Що читають співробітники Українського інституту

За минулі роки в Україні запрацювали одразу кілька державних інституцій, покликаних підтримувати й розвивати культуру всередині й зовні країни. Однією з таких установ є Український інститут, створений для популяризації української культури та представлення України за кордоном. Інститут існує не так давно, але вже втілив не один крутий проект. Ми ж розпитали команду про їхні улюблені книжки.

sheiko

Володимир Шейко

Генеральний директор Українського інституту

Збірка есеїв австрійського письменника Карла-Маркуса Ґаусса – це три десятки текстів, присвячених поняттям і явищам, що визначають минуле, сьогодення і майбутнє європейських спільнот. Націоналізм, регіоналізм, міграція, ідентичність, границя, чужинець, мова, сусід, Балкани, нація – будь-яке з цих понять надається до безлічі інтерпретацій, відсилаючи до світлих і трагічних епізодів нашої спільної історії. Слова з абетки Ґаусса в різні часи об’єднували чи розділяли Європу, прокладали видимі та невидимі кордони на її мапах, гуртували чи вели до бою її розмаїтий і багатоголосий люд.

У своїх блискучих, дотепних, діалогічних текстах Ґаусс проблематизує ці поняття у широкому загальноєвропейському контексті. Він мовить про безпорадність хуторянського консервативного націоналізму у глобальному і відкритому світі. Міркує про міграцію, замішання народів та переплетення культур як джерело вітальної напруги, що завжди була каталізатором культурного й економічного розвитку Європи. Майстерно досліджує закутки, містечка, регіони, традиції і звички, що роблять європейський світ таким щільним, складним і розмаїтим.

Попри гірку іронію, в’їдливі кпини та дошкульний сарказм, есеї Ґаусса – на позір лукавого євроскептика – сповнені любові та загальногуманістичного сентименту до Європи і її людей. У своїх роздумах про об’єднавчу ідею, на якій тримається європейський фундамент, він пише про кінець епохи християнства і епохи грошей, утопічно пророкуючи настання нових часів, заснованих на людяності. Либонь, це означає, що захоплива історія Європи триватиме ще дуже довго. 

Tetyana Oliynyk

Тетяна Олійник

Керівниця комунікаційного відділу

Завдяки двосторонньому Року культури Україна-Австрія, якому ми в Українському інституті приділяємо зараз дуже багато свого часу, нарешті дійшли руки до збірки романів Йозефа Рота, яка вже давно стояла в мене на полиці і чекала свого часу. Я читала її одночасно з книжкою історикині Бріґіте Хаманн про той самий період – останні десятиліття «щасливої Австрії», і ці дві оптики – письменника й історика – дали справді об’ємний образ цих останніх років європейської невинності, яка скоро буде назавжди втрачена у великій війні.

Йозеф Рот – німецькомовний єврей, який народився в Бродах, навчався у Львові, мешкав у Відні й Берліні й помер у Парижі. На сторінках його творів постають складні й багатоманітні, часто трагічні, процеси, які відбувалися на наших теренах у 20-му сторіччі – модернізація, творення націй, плинність кордонів, множинність ідентичності. Це все й створює genius loci того маленького прикордонного галицького містечка, в якому народився Рот і який він постійно описує й витворює в своїй уявній географії на сторінках своїх романів. Цього містечка – багатомовного та мультиетнічого штетля – більше не існує, так само як не існує тієї «щасливої Австрії», життя якої він показує у трьох поколіннях однієї родини. Утім, класичний прийом – оповідь про «велику історію» через призму сімейної саги – у виконанні Йозефа Рота не втрачає інтимності, теплої іронії та зворушливої ностальгії.

Вражає актуальність Рота. Проживши більш ніж півстоліття у відносному спокої під правлінням «доброго цісаря» Франца-Йозефа, який, здається, ніколи не помре, його герої недооцінюють виклики націоналізму, сприймають мир і толерантність як даність і живуть у щасливому невіданні про катастрофу, яка насувається. Рот нагадує нам, що часи завжди змінюються, і ми повинні змінюватися разом із ними і вчасно шукати відповіді на складні питання, які приходять разом із цими змінами.

1Mariana Bondarenko

Мар’яна Бондаренко

Програмна менеджерка

Оскільки кілька років тому я стала мамою, фокус моїх літературних уподобань дещо змінився, і я зі своїх малюком поринула у фантастичний світ дитліту. Надзвичайно вражає шалена кількість сучасних дитячих книжок від українських та іноземних авторів. Але справжнім відкриттям для мене особисто стала книжка французької мистецтвознавиці Франсуази Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», яка вийшла у Видавництві Старого Лева. Це – справжня знахідка для батьків, якщо ви дійсно хочете зацікавити вашого малюка мистецтвом: авторка відкриває секрети, як у невимушеній ігровій формі долучити дітей до художнього мистецтва. Вона також дає поради, як говорити про мистецтво з дітьми різних вікових категорій. На прикладі шедеврів світової класики вона фактично робить фаховий аналіз, задаючи при цьому абсолютно нетривіальні запитання, які роблять похід до музею цілим квестом та низкою дивовижних відкриттів, дають можливість відчути картину, заглибитися у час її створення тощо. Дуже і дуже раджу всім батькам, адже впевнена, там ви знайдете і для себе багато цікавої та корисної інформації.

