Тексти від весняних: 10 книжок українських письменників, народжених навесні

Той, хто народився навесні, і написав круту українську книжку, — знаєте, про кого йдеться? Ми для вас маємо аж 10 кандидатур! Усі ці письменники — березневі, квітневі і травневі іменинники, добре відомі читачам, а кожна зі згаданих у цій добірці їхніх книг варта вашої уваги.

Untitled (75)

Її називають лицаркою культури, моральним авторитетом нації і совістю нашої епохи. Поетка-шістдесятниця Ліна Костенко нещодавно відсвяткувала 90-річчя, але вона не спочиває на лаврах, а продовжує писати, зокрема, і прозу. Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» проанонсувало видання у цьому році нової поетичної збірки та нового прозового твору, у якому буде відображено еволюцію і деградацію Російської імперії через призму українських доль. А поки чекаємо на новинки, можна насолодитися вибраним — чудовою віршованою збіркою «Триста поезій».

Під вишуканою бузковою палітуркою — найвідоміші, найулюбленіші і найцитованіші поезії з різних періодів творчості, від ранніх до сучасних, а також уривки з романів та поем. Тут і тремка інтимна лірика з хрестоматійними рядками про «любов, яка буває раз в ніколи», і влучні афористичні вислови про загальнолюдські цінності й патріотичні почуття, неозорий космос поезії і хірургічна точність слова. «Триста поезій» — це саме те, що потрібно, аби наповнити свої весняні вечори чуттєвістю, глибиною і сенсом.

Чорний гумор, зухвала еротика, гостра політична сатира, вміння віртуозно працювати з історичними подіями, анекдотами й містифікаціями, розповідати казки і ділитися секретами галицьких гурманів — усе це про Юрія Винничука, березневого іменинника. Серед різноманіття його книжок кожен може знайти ту, яка відповідає його рівню розкутості. А якщо шукаєте художній «свіжачок», то зверніть увагу на «Арканум» — збірку оповідань, чи радше, оповідок про арканумське минуле.

Арканум — це вигадана країна, яку письменник створив у часи Брежнівського застою, коли був змушений «піти у внутрішню еміграцію». Вірші, замасковані під переклади з арканумської, оповідання, написані буцімто давніми арканумськими авторами — з допомогою таких трюків Винничук міг писати те, що йому бажалося насправді. Тепер Арканум, уже не потрібний як прикриття, стає цілісним персонажем, окремою країною зі своїми святими і грішниками, фантастичними істотами, легендами та виданнями.

Навіть далекі від літератури українці у березні обов’язково згадують про ТГШ, тож і ми не лишаймося осторонь. Постать і творчий спадок головного українського Кобзаря і Пророка, одного із засновників the bad company — Кирило-Мефодіївського товариства і просто яскравого письменника і художника останнім часом переосмислюють так цікаво й інтенсивно, що лишається тільки радіти тому, що Тарас Шевченко із депресивного дядька у смушевій шапці перетворився на справжнього жевжика і супергероя. 

Нове прочитання його творів теж неабияк тішить, тож навіть якщо ви зачитали до дір родинного «Кобзаря», все одно у його творчості знайдеться дещо нове й актуальне.

Наприклад, перекладена англійською мовою «Катерина», видана в «Основах» з чудовими ілюстраціями Миколи Толмачова, — це не лише актуальний текст («Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями!»), а й ексклюзивний мистецький артефакт, який не соромно друзям з-за кордону подарувати і приємно вдома погортати.

Поки у Європі повний локдаун, в Україні закриті пасажирські перевезення і подорожі хоч кудись нам тільки сняться, особливо актуальною стає книжка цьогорічного ювіляра Юрія Андруховича, яка розповість аж про 111 міст — українських, європейських і не тільки. Це буде дуже ексклюзивна і приватна екскурсія особливими місцями (про які, ймовірно, не пишуть путівники, але які мають важливе значення для автора) від самого Патріарха укрсучліту.

Кожне з цих міст має для оповідача певний інтимний сенс, із кожного він вбирає дещо своє — запахи і звуки, емоції й пристрасті, успішні і провальні моменти, алкоголь, музику, кохання. Найоб’ємніше описаний Львів — місто, про яке Андрухович справді міг би написати десяток романів, але натомість написав такий есей, що його інакше й не назвеш, як освідченням у коханні. Фішка цієї книжки у тому, що її можна читати у будь-якому порядку — спочатку чи з кінця, обирати місто, тицяючи наосліп у глобус, чи починати з тих, де ви бували. І це буде окрема пригода.

Untitled (76)

Перед анонсованою дворічною «творчою паузою», упродовж якої працюватиме над новим романом про колонізацію Марсу, Макс Кідрук видав роман із доповненою реальністю. «Доки світло не згасне назавжди» не лише ошелешує читача паранормальними явищами (які можна було б списати на містику, якби вони, як і всі фантастичні штуки у книжках Макса, не мали наукового підґрунтя), а й пропонує прогулянку відгалуженнями сюжетних ліній чи онлайн-чат із персонажем іншого роману, доля якого лишалася невідомою.

