Суперхаби й супербагатії: уривок з книги тижня

До Форуму видавців в Yakaboo Publishing вийшла українською книга «Суперхаби». Вона про те, як фінансові еліти та їхні мережі керують світом. Цього тижня цю книжку можна придбати з заманливою знижкою – 30%. Щоб вам було легше визначитись, публікуємо уривок.

Єдина спільна річ практично для всіх провідних фінансових керівників —  це величезне багатство, що є вимірюваним і загальновідомим мірилом успіху. Разом вони можуть ще більше наростити свої фінансові м’язи: заради політичного впливу, благодійності тощо. Хоча вони активні в різних галузях, їх об’єднують привілеї та проблеми, які створює багатство.

Політики не є частиною цієї конкретної сфери, позаяк вони заробляють значно менше, ніж титани хедж-фондів, королі приватних інвестицій або СЕО банків. Приміром, голова Федерального резерву Дженет Єллен 2015 року отримувала заробітну плату в розмірі приблизно 200 тисяч доларів, а керуючий директор МВФ Крістін Лаґард отримувала за свою працю винагороду, що приблизно становила 500 тисяч доларів. Однак, оскільки недостатню фінансову винагороду можна компенсувати іншими чинниками, як-от влада та статус, вони залишаються міцно закоріненими в центрі фінансової мережі. Подібно вчені, інтелектуали та провідні постачальники послуг —  це частина цього середовища, адже їхні спільні риси переважають їхні відмінності. Хай там як, фінансова винагорода залишається могутнім спільним знаменником серед суперхабів, що дає їм змогу зберігати свій винятковий мікросвіт.

СЕО у фінансах і далі потрапляють на перші шпальти через свою майже обурливо високу винагороду за працю, яка перевищує загальну заробітну плату Уолл-стрит загалом. Постійне стрімке зростання оплати праці —  це прояв суперзіркової економіки, а також суперзірковості посади генерального директора. Термін «економіка суперзірок» запровадив на початку 1980-х років Шервін Розен, економіст із Чиказького університету. Він стверджував у добре відомому дослідженні, що технологічний прогрес забезпечить найліпших виконавців більшим доступом до ринку і, як наслідок, непропорційною винагородою за працю. Ця динаміка пояснює грошові мегавинагороди успішних спортсменів, акторів і музикантів, і цю пророчу теорію Шервіна можна також застосувати до подібних тенденцій у фінансовому світі. Зі зростанням економіки банки поступово перетворилися на жахливі глобальні конгломерати, а інвестиційні фонди почали управляти трильйонами доларів. Виникла жорстока конкуренція за найліпший людський капітал, і, щоб задовільнити цей попит, заробітна плата зросла до немислимих раніше висот. СЕО зробили суперзіркові бренди з власного імені за допомогою піар-кампаній, телевізійних інтерв’ю та профільних премій. Оплата праці стала надзвичайно високою і в абсолютному вимірі, і порівняно з іншими керівниками.

Фінансисти загалом вважають, що винагорода ґрунтується суто на продуктивності і, оскільки вони вимірюють її з огляду отримання прибутку, цілком заслужена. Проте у складному та непрозорому світі фінансів об’єктивно виміряти продуктивність складно. Існує багато невідомих змінних, що перебувають за межами впливу керівників, скажімо, обвал класу активів, які попередньо йшли «на ура», як-от енергоносії чи інтернет-бульбашка, яка луснула. Системна фінансова криза може навіть виявити, що всі класи активів фактично негативно корелюються. Застосування показників ефективності було поставлено під сумнів з огляду на останні втрати, що становили мільярди доларів, і штрафи в розмірі сотень мільйонів доларів. Утім, заробітна платня керівників і досі зростає.

