Впевнена, багато хто з вас дивився – або хоча б чув назву «Картковий будинок» – серіал, що злетів на верхівки рейтингів кілька років тому. Неперевершений Кевін Спейсі та його гра в «Картковому будинку» заворожує, а інтриги та хитросплетіння великої гри в політику лоскочуть нерви глядачів і нині.
Що ж було основою цього хітового серіалу? Не одна книга, а цілих три! Трилогія «Картковий будинок» полонила серця читачів задовго до екранізації, а Френсис Уркгарт викликав непідробні емоції задовго до фрази режисера «Стоп! Знято!» у серіалі про Френсіса Андервуда.
Автор трилогії, Майкл Доббс, чудово знав, про що пише. Отримавши правову освіту в США та попрацювавши у всесвітньо відомій «Бостон Глоуб» політичним оглядачем, Доббс повернувся до Великобританії. Не досягши тридцятирічного віку, він став радником Маргарет Тетчер, а три наступних десятиріччя працював у Консервативній партії Великобританії. Тож не дивно, що кожна книга трилогії Доббса на диво жива та реалістична – як ніхто інший, автор знає систему зсередини. Втім, перекладена українською трилогія – не єдиний творчий доробок Доббса. Так само популярна у Великобританії його серія книг про Тома Гудфеллоу й трилери про Гаррі Джонса, а роман про Вінстона Черчілля увійшов до короткого списку премії «Політична книга року» від телеканалу Channel 4.
Та в українських читачів на разі є можливість зануритися лише у світ Френсиса Уркгарта – і моя подальша розповідь, сподіваюсь, пояснить, чому політичний осередок Великобританії належить саме йому.
Політику ніколи не варто витрачати багато часу на роздуми. Це відволікає його від захисту своєї спини.
Крок перший: Побудувати картковий будинок
«Картковий будинок» відкриває трилогію. Після виборів у Великобританії на чолі держави лишається діюча влада, і, хоча переможців не судять, відрив у кількості голосів настільки незначний, що зрозуміло одне: треба терміново повернути собі позиції лідерів. Це можна зробити, запроваджуючи новий курс – але прем’єр-міністр вирішує не ризикувати та діяти по-старому. Йти перевіреним шляхом. Та це зовсім не узгоджується з планами Френсиса Уркгарта, Головного Кнута Вестмінстера. Маючи слово «Головний» у посаді, Френсис тим не менш лишається закулісним гравцем, а йому ж так хочеться реальної влади…
За своєю суттю Головний Кнут – це координатор партії. Організатор, що слідкує за партійною дисципліною, явкою членів партії на засідання, їхньою участю в голосуваннях… Іншими словами, високоповажний секретар. Кнут із Френсиса просто чудовий, тож прем’єр-міністр замість кар’єрного росту радує його словами на кшталт «Ти такий чудовий Кнут, Френсисе». Уркгарт далеко не дурень, тож розуміє, що ці похвали означають довічне утримання на посаді координатора – і вирішує почати власну гру…
Гарні секретарі страшні тим, що зазвичай вони знають усе і про всіх. Роки в політиці наділили Френсиса такою кількістю інформації, що можете бути певні – його картковий будиночок будуватиметься швидко й надійно. Ще й буде міцним, як павутина. Тут прошепотів, там натякнув. Комусь пообіцяв, когось настрахав. Вуаля! Френсис Уркгарт у тіні, проте впевнено рухається до отримання посади прем’єр-міністра. Хтось сумнівається, що вона належатиме йому?
Цікавий факт: оригінальна версія «Карткового будинку» відрізняється від тієї, що ми маємо змогу читати українською, адже після виходу однойменного серіалу Майкл Доббс переписав сюжет, змінивши не лише стосунки між деякими героями книги, але й життєвий шлях одного з них, і під життєвим шляхом я маю на увазі «вирішити долю героя, забравши в нього життя».
