Світ тихих та галасливих людей

Я – саме та людина, яка чула в своєму житті від викладача: «Ксюша, ты такой интроверт!». Вона ніяково посміхнулася, а в мене залишилось неприємне відчуття. Або ж постійне від галасливих родичів: «Говори голосніше!». Проте, коли я потрапила на роботу до редакції (перед тим усі чотири роки в універі ми, студенти-журналісти, вислуховували про те, що в нашій професії треба буде лише екстравертом), найкращі журналісти-аналітики виявилися зовсім неговіркими та трішки сором’язливими людьми. Саме тоді щось у моїй голові «клацнуло». Можливо, бути інтровертом це не так вже і страшно?

Років із п’ять тому я випадково натрапила на цитату із «Сили інтровертів», і здається в ту мить зрозуміла, що це те, що мені потрібно.

Питання інтровертів, можливо, не настільки нагальне у нас, як у США, звідки Сьюзен Кейн. Попри те, ми наслідуємо саме західну культуру ведення бізнесу та соціальних зв’язків. І в цій системі вміння невимушено спілкуватись із незнайомцями, гучно та впевнено виголошувати промови та проводити час серед великих компаній — вважається більш ніж нормою, і навіть побажанням.

Американська авторка, психолог та юрист корпоративного права Сьюзен Кейн зовсім не випадково обрала тему інтровертів. І не тому, що їй запропонував редактор, чи тому, що ця тема була дуже актуальною. Хоча вона такою, звісно, є. Сьюзен Кейн — інтроверт, який виріс у світі екстравертів.

Усе своє свідоме життя вона намагалася зрозуміти, чому для успішного життя вона має поводитися не так, як їй комфортно.

В один момент вона нарешті взялася за роботу, яка їй подобалася з дитинства (а не престижне право), зробила дослідження та написала книжку. Кейн розкриває тему поступово: від того, як в США поведінка екстравертів стала показовою (привіт, Дейл Карнегі), чому ці схеми у сучасному світ не працюють (робить, це із науковою скрупульозністю — через велику кількість інтерв’ю та досліджень, список використаної літератури тому підтвердження); пояснює чому деякі модні рішення типу офісів open space не є аж такими ефективними та розповідає про різні наукові погляди на темперамент. Адже є не тільки Юнґ, а й Джером Каґан та Елейн Арон.

І поступово переходить до практики: як прийняти свою інтровертивність і не комплексувати; як використовувати свої найбільш позитивні риси, а їх, безумовно, багато; як взаємодіяти з екстравертами на роботі, вдома, серед друзів, із дітьми та коханими; як не зіпсувати життя дітям через власні упередження щодо поведінки; як не втратити кохану людину через розбіжності в темпераменті. Ця книжка рівномірно буде корисною й для екстравертів.

Як і будь-яка книжка із порадами, «Сила інтровертів» подіє на кожного по-різному. Хтось дізнається про себе більше, візьме на замітку деякі поради, побачить особливі аспекти у спілкуванні із людьми з іншим темпераментом. Можливо, для тих, хто вже прочитав багато подібної літератури тут не буде багато нового. Але одна із її найбільших переваг — це щира зацікавленість авторки допомогти.

Кейн не змальовує одні риси позитивими, а інші негативними. Не нав’язує певну поведінку.

Вона розповідає історію про те, що в суспільстві важливе різноманіття. І в темпераментах тим паче.

Що головне не висока самооцінка та гучний голос, а вміння аналізувати та думати. І ще важливіше розуміти того, хто поряд тебе.

Дякую, Сьюзен, що написали книжку спеціально для мене.

Сьюзен Кейн. Сила інтровертів. Тихі люди у світі, що не може мовчати. – Київ: Наш формат, 2016.

Ксеня Різник