«Темний бік будинку»: уривок із фентезійної історії про київських домовиків

Усі фото: Видавництво Старого Лева

Запрошуємо киян вирушити у подорож захованим світом старих будинків Києва разом із письменницею Мариною Макущенко. У суботу, 26 травня, у «Шоколадному будиночку» (вул. Шовковична, 17/2, біла зала), який є водночас є і одним із героїв книжки, письменниця вперше презентує своє підліткове фентезі «Темний бік будинку». Модеруватиме зустріч гід та екскурсовод Олексій Шимановський. Початок о 13:00. Докладніше про подію читайте за посиланням >>

«Темний бік будинку» – книжка про те, як київські домовики долають зло та рятують стару архітектуру нашого міста. Цю історію записала письменниця та мисливиця за враженнями – після того, як особисто обійшла усі кімнати, зазирнула в пічки та кутки Будинків. Провела інтерв’ю з істориками та попрацювала в архівах, вивчаючи історію та міфи Києва. За збереження історичної архітектури авторка боролася як телевізійний журналіст, та як мрійниця вона бореться за те, щоб старі Будинки жили заради нових ідей і нових Духів.

«Я могла би назвати своєю місією – зацікавити підлітків київською історією, архітектурним мистецтвом, народною міфологією…Та це не буде правдою. Вважатиму це приємним побічним ефектом. Передусім, це – цікава історія. І я отримала насолоду від часу, який прожила у цих Будинках, у цій компанії. Буду втішена, якщо заселю туди, на деякий час, і своїх читачів», – розповіла Марина Макущенко.

Люди покинули красиві столичні маєтки, але забули забрати Духів Будинків. Голодні, самотні та невидимі мешканці продовжують захищати оселі та понад усе шанують споконвічні традиції. Яра – донька звичайного київського домовика – завжди підозрювала, що вона не така, як усі. Дівчина опиняється у вирі потойбічних інтриг і дізнається страшну таємницю свого народження. Та саме її інакшість допомагає їй протистояти злу, знайти кохання та зрештою порозумітись із батьками.


23_8_05

Фрагмент


Домовикові спогади

 

— І чого ми аж сюди приперлися? Навіщо? Ти не міг тут залишити своїх окулярів!

— Ми вже весь дім обшукали!

— Та невже? — пролунав недовірливий чоловічий голос, і з іще більшим скепсисом повторила за ним це питання Яра. Вона ще не розплющила очей і не відразу зрозуміла, що цей діалог — не сон. Їй швидко затулили рота. Розплющивши очі, побачила перед собою перелякане братове обличчя, а в кімнаті стояли двоє будівельників і здивовано роззиралися.

— Це ти сказав: «Та невже?» — запитав той, що шукав окуляри.

— Я… але мені причувся ще якийсь голос, — вони дивилися простісінько на те місце, де лежали Яра з Кошем.

— До біса! Ходімо звідси! Не люблю цієї вежі…

— Нарешті! Кажу тобі: не міг ти тут загубити своїх окулярів, — його колега пішов за ним сходами вниз, але, перш ніж вийти з Яриної кімнати, обернувся й ще раз уважно обдивився всі кутки:

— Я весь цей замок не люблю… — пробурмотів він і вийшов.

Кош ледь не захлинувся від люті:

— Ти чула? Чула? Я татові…

— Не скажеш. Замовкни! Ти знаєш, як татові болить усе, що вони тут роблять, він іще не відійшов від того, що вони відбили неоготичне ліплення в ро- жевій кімнаті на Третьому Уявному і зіпсували ма- люнок…

— Виродки!

— А на такі слова мама образиться! Опануй себе! — Яра підвелася й підійшла до маленького круглого ві- конця. Так дивно… Інколи бувають миті… Коли вона бачила зі своєї кімнати вихід з метро і маленьких метушливих людей з планшетами, на підборах, з краватками, з кавою в паперових стаканчиках, бачила затори з автомобілів, пересувну кав’ярню-равлика, і навіть тоді, коли могла вночі ходити по тому ж асфальту, дивитися в очі людям і розуміти, що вони теж її бачать, а потім неушкодженою повертатися додому — в такі моменти вона думала, що її батьки несповна розуму, і що ніяка вони не родина Домовиків, а звичайні люди, схиблені трохи… Але занадто часто бувають переконливі миті, коли хтось з її родини з’являється поруч на кілька секунд раніше за чужинця в Домі й одним дотиком ховає її від очей людських. Домовикова магія доводить їй, що вони таки не Люди.

— Дякую, Коше. Як ти знав, що вони припхаються аж сюди?

— Я все знаю. Ярочко, поки ти в Домі — ти захи- щена. Завжди.

— Як батьки? — Яра змінила інтонацію й тему. Їй не хотілося знову скаржитися на те, що зробити невидимим, а отже, і захистити — вона не могла. Просто не вміла!

— Знайшли! Радіють, чекають, коли ти прокинешся, розпалили вогнище в головній вежі, цілісінький день гріють чайник, готуються вечеряти. Мені вже терпець уривається! — Уже сьогодні?

— Сьогодні ж неділя!

— А… Я й забула. Інколи я вибираюся по їжу не- свідомо, а виявляється, це ноги мене самі ведуть, за графіком. Отже, я вже теж зголодніла… — замислено сказала Яра.