Крок другий: Закріпити позиції, поставивши шах королю
Продовження серії, «Хід королем», показує головному герою одне – часто, коли отримаєш бажане, виявляєш, що воно не таке вже й райдужне. Отримавши жадану владу, Френсис стикається з низкою проблем, перша з яких – відсутність підтримки в народу, стомленого безробіттям та кризою в країні. Прийти до влади завдяки парламентарям важко, проте можливо, але не завоювати перед цим прихильність народу – перша помилка нового прем’єра.
Друга – конфронтація з королем, що виголошує промови, які шкодять Уркгарту та його парламенту через свою правдивість. І хоч посада короля у Великобританії номінальна, а реальна влада належить парламенту, – тим не менш, король є король. Нехай якою м’якою може здаватися людина, у переломний період вона може неабияк здивувати – що і трапляється в битві «Король проти Френсиса Уркгарта». Зайнятий лікуванням дитячих моральних травм, останній відверто заривається та мнить себе Богом, але ж падіння зверху набагато болючіше, ніж із низів…
Силу крові та роки правлячої монархії за плечима не можна скидати з рахунків, і не лише Френсис уміє грати політичні шахи. Ніхто краще за монарха не зробить хід королем – і цей хід буде зроблено, навіть ціною корони.
Наряду з протистоянням у політичній діяльності, Уркгарт розкривається в цій частині завдяки флешбекам у минуле – частково ми дізнаємося, що зробило його тим, ким він є, і хоча травми дитинства не можуть стати поясненням усього, скидати їх із рахунку не можна.
Відданість ідеалам та високі цінності наряду з маніпуляцією та інтригами – друга книга серії подарує вам яскраву суміш емоцій від переживання за героїв до огиди (що поробиш, політика – справа брудна), а також збагатить знаннями про політичний лад та розстановку сил у Великобританії. Чи вдасться Френсису Уркгарту поставити королю шах і мат? Невже для нього врешті знайдеться достойний суперник?
Крок третій: Зберегти позиції на шаховій дошці
Зав’язка «Останньої гри» подає надію: ще зовсім трохи – й Уркгарт поб’є всі рекорди перебування на посаді прем’єр-міністра. Але роки даються політику взнаки, на п’яти наступає нова хвиля політиків, а старі друзі вже не такі надійні (та і хто може бути надійним у такій справі?).
Усі можливі комплекси Френсиса атакують політика, і головний із них – вік. Активний зсередини, щоранку в дзеркалі він бачить стомленого, підстаркуватого чоловіка, і для амбіційного Уркгарта це щоденна поразка перед самим собою.
Наряду з внутрішньою боротьбою триває зовнішня – Великобританія знаходиться в процесі підписання мирних угод, призначених визначити нарешті межі територій буремного Кіпру, де колись починався шлях Уркгарта офіцером. Криваві деталі визвольних воєн та скоєних злочинів було приховано начебто надійно, але час виносить усе на поверхню, погрожуючи розкрити жахливі таємниці минулого.
Розуміючи, що головне – піти красиво, Френсис зіграє у свою останню гру на політичній арені. Чи варто казати, що зіграна вона буде майстерно? Останні абзаци я читала з тремтячими руками ?
«Остання гра» – чудове завершення трилогії, а головне – логічне. Перша частина серії стала введенням Уркгарта на посаду, друга – боротьба з королем власної країни, а третя виводить читача на міжнародну арену. Доббс майстерно переплітає інтриги, корупцію, сімейні зради – і творить текст, який поглинається за декілька днів.
Майстерний переклад видавництва КМ Букс, звісно, теж відіграє в цьому значну роль – багата, жива мова, яскрава лексика, що викликає непідробні емоції під час читання.
Я не люблю політичні теми, але трилогія «Картковий будинок» стала для мене тим самим винятком із правила. І нехай я не стала вважати політику менш брудною справою, однозначно дізналася про неї більше, так би мовити, зсередини ? Впевнена, що читати вам її буде так само цікаво – рекомендую однозначно!
Схожі книги: Фіона Бартон «Вдова» та Стефані Майєр «Аптекар»
Читати: Жити з чудовиськом і мовчати – «Вдова» Фіони Бартон
Читати: Новинки січня. 100 книжок від українських видавництв
10 thoughts on “Три етапи на шляху до абсолютної влади за Френсисом Уркгартом”