1_Polina_Horodyska

Поліна Городиська

Програмна менеджерка

Прагнете когнітивного бенкету? Шукайте «Роздуми про ХХ століття» з передмовою Ярослава Грицака, – зведена у книгу сутнісна розмова культового британського й американського історика та есеїста Тоні Джадта і не менш знаного американського історика та інтелектуала Тімоті Снайдера. Розмова про великі ілюзії і соціально-економічні причини тоталітаризму в ХХ столітті. Роздуми про творення держав і руйнування суспільства політикою страху. Про чесність, моральні поразки і відповідальність інтелектуалів у політиці від кінця XIX до початку XXI століть. 

Книга вкрай вдало структурована. Кожному умовно-тематичному блоку передує біографічний відступ, факти з особистого життя, спогади та переконання самого Джадта. Розділ за розділом, – «єврейський допитливець», «англійський письменник», «політичний марксист», «сіоніст із Кембриджа», «французький інтелектуал», «східноєвропейський ліберал» і далі, – крізь призму зміни ідентичностей і приватну історію Джадта, розгортається обговорення якоїсь глобальної інтелектуальної концепції відповідного періоду, занурення в історію занепаду і відродження ліберальних, соціалістичних, комуністичних, націоналістичних і фашистських політичних ідей. Матеріал щільний, але й захопливий. Обов’язкове до прочитання усім, хто цікавиться історією політичної думки ХХ століття. Щиро раджу.

1Mariia_Zaiets (1)

Марія Заєць

Менеджерка комунікацій

Невпинне проникнення технологій та соціальних мереж у найпотаємніші куточки повсякденного життя приносить немало зручностей і задоволення. Однак за все доводиться платити, і чи не першими страждають когнітивні здібності. Миттєва комунікація з рідними, колегами і випадковими знайомими, психологічна залежність від постійної присутності в соціальних мережах, лавина сповіщень з десятків застосунків занурюють мозок в туман безкінечного інформаційного шуму. 

Продуктивність у таких умовах безжально знижується, здатність глибинного осмислення притупляється, і навіть психологічне здоров’я потрохи розхитується. 

«Коли ти втрачаєш зосередженість, твій мозок починає фокусуватися на тому, що в твоєму житті йде не так, замість того, щоб думати про правильні позитивні речі», – цитує Кел Ньюпорт соціологиню Вініфред Галагер. 

Втім, автор не зупиняється на похмурих діагнозах для гаджетозалежних працівників і не пророкує апокаліпсису для зануреного у смартфони людства. Натомість він пропонує практичні поради і рішення, як не викидаючи на смітник новітні технології, більш розумно користуватися ними у професійному житті, не дозволяючи другорядним речам відволікати мозок від ключових завдань. 

Мовою оригіналу назва книги звучить «Deep Work», що можна перекласти як «Заглибся у роботу». Тож для тих, хто вже втратив надію подолати гаджетозалежну прокрастинацію, «Не турбувати! Як сфокусуватися в інформаційному шумі» – це стовідсотковий «must read».

1Oleksandr Vynogradov

Лесь Виноградов 

Програмний менеджер

Жорж Перек «Просто простори» (Espèces d’espaces) Видавництво Galilée, 1974 (переклад російською — «Издательство Ивана Лимбаха», 2012)

Про місто сьогодні говорять усі: архітектори, соціологи, урбаністи, поети, психологи й філософи. Жорж Перек у своєму есеї 1974 року приймає значно скромнішу позицію «користувача простору» та поціновувача тротуарів і вулиць, завдяки чому «Просто простори» читаються напрочуд легко, попри амбітну й масштабну тему. Від білого аркуша паперу, з якого починається будь-яка історія з географією, і до космічних обширів відомого нам усесвіту, Жорж Перек зупиняється на кожному з рівнів того, що ми так оманливо позначаємо єдиним словом «простір»: кімната, квартира, будинок, вулиця, квартал, місто, країна, світ… 

«Просто простори» — нонфікшн про те, що порожнього і абстрактного простору не існує: він близький і матеріальний, до нього можна доторкнутися, а «жити — це переходити з одного простору в інший, намагаючись за можливості ні через що не перечепитися». Але що важливіше — ми самі витворюємо свої простори, і нам у них жити разом. Кожен розділ книги повен дотепних роздумів та практичних інструкцій щодо того, як подивитися на звичні й буденні речі по-новому: зайти в гості до сусідів і глянути, що висить на вашій спільній стіні; спробувати дізнатися ім’я архітектора будинку, в якому мешкаєш; хоч раз піднятися на шостий поверх, коли живеш на третьому тощо. Жартома й невимушено Жорж Перек піднімає у своєму есеї низку глибоких тем про мінливість просторів нашого життя, межі жилого та нежилого, людського й нелюдяного. 

