Оглядачки
Віталіна Макарик: Колись я натрапила на список “100 найкращих young-adult книжок за версією журналу Time” й загорілася бажанням усі їх прочитати. Правда, майже одразу ж і погасла: з’ясувалося, що українською мовою перекладено заледве половину. Але з тих пір щороку по кілька позицій зі списку з’являються серед новинок українських видавців, і книжка з довгою незвичною назвою “Ти тут, Боже? Це я, Маргарет!” – серед них. І навіть якби мене не зацікавила власне назва чи анотація, то сама наявність цьому топ-100 зробила книжку Джуді Блум для мене мастрідом.
Юлія Дутка: Коли я була віку Маргарет, то не читала того, що вважають дівочим чтивом, а грубасиків типу “Графа Монте-Крісто” і не особливо тусувалась, бо вже тоді була інтроверткою-мізантропкою, тому зараз ця книжечка стала для мене одкровенням. Так, нарешті побачила, як мала б виглядати як 12-річне дівчисько. Цікаво, бо таки таємного клубу з подругами мені бракувало (з іншого боку мені не бракувало гри в карти на пасовиську), але не шкодую, не шкодую.
Це я, Маргарет?
Юля: Життя Маргарет на початку цієї історії – суцільний стрес: новий дім (і це не Нью-Йорк!), нова школа (тим паче не Нью-Йорк, а село якесь), груди не ростуть… Біда чорна! Це все дуже тяжко, коли тобі майже 12… Тільки не треба сміятись, вона ж іще не мусить перейматись тим, що й дорослі. Наразі порожній бюстгальтер і брак місячних – найбільші її проблеми. Всі на цьому життєвому етапі хочуть вирости і розпоряджатись своїм життя самостійно, не розуміючи, що це – пастка!
Безтурботний час напередодні підліткового шалу – Маргарет мала б ним насолоджуватись на повну, але ж ні… тому що людина завжди знайде собі проблеми, а надто, якщо має купку однодумиць, які теж всім цим переймаються. Вони теж хочуть вирости, подорослішати, самостійно приймати рішення (для чого вам це, діти? для чого?). Зрештою, ми всі це проходили. Може, трохи не так, але всі були засмучені через те, що щось відбувається не так, як ми очікували…
Як тобі Маргарет, Віто?
Віта: Дорослішання, усвідомлення власної тілесності і тих змін, які ідуть в комплекті з ним, – усі ці дійсно важливі для підлітків моменти Джуді Блум прописує доволі прямо і відверто. (Пишу це і запитую себе: яким те, що для українського читача видається відвертим у 2020 році, виглядало для перших читачів 50 років тому, коли книжка побачила світ?). Коротше кажучи, велику частину книжки Маргарет переймається тим, коли у неї почнуться місячні і коли нарешті почнуть рости груди. І якщо ви в цьому місці ви зневажливо пирхнули чи обурено закотили очі, то – ні, це не непристойні дурниці, це важливий аспект розвитку усіх тінейджерок. І від того, що ці теми “в пристойному” товаристві намагаються не обговорювати, нікому легше не стає.
Адже наявність бюста, купівля першого бюстгалтера і засобів гігієни – це свого роду ініціація, знак приналежності до кола дівчат, а не дівчаток. Усі підлітки дорослішають у різному темпі і ті ж самі зміни так по-різному ними сприймаються! Поки Маргарет і її подруги змагаються у швидкості дорослішання і заздрять однокласниці Лорі, на великі груди якої задивляються навіть дорослі чоловіки, сам ж Лора жахливо страждає: в очах однолітків вона виглядає дівчиною легкої поведінки, а огидні дорослі допікають їй масними жартами і натяками, хоча в душі вона – цілком невинна дитина.
І якщо ви гадаєте, що всі ці переживання неважливі, – то ви просто не були 12-річною дівчинкою. Для Маргарет вони – велика частина її світу. Але не єдина.
Це ти, Боже?
Віта: Бо ту частину свого життя, яка не зайнята цими переживаннями, Маргарет займається пошуками Бога. Ні, навіть не так. З Богом якраз у неї нормальні стосунки: вона розмовляє з ним сама, без посередників, і звіряє його найпекучіші страхи і найкрасивіші мрії. Але – і це вона гостро відчуває у середовищі однолітків – їй страшенно бракує релігійної ідентичності. Одні друзі ідуть у неділю на месу, інші у синагогу. Кожна родина має якісь традиції і ритуали, якісь скріплені вірою спільноти, де вони почуваються своїми.
