«Ґеї — найкращі друзі дівчат»: уривок з нової книги Андрія Бондаря

Джерело зображеня: ВСЛ

До Форуму видавців у «Видавництві Cтарого Лева» виходить нова книга Андрія Бондаря. «Церебро» — нова збірка малої прози, яка впроваджує читачів у химерний світ маленьких людських пригод.

Випадкові зустрічі, типові ситуації, які трапляються в кожного, спонукають замислитись, ухвалити рішення, діяти. Особливість цих текстів у тому, що деякі з них списані з реального досвіду, а інші — цілком вигадані — суцільна макабра і фантасмагорія.

Блог Yakaboo публікує одну з 16 малих проз, що увійшли в збірку. Вона називається «Ґеї — найкращі друзі дівчат».


Ти йдеш забирати дружину. Лагідний літній ранок, ще не спекотне, лагідне сонце. Ти вийшов з дому, внутрішньо готуючи себе до цього відповідального моменту — самозаглиблений і розсіяний водночас. Бувають такі стани, коли ти нібито весь у собі, але ніяк не можеш сконцентруватись на чомусь одному. Ти йдеш і намагаєшся про щось подумати, але думка не тримається купи, самовільно розсипаючись на мільярди елементів. Ти примушуєш себе подумати про щось одне недарма, бо на тебе тисне відповідальність моменту: тобі треба подолати цей шлях.

Ти йдеш і не знаєш, що буде далі, і зустрічаєш знайомого. Він має веселий настрій. Ви стоїте, він балакає, а ти слухаєш, ловлячи себе на тому, що звуки, які вилітають з його рота, б’ються об якусь невидиму оболонку навколо тебе й ніяк не складаються у слова та сенси.

— А вона мені каже: «Не хвилюйся, він — ґей», — вловлюєш ти, нарешті, слова знайомого. — А потім каже: «Ми просто дружимо. Ґеї — найкращі друзі дівчат».

Ви прощаєтесь і тобі трохи легше. У голові відклалася фраза «Ґеї — найкращі друзі дівчат», і ти намагаєшся зрозуміти, чому так. Мабуть, тому, що ґей ні на що не претендує і не становить жодної загрози. Ґей — щось на кшталт подружки, яка водночас не може скласти жінці жодної конкуренції. Ніби є чоловік, а ніби його й немає. Тобто друг-ґей — кращий і за чоловіка, і за жінку тим, що, будучи чоловіком, ні на що не претендує, а не претендуючи, не претендує не тільки на тебе, а й на всіх жінок. Дружина переконала мого знайомого, що той хлопець — ґей, а тепер йому радісно, і він з усіма ділиться своєю перемогою. Щоб ніхто не подумав нічого поганого про його дружину. Точніше, про нього. Весела історія.

Ти йдеш повз танк із вічним вогнем. Ти тисячі разів тут призначав комусь зустрічі. Навіть їй ти колись призначив тут перше побачення. Он на тій лавці вона сиділа. Прийшла раніше за тебе і сиділа, повернувши голову вбік — штивно й нерухомо. Так сидять люди, які вже знають, чого хочуть, але ще не знають — як. Ти ще подумав тоді, що це єдина дівчина у твоєму житті, яка прийшла на побачення з тобою першою. А це щось таки означає.

Ти сідаєш на ту лавку й уявляєш, як вона виходить, і ви зустрічаєтесь поглядами. Або не зустрічаєтесь… Але тобі треба буде щось сказати, бо в таких випадках завжди щось кажуть. Ти скажеш: «Привіт» або «Добрий день». «Добрий день»? Дружині ти скажеш «Добрий день»? Але і «Привіт» тут не пасує. Але що ти скажеш? Не сказати нічого ти не зможеш. І ти рятуєш себе тим, що зорієнтуєшся вже на місці. Там, коли вона
вийде, ти точно знатимеш, яке привітання пасує. Ти підводишся і просуваєшся далі. Минаєш стрункий ряд блакитних ялинок на площі біля міської ради. Дві доріжки розходяться в різні боки — одна праворуч, друга ліворуч. Тією, що ліворуч, ти колись щодня ходив до школи, загадуючи, що коли не наступати на проміжки між плитами, день буде добрим. І дні бували добрими. Хоч крок тоді був у тебе дитячий і доводилося стрибати. Ти повертаєш ліворуч. Тепер ти дорослий і йдеш широким кроком, не наступаючи на проміжки між плитами. Ти доходиш до кінця доріжки, жодного разу не підстрибнувши й не порушивши принципу. День буде добрим. Ти йдеш, і тобі здається, що ти занадто добре знаєш це місто, хоча скоріше навпаки — місто занадто добре знало тебе. Із того вікна на третьому поверсі завжди визирала баба Муся, прабабуся твого однокласника. Її вже давно немає, але з того вікна все одно щось дивиться на тебе. З цієї колонки ти захеканий пив воду після футболу. Ти казав другові: «Поточи», — і друг точив, але швидко втрачав терпіння і кричав тобі: «Дай попити! Присмоктався!» У тому дворі була помийна яма, за якою ви курили на перервах між уроками. А це кінотеатр «Дружба», де ти стріляв із рушниці, а там їдальня, де пельмені з оцтом і сметаною коштували тридцять сім копійок.

Ти йдеш і перетинаєш вулицю, де прожив перші роки дитинства. Ти тут народився, через дорогу вчився у школі. А там парк, трохи далі пошта, де працював твій дід. Тобі залишається квартал. Раптом ти вирішуєш пройтися до будинку, де жили твої баба з дідом, і робиш зайве коло. Біля воріт у двір твого раннього дитинства ніхто не стоїть. Ти думаєш, як усе змінилося, і згадуєш, що колись з-під воріт зненацька могла вистрибнути курка або вийти з хвіртки балакуча Білохвостиха, або Мазуриха з «хімією» на голові, або тьотя Шура з паличкою, або тьотя Даша з родимкою на третину обличчя, або фронтовик дядя Коля, човгаючи пантофлями, або баба Женя на милицях, або дядя Гриша, який таємно годував свині і якого чомусь називали «Сруль». Але нікого нема. Їх давно нікого нема. Ні твоїх, ні чужих.

Ти йдеш і зупиняєшся біля хлібного. Тобі знову залишається квартал. Колись там продавали лише хліб, а тепер тут «міні-супермаркет». Ти заходиш і просиш хліба, півбуханки чорного. Ти виходиш і ховаєш його під пахву, як колись давно. Він ще теплий. Він пахне так, як пахнув тоді, давно. Ти несеш його під пахвою біля серця кількадесят метрів, поки не починаєш пітніти. Уже біля воріт ти знову думаєш, як же з нею привітатись. Як? Якусь мить тобі здається, що це дуже важливо, що від цього залежить усе твоє подальше життя, усе ваше життя. Добре, хліб є, думаєш ти. Маєш що тримати в руках. Маєш на що спертись. Прекрасний хліб. Прекрасний день. Сьогодні буде добрий день. Так я їй і скажу: «Добрий день». Мовляв, ось добрий день, люба. Ось хліб. Скажи, класно, га?

Ти береш півбуханки обома руками, тримаючи хліб, як кермо. Ти заходиш у двір. «Добрий день, люба. Ґеї — найкращі друзі дівчат. Ось хліб. Ще теплий».

Ти йдеш, ти йдеш забирати дружину з пологового.


(Visited 275 times, 7 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)