Раджу цю маленьку книжку всім, хто любить блукати містом, думати й мріяти про місто, а головне — жити у ньому. 

Iryna Prokofieva (1)

Ірина Прокоф’єва

Керівниця програмного відділу

Книга, яка входить до Топ-10 на Amazon.com. Джефф Сазерленд пише про свій досвід створення гнучкого підходу до управління проектами, який базується на самоорганізованих командах, коли кожен учасник підсилює одне одного. Одна з ключових тез для мене в цій книзі — «Виживає той, хто здатний опанувати найшвидший рівень змін». Цю тезу ношу в своїх думках і сьогодні, коли працюю в новій державній установі, де постійні зміни — це щоденна норма розбудови організації.

Scrum для мене — це не тільки і не стільки про покроковий підхід, скільки про принципи організації роботи команди, що створює конкретний продукт. Вона про відповідальність людини за лідерство, адаптивність організації в умовах змін, філософію постійного покращення, важливість відкритих комунікацій, повагу кожного члена команди до корпоративної культури організацій, розбудову ефективних зв’язків між людьми всередині проекту. Для мене також ця книга стала маніфестом людяності та відкритості у роботі з колегами, коли ти можеш не просто транслювати власні цінності іншим, а створювати команди, які повністю ці цінності розділяють і сповідують. 

Все це — дуже красива історія, але працює вона тільки в умовах, коли члени команди готові до розподіленої відповідальності і здатні самостійно організувати свій робочий процес. Розуміння цього спонукає до рефлексії — чи міг би ти стати членом такої команди і чи маєш поруч таких людей в організації.

Книга потрапила мені до рук в період, коли я працювала над великим проектом, що постійно зазнавав нових трансформацій. В таких умовах ефективно працювати над проектом за класичною методологією ставало майже неможливо. Команда не могла не помітити моє захоплення підходом Scrum після прочитання книги, і ми спільно вирішили спробувати втілити його в життя в нашому проекті. Маю сказати, що це був один із найвдаліших експериментів у моєму професійному житті — команда і до сьогодні працює за цим підходом.

Якщо ви прагнете до нових підходів у втіленні проектів, маєте ціннісну і відповідальну команду і бажаєте вибудувати в проекті чи організації філософію постійного покращення, вам однозначно варто прочитати цю книгу.

1фото-Tetyana_Filevska

Тетяна Філевська

Креативна директорка

Олег Ільницький «Український футуризм (1914-1930)» (Літопис, 2003); Мирослава Мудрак «Нова ґенерація» і мистецький модернізм в Україні (Родовід, 2018)

Для того, щоб зрозуміти що таке український авангард, неодмінно треба прочитати монографії Мирослави Мудрак та Олега Ільницького. Обираючи між двома книгами, неможливо зупинитись на одній. Вони були написані майже водночас — у 1970-80-ті роки. Обидва автори є вихідцями з родин українських емігрантів до США та Канади. І кожна з книг відкрила світовій академічній спільноті явище, яке сьогодні знають як «український авангард», але про який на момент написання не було відомо майже нічого. І, зрештою, обидві книжки спочатку вийшли у світ англійською мовою за кордоном. І лише в 2000-х їх переклали та опублікували українською. 

Взятись за дослідження теми українського авангарду у 1970-х роках було своєрідним подвигом. Тема невідома. Публікацій, на які можна спиратись, немає. Першоджерел немає. Доступ до архівів, а тим більше до людей, які могли б щось розповісти, є небезпечним (не кажучи вже про труднощі, пов’язані з дозволом на приїзд іноземців до СРСР). Але це не зупинило молодих і захоплених своєю справою дослідників. Історії, які Мирослава Мудрак та Олег Ільницький розповідають про збір матеріалу до своїх книжок в Україні «періоду застою», можуть спокійно лягати в основу детективу, часами гостросюжетного, з елементами трилера, але іноді й з появою комічних персонажів. Та завжди з несподіваним фіналом, і, як можемо здогадатись, успіхом героїв на шляху досягнення своєї цілі. 

Саме завдяки Мирославі Мудрак та Олегу Ільницькому величезний обсяг матеріалів, який вони свого часу зібрали для своїх монографій, вперше був зібраний та проаналізований в цілісності. І не дивуйтесь, коли зараз українські дослідники мистецтва ХХ століття зізнаються, що вперше дізнались про авангард саме з цих двох книжок, які хтось дав почитати у ксерокопіях. Попри майже 50 років від своєї появи ці книги не втрачають актуальності, адже є грунтовними дослідженнями, зробленими на основі наукової методології та написані чудовою академічною мовою (не плутати з радянською мистецтвознавчою зубодробильною чи пустопорожньою). До того ж українські переклади були оновлені та доповнені авторами з урахуванням нових знань та підходів, що були напрацьовані за останні десятиліття.