«Доки світло не згасне назавжди» — це історія про двох сестер, Руту й Індію. Доки друга переживає важку психологічну травму, перша виявляє, що завдяки дивним снам, які навідуються до неї з дитинства, можна впливати на реальність і змінювати минуле. От тільки плата за ці втручання буде високою. Та зваживши всі «за» й «проти», Рута вирішує ризикнути, аби виправити жахливі помилки минулого. Тим паче, що існує хоча й примарний, але шанс на порятунок. Звісно, лише за умови, що потрібна людина погодиться їй допомогти. Напружений роман із відкритим фіналом не раз здивує вас і не лишить байдужими.

Квітнева іменинниця Олена Рижко — нині одна з найвідоміших українських авторок у жанрі підліткової прози. Її книжками зачитуються і дівчата, й хлопці, адже для своїх персонажів вона обирає круті і небезпечні заняття — дігерство, розслідування злочинів, хакерство. «Мишоловка» — це найновіша повість, у якій також ідеться про потенційні небезпеки інтернету й анонімність, які іноді може стати порятунком, а іноді — загрозою. Адже немає жодної гарантії, що цікавий, приємний і щирий співрозмовник по той бік монітора виявиться саме тим, за кого себе видає.

Ось і Торі, почуваючись зрадженою найближчими, ховається за маскою анонімності і поринає у бурхливе інтернет-листування. Але, трішки змінивши справжні відомості про себе, дівчина не очікує, що таємничий і привабливий Фенікс також може не казати про себе усієї правди. І, йдучи на побачення з тим, у кого, здається, таки закохалася, потрапляє в мишоловку…

Андрій Курков — один із найвідоміших у світі українських письменників. І хоч в оригіналі пише російською, та в центрі його романів Україна, наші реалії, проблеми і прагнення. «Сірі бджоли» розповідає про життя на лінії розмежування, у так званій «сірій зоні», та в окупованому Криму. У селі Мала Староградівка лишилося лише двоє людей, і вони, хоч і колишні однокласники, та нині — непримиримі ідеологічні суперники: один дружить з військовими ЗСУ, в іншого гостюють сепаратисти. Головний герой переймається тим, як вивезти якомога далі від бойових дій свою пасіку, щоб у меду не було «присмаку війни», і вирішує їхати до Криму. Але там, звісно, теж все так просто…

«Сірі» у романі не тільки бджоли, але й люди. Ті, які ніяк не можуть визначитися, за Україну вони чи «щоб припинили стріляти», тому зберігають нейтралітет. Та в Криму головний герой зрозуміє, що інколи треба робити вибір. Надто ж коли вороги атакують тебе або твоїх бджіл.

Untitled (77)

Травневий іменинник Ілларіон Павлюк автор усього двох книжок, до того ж написаних у різних жанрах. Але у них є дещо спільне: сюжет, від якого неможливо відірватися, карколомні повороти, які змушують завмирати від здивування, і теми, про які цікаво й корисно замислитися. «Танець недоумка» — космічний пригодницький роман про колонізацію іншої планети, виклики й небезпеки, які там доводиться долати, і вибір, який постає перед героями.

Головний герой, космічний біолог Гіль, погоджується на цікаву, добре оплачувану й небезпечну роботу — вирушити з квитком в один кінець в колонізаторську експедицію на нову планету. Він бере з собою дружину, доньку і таємницю — про спадкове захворювання, яке може й не проявитися, але, проявившись, зведе його з розуму. У новій домівці за тисячі й тисячі кілометрів від Землі, життя нібито налагоджується. Та незабаром Гіль дізнається, що його секрет — далеко не найстрашніший із тих, які приховують на цій планеті.

Коли дійсність не надихає, можна втікати від неї у героїчне минуле, — наприклад, у прозу класика української літератури Андрія Чайковського. Його оповідання, повісті та романи про яскраві сторінки доби Козаччини захоплюють, надихають і дають наснагу для боротьби. Нещодавнє перевидання — чудова нагода перечитати їх і подумки перенестися на кілька століть назад.

Повість «За сестрою» розповідає про період татарських набігів, коли молодих дівчат забирали в ясир. «Козацька помста» — історія про протистояння козаків та польських шляхтичів. А повість «Малолітній» присвячена життю і побуту української малоземельної шляхти, переживання і трагедії представників цього соціального стану. Побутові деталі, життєві перипетії й історичні факти цікаво й захопливо переплітаються у цих текстах.

Поки від Тараса Прохаська чекають нового роману, він пише серію художньо-есеїстичних текстів, з якими отримує Шевченківську премію — що теж, погодьтеся, дуже непогано. «Так, але…» — це надзвичайно приватна і водночас наповнена загальнолюдськими сенсами й цінностями проза на межі дійсності і снів. У ній чимало осяянь і відкриттів, які автор отримав із власного досвіду і якими щедро ділиться з читачами.

Власне, ці рефлексії і стають елементами сюжету, вплітаючись у нього і створюючи той особливий шарм, ту атмосферу, за якою так легко впізнати саме Прохаськові тексти. Книжка стала своєрідним втіленням мистецького діалогу між письменником та художницею Оленою Придуваловою. Тож, читаючи, будьте уважними не тільки до тексту, а й до зображень, аби отримати якнайповнішу насолоду від читання.

Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/

Залишити відповідь