нас вже все автоматизовано та налагоджено. Всі вимірюється, є система KPI. Наприклад, норма помилки під час збирання накладної — не більше однієї помилки на 10 000 рядків. Якщо більше — шукаємо причину. 

На сайті «Ранку» йдеться про те, що у своїй роботі ви використовуєте екологічно чисті технології виробництва: що це?

Взагалі у світі зараз тренд на екологію. Наша історія ж пов’язана з тим, що у 2008 році у видавництві був дефіцит паперу, тобто його просто не вистачало. Ми повинні були проплачувати покупку за півроку (уявіть собі, за півроку вперед), щоб постачальники привезли папір. Десь в інтернеті я прочитав, що є можливість виробляти папір з рисової соломи, але розумів, що в Україні рису вирощується не так багато, хоча є пшениця.  Почав шукати, як виробляти папір з пшениці. І знайшов! Тоді запросив до України канадця, який сказав мені: «Віктор, не проблема. Побудуємо паперову фабрику, пшеничної соломи у вас багато». Ми поміряли, що в Україні десь 60 мільйонів тонн пшеничної соломи у якості сировини. Це зараз я розумію, що технологічно це важко робити і справді повезло: настала криза і у великому кредиті від Приватбанку нам відмовили (навіть не знаю, як мали б віддавати той валютний кредит).

Але в Харківській області є невеличка паперова фабрика, і ми підписали контракт з компанією Tetra Pak (шведська компанія, що відома у всьому світі як виробник пакування — прим. авт.), за яким українські інженери разом (зі шведськими) розробили технологію переробки їхньої вторинної упаковки. З цього зараз ми виробляємо папір.

Дуже тішуся, що десь 30% книжок друкуються на папері, який вироблений з цієї вторсировини і «жодне дерево не постраждало».

Раніше ми про це особливо не говорили, бо читачі якось з пересторогою до такого відносяться. Нібито папір з вторсировини — це щось погане, але зараз це тренд.

На наступний рік заплановано велику маркетингову компанію про спеціальний значок «ця книжка надрукована на українському папері». Про це мало хто знає насправді, бо всі думають, що папір можна робити тільки з целюлози, але зараз вже є багато інших матеріалів. Насправді не вистачає сировини для переробки, бо в нас немає роздільного збору сміття. Ментально люди вже готові розділяти сміття, але, на жаль, його скидають в один контейнер. Вважаю, що це вже треба робити з інфраструктурою, яка працює в Європі або за кордоном. Наприклад, коли ти викидаєш [у загальний сміттєвий бак] стаканчик з-під кави (там всередині є плівка) — він буде розкладатися десь 150 років. А ми можемо це переробити, і з білої целюлози буде чудовий папір, який за своєю якістю майже не поступається виробленому з первинної целюлози. Для нас це важлива місія.

Про виробничі витрати видавництва і проблеми «ціни» інтелектуальної праці

Скажімо так, у нас дві основні статті витрат. Найперше, це витрати на інтелектуальну працю, тобто гонорари авторам, роялті, ліцензії, заробітна плата працівників. Мені здається, це навіть доходить до 30% сукупних витрат. Друга найбільша частина витрат — це витрати, пов’язані з друком і папером.

Але, на жаль, у нас не цінується інтелектуальна праця, бо книжка в Україні — чи не єдиний продукт, який коштує дешевше, ніж у решті світу.

Ми друкуємо за світовими цінами, маємо світову ціну на папір, деякі українські видавці друкуються в Європі чи Китаї, а до нас з цим приходять європейці за тими ж світовими цінами. Але ціна однієї і тої ж книжки — дуже різна. У Європі підручник коштує 10-20 євро, у нас — трохи більше 1 євро, хоча вартість друку та ж сама. Це не про демпінг, а про те, що немає плати за інтелектуальну складову. А друга проблема — піратство. Тут треба пояснювати людям, що таке інтелектуальна власність. Наприклад, чому немає піратства у Німеччині? Бо там є відповідальність. Там дуже серйозні санкції і кримінальна відповідальність не тільки за поширення, а й споживання. Тому люди цінують інтелектуальну власність.

Про «закритий» український видавничий ринок

Після Революції гідності ринок дуже активно розвивається, і це помітно. На ринку з’явилося багато нових гравців, але він все ще несистемний, малий і нецікавий великим західним компаніям. Наприклад, колись до України прийшли компанії Nestle i Procter & Gamble, бо український ринок у цьому сегменті був для них цікавий, а в інших сферах немає такого зацікавлення.

З одного боку, це перевага, тобто ми можемо вирости, а, з іншого нема з ким себе порівнювати. Конкурентів, звичайно, багато. Мені подобається, як працює видавництво «Наш формат» та те, що вони роблять з жанром нон-фікшн. Це інша сфера, з якою ми майже не працюємо, але подобається підбір книжок. 

Ми дивимося [на ринок] не через поняття конкурентів, а як на колег, у яких можемо чомусь повчитися.

На жаль, видавничий ринок дуже закритий, і майже ніхто не ділиться інформацією про наклад та статистику. У розвинутих країнах видавці на рік вперед друкують свої видавничі плани, і це можна узгодити з власними. Тобто ти розумієш, що якщо 10 видавців запланували видавати, скажімо, «Маленького принца», то навіщо він вам 11-й? У нас це все закрито, і це погано. Може, це залежить від особливостей нашого суспільства, хоча й поступово змінюється в бік відкритості. Ми, наприклад, навіть запрошуємо до себе екскурсії. Хочете до нас в логістичний центр прийти — запрошуємо! Взагалі хочемо зробити відкритий університет навчання видавців, щоб навчати своїх робітників, і нам не соромно, щоб до нас заходили і колеги по цеху. Таким чином, хочеться мати і відкритий ринок.

Досьє видавництва «Ранок»

Рік заснування: 1997

Спеціалізація: дитяча, навчальна та методична література, доросла література 

Кількість виданих назв: понад 6 000 найменувань навчально-методичної літератури, понад 4 000 найменувань дитячої літератури

Найменший тираж: від 500 до 2000 примірників

Найбільший тираж: 280 000 примірників

Топовий автор/-ка: Таня Стус, Галя ТкачукОля Купріян, Володимир Арєнєв, Артеміус Фаул — дитяча література; фізик-академік Віктор Бар’яхтарІрина Большакова-Пристинська, Світлана Скворцова, Оксана Онопрієнко, історик Олександр Гісем — навчальна література

Лонгселер видавництва: зошити для практичних робіт з географії Олександра Стадника, серія книг “Пригоди Лоли” німецької письменниці Ізабель Абеді

(Visited 321 times, 11 visits today)