Батьки Маргарет дозволяють їй обрати собі релігію самотужки – або не обирати жодної. Здавалося б, як класно – коли на тебе ніхто з цим не тисне! І, можливо, якби героїня жила у наш час і належала до покоління Z чи Альфа, то зовсім цим не переймалася. Як думаєш, Юлю, чому їй недостатньо просто говорити з Богом? Навіщо їй ця релігійна ідентичність?
Юля: Маргарет не знає, хто вона, бо татусь-юдей і мати-християнка не вибрали для неї віри – чи тому, що не хотіли сперечатись на цю тему, чи тому що не надто ревні та практикуючі. Але дівчинці потрібна ця приналежність, і, як виявляється, вона потрібна обом церквам (то й що, що одна з них синагога), принаймні, її там добре приймають.
Але те, що Маргарет поки не визначилась з релігією, не заважає їй розмовляти з Богом. Він знає її найсокровенніші секрети – і, хоч не відповідає на репліки, але точно ніколи й нікому не розпатякає її таємниць. Йому можна довіряти, навіть якщо в якийсь момент вона на нього злиться, але їхнього зв’язку це не руйнує. Бог завжди десь там і чекає на неї, хай зараз вона закрилась і поринула у свої такі дівчачі проблеми. Проблеми, які зараз для неї найбільші.
Таємний клуб “Передпідліткова сенсація”
Юля: Я читала про таке і бачила таке в кіно, але ніколи не мала такого досвіду як таємний дівчачий клуб. Тому повірю Джуді Блум, що найбільше на цьому етапі дівчаток переймають хлопчики (і хто як з них цілується), груди (які не ростуть, простигосподи, чому вони не ростуть!) і місячні (коли вже, коли?). Мені легше уявити себе на місці однокласниці, яку подружки стигматизують, бо в неї у 12 вже проклюнулись всі вигини – і є ліфчик (!).
Тема дітей, які якнайшвидше хочуть вирости, не нова, але з перспективі років відкривається в зовсім іншому звучанні: чому ми так поспішаємо, чому не можемо насолоджуватись тим, що є тут і зараз? Джуді Блум вдається передати це дуже точно через балачки дівчаток, через роздуми Маргарет, яка живе чеканням того, що обов’язково станеться і встигне їй набриднути (от який кайф в місячних я, мабуть, ніколи не зрозумію).
Віто, а в тебе був таємний клуб?
Віта: Було щось типу цього. Але місячні ми не обговорювали, хлопців – зовсім трішки. Натомість ми напружено міркували, як стати зірками і завоювати світову славу. Я не жартую! Навіть пісні спробували складати, розподіляли, хто на якому інструменті гратиме, дискутували, як зробити незабутнє шоу. До виступів на сцені, на щастя, не дійшло. Тому затишний закритий дівчачий клуб Маргарет в певному сенсі набагато безпечніший. Принаймні, нема ризику публічно зганьбитися усім колективом :))
Але я знову повернуся до теми спільноти. Для підлітків це страшенно важливо – бути частинкою “зграї”. І тому Маргарет пощастило, що цю свою зграю вона знайшла, тим паче, що і в цій школі, і в новому районі була новенькою, а отже, самотньою. І нехай між дівчатами трапляється приховане суперництво чи навіть обман, але разом їм набагато легше торувати цей непростий і бажаний шлях до дорослості. Тієї, в якій і розмір грудей, і діалоги з Богом – однаково важливі.
Кому варто читати
Віта: ПідлІткам, які усвідомлюють трансформацію свого тіла і почуваються трішки дезорієнтованими і загубленими. Дорослим, які хочуть пригадати, як це – бути тінейджером.
Юля: Дівчаткам відповідного віку, звісно! Хлопчикам – теж, щоб не виросли парубкамо, яких травмує сама згадка про місячні. Їхнім батькам, які хочуть краще зрозуміти своїх дітей.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто не хоче навіть чути про підліткові переживання.
Віта: Тим, хто зневажає підліткову літературу.
Схожі книжки
Віта: “Маргаритко, моя квітко” Крістін Нестлінгер – історія, яка багато в чому перегукуватимуться із цією і точно-точно-точно сподобається підліткам.
Юля: Мені нагадало книжку “Буба” Барбари Космовської та книжки з Йоганни Ягелло з ароматними назвами – “Кава з кардамоном” і її продовження, хоча там дівчатка вже старші.
