Не так багато в світовій літературі письменників такої ваги, визнання й актуальності, як англієць Джордж Орвелл. «Орвелівський світ», «Орвелівська реальність», «Орвелівська доба» заразом із «Старшим братом, який стежить за тобою» в останні роки регулярно згадуються в публіцистиці інтелектуалів з усього світу. А яким же публіцистом був сам Орвелл й чому його не художній доробок варто читати? Розповідаємо, спираючись на книжку «У злиднях Парижа та Лондона», що вийшла у «Видавництві Жупанського».
…Бо це Джордж Орвелл до своїх найвідоміших творів
Англійський журналіст та письменник (1903–1950) відомий на весь світ насамперед двома своїми творами – романом-антиутопією про тоталітарне суспільство майбутнього «1984» та повістю «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповідається про становлення СРСР. Це без перебільшення шедеври, які змінили літературу й дотепер мають величезний вплив на читачів.
Та розпочав свою письменницьку кар’єру Джордж Орвелл саме з автобіографічної документальної книги «У злиднях Парижа та Лондона». І вже зокрема тому варто звернути на неї увагу. У ній яскраво видно талант Орвелла-оповідача: книга читається водночас як репортаж – так, наче ти стоїш поруч із героями, як захопливий пригодницький роман та є якісною поживою для роздумів читача – як тогочасного, так і сьогоднішнього.
Бо це – опис геть не фешенебельного життя двох столиць у 1930-х
У книжці «У злиднях Парижа та Лондона» Джордж Орвелл розповідає про те, як працював по 18 годин на добу в шикарному паризькому готелі плонжером, а згодом – в новому російському ресторані. Плонжер – це «різноробочий» на кухні, що перебуває на найнижчому щаблі ієрархії працівників. Орвелл чесно розповідає, що пішов на цю посаду, бо вже просто голодував, позакладавши усе майно.
Неймовірно цікаво читати, як власне була влаштована робота готелю – ти наче опиняєшся там, на кухні, серед італійців, мадяра, серба та англійця-Орвелла. Багато уваги автор приділяє тому, як байдуже ставилися працівники до санітарії і стану продуктів, які подавали заможним гостям, і апетит ураз зникає. Але не самою роботою – Орвелл також розповідає, як в єдиний вихідний він розважався разом із мешканцями бідних кварталів Парижа і які міські божевільні йому там траплялися.
У Лондоні ж майбутня зірка літератури, чекаючи на приїзд роботодавця, мусив жити разом із волоцюгами. Описує зокрема, яким був будинок праці Армії спасіння, які умови пропонувалися в різноманітних «цвяхах» – нічліжках, та як почуваєшся, тижнями харчуючись поганеньким чаєм із хлібом.
Лише уявіть: Гемінґвей та Фітцджеральд, які жили тоді в Парижі, їли у ресторанах, роботу яких описує Орвелл, а в Лондоні і він, і знайомі йому бурлаки цілком могли проминути на котрійсь із центральних вулиць Вірджинію Вулф. Завдяки цій книжці Орвелла ми, читачі ХХІ століття, можемо побачити інший бік двох популярних серед туристів міст у легендарний період «втраченого покоління».
Бо це – глибоке занурення у реалії життя бідняків
Коли читаєш цю книжку Джорджа Орвелла, не виникає відчуття, що він намагається прикрасити чи очорнити дійсність. Спершу підхід автора видається суто журналістським: він яскраво описує побачене.
Та цей твір не лише містить багато цікавих, несподіваних, а подекуди й шокуючих фактів життя бідноти в Парижі та Лондоні того часу, – вона є справжнім дослідженням обставин та психології людей, які в них потрапили. Він щиро намагається зрозуміти внутрішній світ людини, що тяжко гарує з ранку до ночі без вихідних, третій день не має їжі чи мусить купатися в ванній, де до цього милися десятки бруднющих чоловіків.
Джордж Орвелл також розповідає, як його друг Борис – російський «білий» офіцер, опинився на самому дні в Парижі, як його нові лондонські знайомі набули непопулярного «статусу» волоцюг – а в кожного ж своя історія… Аналізує, чим відрізняються ті, хто жебракує, і ті, хто намагається заробити копійчину, приміром, малюючи чи фотографуючи. І чи легко такій людині зважитися на шахрайство чи злочин.
Бо це – не лише змалювання і констатація соціальної проблеми
Орвелл також приправляє оповідь своїми розмірковуваннями над побаченим, а що стосується життя волоцюг в Англії, то навіть висуває пропозиції, як ситуацію можна покращити. На його думку, аби зробити життя цих людей стерпнішим – а тоді в країні були десятки тисяч волоцюг – треба, насамперед, змінити закони та правила нічліжок. Тобто це не просто опис реалій бурлаків, не просто констатація проблеми, а й аналіз того, як її можна вирішити.
При цьому в останньому розділі автор скромно зазначає, що хотів би продовжити дослідження душ плонжерів і волоцюг, бо «побачив тільки краєчок бідності». Це – сильна й захоплива книжка письменника, який щиро любить людей і вміє співчувати.
Бо це – чудовий початок мандрівки творчістю Джорджа Орвелла
Незалежно від того, чи читали ви вже «1984» чи «Колгосп тварин», ця книжка відкриє вам Джорджа Орвелла. І спонукатиме читати його блискучу публіцистику далі. Неймовірно тішить, що «Видавництво Жупанського» узялося видавати його доробок у гарному українському перекладі. Окрім «У злиднях Парижа та Лондона» там вже вийшла друком інша його книжка – «Данина Каталонії» – про участь письменника в громадянській війні в Іспанії, яку він спершу взявся висвітлювати як журналіст. Вона також варта уваги. Я ж із нетерпінням чекатиму на вихід наступних книжок.
Кому читати
Тим, хто читав «1984» та «Колгосп тварин», і тим, хто досі ні. Кому цікава тема бідності чи хто хоче уявити, яким було життя простих людей в Парижі та Лондоні в 1930-ті.
Кому не читати
Тим, кому не цікаві журналістські дослідження соціальних проблем, і хто має настрій розважитися легенькою сюжетною книжечкою.
9 thoughts on “5 причин прочитати дебютну книжку Джорджа Орвелла «У злиднях Парижа і Лондона»”