Прихильники такого стану речей стверджують, що тип винагороди, згідно з яким переможець забирає все, —  це просто результат ринкових сил і контрактів, укладених за обопільною згодою, і конкурентоспроможні зарплати потрібні, щоби здобути й утримати найталановитіших. За їхніми словами, щедро платити керівникам у сфері фінансів не так затратно й деструктивно, як втратити їх. Критики суперечать, стверджуючи, що СЕО у фінансах корисливі й схильні до збереження спіралі зростання заробітної плати. Вони управляють компаніями, які платять їм, і часто очолюють ради, де самі визначають власну винагороду за працю. У Національному бюро економічних досліджень вважають, що підвищення заробітної плати є результатом заразливості, адже на рішення рад впливає інформація про більші винагороди, що їх виплачують інші компанії. Замість того, щоб бути традиційною платнею за надані послуги, сьогоднішні пакети оплати праці скоріше нагадують призи, виграні на турнірах.

Звичайно, обставини різняться залежно від виду фінансового закладу. Банк, який є публічною компанією, підзвітний своїм акціонерам. А такі засновники хедж-фондів, як Джордж Сорос, Стів Коен і Стен Дракенміллер, управляють своїми мультимільярдними статками, а отже, підзвітні лише самим собі. Інші хедж-фонди, які управляють мільярдами від імені пенсійних фондів, страхових компаній та інших великих інвесторів, часто є власністю засновників або партнерів. Параметри їхніх заробітних плат і винагород є відносно зрозумілими та прозорими. Те саме, загалом, стосується і фондів прямих інвестицій, хоча цей напрямок лише нещодавно почала ретельно досліджувати Комісія з питань цінних паперів і бірж (Securities and Exchange Commission) стосовно прихованих платежів.

Міжнародна консалтингова компанія McKinsey виконала важливу роль у леґітимізації пакетів оплати праці, що постійно зростають. Один із їхніх консультантів, Арч Петтон, здійснив дослідження про винагороду керівників на початку 1960-х років, яке було опубліковано в Harvard Business Review. Воно привернуло значну увагу, й опісля його щорічно переглядали. Це дослідження раціоналізувало та обґрунтувало таку оплату праці керівників і, завдяки широкій глобальній мережі СЕО компанії McKinsey’s, поширилося й стало «законом».

Як зазначає Дейвид Мітчелл у виданні Observer, одна з найвидатніших здібностей, притаманна провідним банкірам, —  це вміння переконати нас, що вони заслуговують мільйонів. Всупереч критиці, припущення «що вища винагорода, то кваліфікованіший керівник» глибоко засіло в головах людей, і, якщо цьому не завадять акціонери чи соціальні бунти, такі надмірності, скоріш за все, будуть стримуватися лише незначною мірою, якщо взагалі будуть.

Оплата праці дуже варіює залежно від галузей: титани хедж-фондів заробляють найбільше, за ними слідують королі приватних інвестицій. Винагороди їх обох непропорційно вищі, ніж у будь-кого іншого, тому що вони стягують значні суми управлінських гонорарів, не враховуючи гонорарів за успішне закриття транзакцій. Отже, поки їхня фактична оплата праці може дуже відрізнятися, залежно від ефективності, її мінімум фіксований, адже вони отримують винагороду за управління, незалежно від ефективності. СЕО банків заробляють значно менше, оскільки очолюють публічні компанії, що мають ознаки роботи з благами громадського користування і які переважно мають справу з так званими фінансово недосвідченими інвесторами. Крім того, їхня робота здебільшого має характер корпоративного управління, а не винятково управління інвестиціями. Двадцять п’ять найвище оплачуваних керівників хедж-фондів 2013 року разом заробили 21,1 мільярда доларів, 2014 року —  11,62 мільярда, а 2015 року — 12,94 мільярда. Як наголошує Guardian, 1,7 мільярда, які заробили 2015 року двоє керівників з найвищою оплатою праці, Кеннет Ґріффін, засновник компанії Citadel, і Джеймс Саймонз, засновник компанії Renaissance Technologies, відповідає річному заробітку 112 тисяч осіб із мінімальною заробітною платою в 15 080 доларів. Фактично, доходи Саймонза у 2015 році були такими великими, що якби він був країною, то займав би 178-му сходинку в рейтингу найпродуктивніших держав.

