Не такий вже він і покинутий: рецензія на книжку «Таємниця покинутого монастиря»

Підліткове фентезі «Таємниця покинутого монастиря» польської авторки Анни Каньтох вийшло друком в перекладі Сергія Легези у видавництві «АССА». Тут є і післявоєнна Польща, і комуністи, табір для обраних і боротьба зі злом. Хто переможе, дізнаєтесь, прочитавши книжку, а поки визначаєтесь із читанням на вихідні, пропонуємо рецензію на цю моторошну книжку.

Світ «Якби»

Нам часто не дає спокою світ під назвою «Якби». Кожен хоча б раз від’їжджав подумки у таку альтернативну реальність, де події мають шанс прожитись інакше, скажімо: якби я народився в штатах, а не в Україні, або якби я міг читати чужі думки, якби було завжди літо (цікаво, літні канікули з відпустками теж стали б довшими)? Якби головними були звірі, а не люди? 

Якби янголи спустилися на землю і почали жити з нами? В книзі «Таємниця покинутого монастиря» останнє із перерахованого вище якраз і збулося – янголи все ж впали з небес, прямісінько у людське життя.

Анна Каньтох, або Аннеке

Польська фантастка Анна Каньтох, або Аннеке, пише цікаву лячну прозу, ту, яка не шарахає раптовою появою чогось банально-страшного, а яка дме холодом, ледь зачіпаючи верхівку невидимих волосків на скронях. В її історіях страх не показується з темряви, а лише натякає на свою присутність, від чого неможливо розслабитись ні на секунду. Назви книжок промовляють самі за себе: «Чорт на вежі», «Іграшка диявола», «Карнавал у крові».

Авторка поєднує у своїх роботах психологічне напруження трилера, цікаву детективну зав’язку та магічний реалізм, який оживляє події, даючи їм тимчасову справжність. 

Цикл «Ніна Панкович»

«Таємниця чортового кола» – дослівний переклад польської назви першої книги циклу трьох історій про Ніну Панкович. До нас роман дійшов з трансформованою назвою – «Таємниця покинутого монастиря».

Ніна живе у післявоєнній Польщі, коли з мирного неба, замість бомб, почали падати янголи. Комуністи, будучи відомими атеїстами, не визнали божественну похідну крилатих істот, мордуючи їх й вибиваючи зізнання у шпіонажі на користь стратегічного ворога. Але політика – лише тло, ця сюжетна складова тільки дає припущення читачеві, чому янголи вимушені переховуватись, перебігаючи з однієї віруючою сім’ї до іншої. Їм дають прихисток, як звичайним безхатькам. Ніхто не знає причини появи янголів, але люди вірять, що все не дарма і є якась велика місія. Та, можливо, янголи ховаються зовсім не від комуністів, невже в світі завелось щось страшніше ніж тоталітаризм? 

Ніна – тринадцятирічна кандидатка на обранця, їй та ще декільком дітям приходить запрошення в зачарований монастир, де відбором керує ще один Янгол, здається, могутніший, ніж ті, яких вона бачила раніше. Ніхто не знає, з чим має боротись обранець, діти сприймають життя в монастирі, як звичайну поїздку в літній табір. Всі, окрім Ніни. Дівчина швидко стає вигнанницею у колективі однолітків, бо бачить те, чого не можуть чи не хочуть розгледіти інші, бо істина надто страшна. 

Незважаючи на те, що книжка розрахована на юнацьку аудиторію, зло в книзі значно доросліше за тих, хто йому протистоїть, зло – древнє, тому дізнатись розгадку «Покинутого монастиря» буде цікаво як доросли, так і дітям.

Особливості мови автора

Мені сподобалось, що авторка не шкодує порівнянь, так що надмірна метафоричність не має вигляд чужорідної. Головними героями є підлітки й діти, тому не варто чекати від них складних характерів або надто непередбачуваних дій. Вони діють так, як відчувають, вчаться добру через погані вчинки, бояться дорослих, ображають слабших, але залишаються відвертими. 

Кому точно сподобається

Можу запевнити, що роман Анни Каньтох захопить з перших сторінок тих, хто ностальгує за «Домом дивних дітей» Ренсона Ріггза. Замість «часових петель» – «покинутий монастир», замість дивних дітей – відібрані діти, для ролі обраного, замість «диявольського акру» – «чортове коло». А ще, може це й далека близькість, але чомусь вся ця янгольська тема атмосферно нагадала мені розповідь Маркеса Гарсії «Стариган з крилами», бо і тут янголи – наче і не янголи, тоді хто ж вони?   

Цитата

«…в деревах живуть зроблені з холодної води потвори, які жеруть птахів та інших малих істот, бо від їхньої крові їм стає на мить тепліше».

Роман Данилюк
Я впевнений, чим більше буде гарних книг – тим менше людей залишаться незрозумілими. Одного разу читання мені стало замало і я почав писати серйозніше. До написання дебютної книги шукав свій підхід, прагнув, щоб читачеві легше було спіймати хвилю моєї мови. Допомогла освіта журналіста. Журналіст, як і письменник, теж пояснює людей. Випрацювавши стиль, учився користуватися ним на коротких новелах. Коли їх потроху почали публікувати, нарешті наважився написати щось масштабніше, так з’явилась перша повість – «Тютюновий бог». В альтернативній реальності я міг би бути капітаном вантажної баржі. Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100016811852648

458 thoughts on “Не такий вже він і покинутий: рецензія на книжку «Таємниця покинутого монастиря»

    Залишити відповідь