Таємна історія механічного піаніно

Український читач практично нічого не знає про американських постмодерністів. Цю прогалину нещодавно вирішили заповнити видавництво «Темпора» та «Видавництво Жупанського». На Форумі видавців у Львові вони презентували книги двох культових авторів зі США – «Агапе агов» Вільяма Ґеддіса та «Виголошується Лот 49» Томаса Пінчона. Першим я вирішила почитати «містера Складного» (так Ґеддіса назвав Дж. Франзен).

Про Вільяма Ґеддіса


Вільям Ґеддіс – перший (і головний) з американських постмодерністів. Автор п’яти книг. Його проза нагадує гіпертекст і складається з ряду цитат-алюзій-посилань.

Результат пошуку зображень за запитом "William Thomas Gaddis"
Фото: flavorwire.com / Вільям Геддіс

Інтелектуальна автобіографія


«Агапе агов» – останній твір Ґеддіса, який часто називають його заповітом. Автор давно планував написати історію механічного піаніно, цей образ залишився, але сам текст став куди більш автобіографічним. Повість написана як монолог людини, яка от-от помре. Головний герой хоче завершити історію механічного піаніно та пригадує все своє життя. Чимало критиків порівнюють цей монолог з монологом Моллі Блум з «Улісса» Джойса. Спершу Ґеддіс планував написати «Агапе агов» як діалог Ліра та Блазня (Вільям Шекспір «Король Лір»).

«Мене нелегко читати. Я таки вимагаю дечого від читача» (Вільям Ґеддіс)


Якщо чесно, то мені важко пригадати книгу, яку потрібно читати так повільно, вдумливо та уважно. Текст не поділений на абзаци; постійно збиває авторська орфографія (якої дотримано в українському перекладі). До того ж – сама повість з 67 сторінок доповнюється 343 примітками. Це суцільний монолог, який містить численні паралелі, натяки, списки імен, цитати… все, що цікавило самого Ґеддіса. Автор неодноразово наголошував, що не пише для всіх. Його читач має бути готовим до думання, співтворчості та діалогу.

Результат пошуку зображень за запитом "William Thomas Gaddis Agapē Agape"

«Король Лір зустрічає Фауста, щоб поговорити про Достоєвського та Ніцше»


Ця цитата з анотації до «Агапе агов», мабуть, виражає весь мій захват від повісті. Адже, погодьтеся, важко знайти літературний текст, який вмістить в одному слові тисячі інших. Мені здавалося, що я просто слухаю мудрого старого чоловіка (сам Ґеддіс також виступав за «потік свідомості», адже такими конструкціями думають люди). Я була безмежно вдячна, що він витрачає час на мене і ділиться зі мною всіма знаннями.

Пряма мова


«Та Молодість необачно буяла коли все було можливе переслідувана Віком у якому ми нині, озираючись на те що ми знищили, що ми відірвали від тої самості, яка могла більше, і її праця стала мені за ворога бо ось що я можу тобі оповісти, та Молодість яка могла будь-що.»

Для всіх і ні для кого


Читання «Агапе Агов» – випробування і, звісно, далеко не кожен готовий до нього. Читати Ґеддіса потрібно після Байрона, К’єркегора, Платона, Паскаля, Шекспіра, Ніцше, Гете, Беньяміна, Фройда, Юнга, Гайдеггера, Толстого, Вітмена, Емерсона, Бодлера, Рембо, Кляйста… (адже інакше ви ризикуєте просто не зрозуміти всього, що хотів сказати американський постмодерніст).

Подібні книги : «Виголошується Лот 49» Томаса Пінчона, «Улісс» Джеймса Джойса.

Яна Онишкевич

Яна Грицай
Блогер, письменниця. Вивчала журналістику у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Люблю казки братів Грімм, "Маленького принца" і екзистенціалістів. Якби у мене була можливість побалакати за кавою з будь-якою історичною особистістю, то обрала би Франца Кафку. Впевнена, що одна хороша книга може змінити життя.
http://www.unicornstime.in.ua

7 358 thoughts on “Таємна історія механічного піаніно

    Залишити відповідь