У 2013 році Джордж Сорос (чистий капітал 24,9 мільярда доларів) очолював групу із зарплатнею в приблизно чотири мільярди доларів. Після перетворення свого фонду на сімейний офіс, він уже не входить до списку, в якому визначено розміри винагород власників хедж-фондів.

Дейвид Теппер (чистий капітал 11,4 мільярда доларів), засновник компанії Appaloosa Management, 2013 року заробив 3,5 мільярда доларів, 2014 року —  400 мільйонів, 2015 року — 1,4 мільярда.

А Рей Даліо з Bridgewater Associate заробив 2013 року 600 мільйонів доларів, 2014 року —  1,1 мільярда, а 2015 року — 1,4 мільярда.

Стів Коен (чистий капітал 12,7 мільярда доларів), засновник компанії SAC Capital, тепер перейменованої в Point 72 Asset Management, 2013 року приніс додому 2,4 мільярда доларів, 2014 року —  2 мільярди, а 2015 року — 1,55 мільярда.

Джон Полсон (чистий капітал 9,8 мільярда доларів), засновник компанії Paulson & Co., 2013 року отримав прибуток у сумі 2,3 мільярда доларів, що було дуже добре для нього, адже 2014 і 2015 років він не потрапив до цього списку.

Джим Саймонз (чистий капітал 15,5 мільярда доларів), заснов ник Renaissance Capital, 2013 року заробив 2,3 мільярда доларів, 2014 року —  1,2 мільярда, а 2015 року — 1,7 мільярда.

Для порівняння, титани приватного інвестування заробили значно менше, хоча вони, імовірно, все ще зможуть звести кінці з кінцями: Стів Шварцмен (чистий капітал 9,5 мільярда доларів), співзасновник компанії Blackstone, 2013 року заробив 374,5 мільйона доларів, 2014 року —  690 мільйонів, а 2015 року — 810,6 мільйона. Леон Блек (чистий капітал 4,6 мільярда доларів), засновник компанії Apollo Global Management, 2013 року забрав додому 369 мільйонів доларів, а 2014 року — 331 мільйон. Платня Генрі Кравіса (з компанії ККР, чистий капітал 4,2 мільярда доларів США) 2013 року становила 327 мільйонів доларів, 2014 року —  219 мільйонів, а 2015 року — 165,1 мільйона.

СЕО банків порівняно з попередніми особами бідні: СЕО JPMorgan Chase Джеймі Даймон (чистий капітал 1,1 мільярда доларів) 2013 і 2014 років заробив по 20 мільйонів доларів, а 2015 року —  37 мільйонів. СЕО Goldman Sachs Ллойд Бланкфайн (чистий капітал 1,1 мільярда доларів) 2013 року отримав загальну винагороду розміром 23 мільйони доларів, 2014 року — 24 мільйони, а 2015 року —  23 мільйони. А СЕО Citigroup Майкл Корбат 2013 року отримав винагороду розміром 17,6 мільйона доларів, 2014 року — 13,1 мільйона, а 2015 року — 16,4 мільйона.

Не дивно, що керівників компаній, які виступали би проти постійного зростання своїх пакетів оплати праці, не видно. Винятком є СЕО компанії Morgan Stanley Джеймс Ґормен (чистий капітал 50 мільйонів доларів), який в інтерв’ю Financial Times 2012 року скаржився, що винагорода за працю є занадто високою, і висловив солідарність з акціонерами, які вважають, що в цій галузі платять завищену заробітну плату. На щастя для нього, це, здається, негативно не позначилося на його власній платні за 2013 рік, адже вона практично подвоїлася порівняно з попереднім роком і становила 18 мільйонів доларів; 2014 року він заробив 22,5 мільйона доларів, а 2015 року —  21 мільйон.

(Visited 243 times, 3 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)