Річ у тім, що Домовикам цілком вистачає їсти лише раз на тиждень. Вони, звісно, могли б щодня ласувати цукерками, і колись, тато з мамою розповідали, так і було. Але нині їжі мало, тож їм достатньо недільної вечері, щоб підтримати себе і Першого. Шкода, що інколи недільна вечеря відбувається раз на два, а то й на три тижні. Тоді родині зовсім зле, і найгірше, що не лише родині, але й Домові. В часі останньої скрути Домовиків будівельники розтрощи- ли історичну ліпнину, протік дах і мало не розбилося вікно. Беззахисний Будинок притягував мародерів, невігласів та стихійні лиха…

— Яро…

— Зараз підемо, не скигли.

— Я не про те. Скажи, що сталося вчора?

— Я була у Вісімдесят першого.

— Знову? На Саксаганського? Тебе хтось бачив?

— Так… Хлопчик. Запитав у мене: «Хто ти та- ка?» — а я розгубилася. Не знала, що відповісти…

— Як так?

— А хто я?!

— Ну… ти майбутня Ґаздиня, — Кош зніяковів і пожалкував, що не зумів тактовно промовчати…

— Еге ж! Майбутня! А зараз я хто? Привид, може?

— І що ти?…

— Я злякалася, що він заверещить, і накинулася на нього…

— Придушила? — в передсмаку запитав брат.

— Охолонь, малий! Коли вже мої руки були на горлі, я знову повернула собі волю й залякала його думками. Він зомлів, — Яра знову сіла на ліжко.

— Як ти це робиш? Не розумію… Я тата розпитував… — Кош теж сів поруч.

— Навіщо? — перебила Яра. Вона дуже боялася, що татко дізнається про ще одну її несхожість.

— Та я обережно. Просто розпитував, якими чарами володіє Домовик, а він каже: «Домовик вміє ховатися і ховати, він може перебувати одночасно в кількох паралельних вимірах». Уявляєш, Ярко, якби до нас ходили гості, то на одному стільчику вмісти- лося б четверо Домовиків. Круто, еге ж?

— Угу, — безрадісно відреагувала Яра. — Тільки в нас такий великий Дім, що навіть якби зібрати все домовиківське середовище Києва — вистачило б одного виміру. Але гості — це не про нашу родину.

— Так і є… А ще, — Кошів голос знову залунав мрійливо і захоплено, — Домовик володіє сильною захисною магією до Будинку. Я запитав тата: «А якщо переді мною буде ворог, якщо треба буде когось швидко покарати?» — а він мені: «У крайньому разі, лише в крайньому, Домовики з давніх-давен душать людей. І роблять це, поки ті сплять». Круто, так?

— Та я пам’ятаю, Коше, — роздратовано сказала Яра. — Але ще пам’ятаю, що тато казав, начебто Дім у такі моменти сам керує Домовиком, і потребу вбити він відчуває просто в своїх долонях. А я не відчувала…

— Ти намовляєш!

— Ні! Я інстинктивно напускаю Туману, я гіпнотизую, хоча й гадки не маю, чого саме боятиметься моя жертва. Людина сама придумує найжахливіший сценарій, згадує свої потаємні сумніви, страхи. А я теж починаю бачити те, що зводить її з розуму, — Кош поглядом перебив її.

— Ну не дивися на мене так докірливо! Я з тобою лише раз таке зробила!

— То ти не лише на людей наводиш Туман?

— Лише! Коли полюю на їжу, мене цікавлять лише люди. Коше, я ж уже вибачалася… Я була маленька!

— Це сталося лише рік тому!

— Раз на тобі і раз на Чатовому спробувала…

— Ого! Я про це вперше чую!

— Тихіше! — Яра злякалася, що вони їх почують.

— На Лівому чи Правому? Чого ж бояться наші кам’яні няні?

— Я не скажу тобі. Так само, як і їм не розповім про твій… хоча я твого страху так і не збагнула. Чому 21 ти так боїшся якогось чоловіка? Чим він відрізняється від десятків інших людей, які вже сюди приходили?

— Я не знаю, що тобі ще сказати. Не знаю! Просто побачив його і почав тремтіти… Не хочу про це згадувати! Не перестрибуй на іншу тему! — традиційно роздратувався Кош, як і завжди, коли сестра намагалася згадати Той випадок.

— Чому ж ти душила хлопця, якщо не хотіла цього робити?

— Той хлопчик… — Ярі нелегко було в цьому зізнаватися. — Своїм запитанням він змусив згадати про мою родину, про те, звідки я і що б на моєму місці зробив тато, нормальний Домовик… І я вчинила це не з власної волі, а тому…

— …що так учинив би тато, — брат добре розумів її. Вона обійняла Коша. Він, очевидно, був занадто розвинений як на свої літа.

— Ходімо, — сказала сестра.


Читати: Чудовий переклад. 12 книг, які хочеться читати

Читати: Закохані, круті і відчайдушні: 10 книжок українських авторів про і для підлітків


Придбати книжку в Yakaboo

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

8 thoughts on “«Темний бік будинку»: уривок із фентезійної історії про київських домовиків

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life websites and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life websites and blogs

  5. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

Залишити відповідь