Література Південної Америки представлена в Україні не надто широко, але значно краще, ніж було кілька років тому, бо, окрім класичних і відомих авторів, приміром Хорхе Луїса Борхеса чи Габріеля Гарсії Маркеса, з’являються і нові для нас імена, які вже відомі у світі та перекладені багатьма мовами. Виглядає радше, що серед популярної літератури англійською мовою південноамериканська література видається особистим зацікавленням окремих видавців. Ми дібрали для вас, що вже вийшло – і що готується до друку – у видавців, які не проти публікувати якісну південноамериканську літературу.
Видавництво Анетти Антоненко
У планах Видавництва Анетти Антоненко на 2019 рік є переклад українською есеїстики та публіцистики світових класиків, ще не перекладеної в Україні, у проекті «Writers on writing». Зокрема трьох авторів – Хорхе Луїса Борхеса, Габрієля Гарсія Маркеса та Кларісе Ліспектор, прозу яких видавництво друкувало раніше.
У травні тут планують видати збірку Хорхе Луїса Борхеса у перекладі Сергія Борщевського. «Сім вечорів» – це сім публічних лекцій геніального письменника. У цій книжці один із зачинателів нової латиноамериканської літератури розмірковує про мистецтво літератури та книги, про поезію і прозу, про природу уяви, сну і мислення, про філософську систему буддизму і кабали, аналізує філософські проблеми людської історії та, насамкінець, свою сліпоту і життя з нею. Цю книжку варто прочитати, тому що автор не просто собі міркує про ті чи інші речі, він зливається зі своїми думками і з самими темами. Наприклад, у першій лекції Борхес міркує про «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. І його висловлення дають можливість зрозуміти не так Данте, як самого Борхеса, його природу і особистість.
У квітні вийде друга збірка «Записки для молоді. Про написане і пережите» Кларісе Ліспектор, бразильської письменниці українського походження. Це зібрання роздумів про письмо і процес написання не лише проявляє на літературний здобуток і життєву дорогу Кларісе, а є своєрідним посібником для молодих авторів. Анетта Антоненко пише, що для деяких читачів ця книжка буде приводом для пошуку шляхів тлумачення засад її творчого доробку, інші напевне відчують поштовх до того, щоб описати чи навіть закарбувати історію власних життів.
Ця книжка залишає такий ледь помітний опік, який схожий на опік від ватри десь вночі посеред лісу, коли ти залишився сам на сам, коли вже встиг притишити внутрішню бурю і дивишся на той вогонь, на ті всі вогні. Так схоже з оповідками аргентинського письменника Хуліо Кортасара. Мабуть, тому цю збірку оповідань вважають однією з найкращих кортасарівських творів, написаних під час життя у Парижі. Нове видання присвятили Юркові Покальчуку, який вперше переклав Хуліо Кортасара українською в 1983 році. Спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання з цієї збірки, які були відсутні у тому першому виданні.
«Усі вогні – вогонь» – це 8 оповідей про випадки з життя людей, які, з одного боку, є буденними, а з іншого – парадоксальними, бо сигналізують нам про наші схожі дії чи стани, можливо, не так гіперболізовано і, може, з іншими нюансами. Ви починаєте думати синхронно з героями, бо вже раптом стали героєм його оповідки чи співучасником. Наприклад, в історії «Здоров’я хворих» родичі не наважились сказати мамі правду про загиблого сина, і ця брехня настільки поглинула їх, що вони забули про реальність, з якої все починалось. А в історії «Південна автострада» звичайна автомобільна тиснява будить в людях архаїчні ритуали та спосіб існування, увагу до дрібничок чи намір ставити ближчими з людьми, яких ніколи не зустрінеш. Одним словом, забути про поспіх, в якому ніхто не знає про інших і лише дивиться вперед. А в оповідці «Інше небо» герой наче втікає від себе і від рутини вулицями Парижа. І, можливо, дівчина, яку він зустрів випадково, його врятує, а, можливо, це лише примара.
Багато хто з нас переживали буремні зими і разом з автомобільні пригоди. Іноді зими здирають маски ординарності, і ви дізнаєтесь про себе і про інших складні життєві історії, які роблять вас солідарними. Отже, ви їдете вуличками Брукліна в хуртовину, думаєте про здоров’я вашої кішки, роботу і невгамовний снігопад, і раптом вдаряєтесь в чиюсь машину. Так трапилося з Річардом, героєм роману чилійської письменниці Ісабель Альєнде «Там, за зимою». Цей випадок, можливо, невипадковий, призводить до того, що він та його сусідка і колега Лусія стають спільниками в практично детективній історії Евелін, дівчини, яка нелегально працює в Нью-Йорку. Якщо цей випадок відбувається впродовж кількох днів у Нью-Йорку, то розкривання сутності героїв охоплює десятки років на теренах США, Чилі, Гватемали, Мексики, Бразилії. Зимова пора тут не лише є тлом, від якого мерзнуть пальці і носи, але характеризує стан душі героїв, адже вони через свої життєві дилеми забули про власні душі і серця, які ще здатні любити, дружити і бути солідарними. До речі, Ісабель є племінницею відомого чилійського політика та президента Сальвадора Альєнде, якого інколи згадує в своїх романах.
Люди позбавлені сну. Ми спимо майже третину свого життя, інколи навіть не звертаємо уваги на важливість та загадковість цього процесу. Бо і справді сон допомагає нам відрефлексувати все, що з нами відбувається, інколи він може мати психотерапевтичні наслідки. Ми можемо на нього не зважати, але дуже страждаємо, коли сну недостатньо, можливо, навіть не усвідомлюємо цього. Інколи нам сняться жахи чи еротика, інколи ми висипаємося, а інколи – ні, можемо налаштовуватись на інші часові пояси і налагодити ритми, а інколи навіть вдома не можемо з цим впоратись. Про сни розмірковують всі: від вашої бабці чи друга до Шекспіра, бо це якийсь особливий світ, яким ми можемо усвідомлено керувати і можемо споглядати. Письменниця Ана Морено та доцент з біології та хімії Д’єго Калб «заповзялися спати й розповісти про це, а натомість одержали першу премію на конкурсі “Наука, що гавкає”». Автори, ніби розмовляють з тобою на кухні про сон і діляться короткими інструкціями, як спати і що з цим робити.
Це збірка 13 оповідань бразильської письменниці українського походження. Цікаво, що її новели у прочитанні дуже в’язкі, і наліплюються на тебе практично одразу, і складно зрозуміти, в якій ти реально в конкретний момент перебуваєш. Здається, письменники з Південної Америки у малій прозі неперевершені. Ось той таки магічний реалізм, про який всі говорять, він тут також є, і ти хоч-не-хоч, а вростаєш в нього своєю реальністю. Цими оповіданнями Кларісе Ліспектор намагається розібрати хід думок і хід дій героїв в буденному житті, в певний момент якого відбувається певний перелом свідомості: прозріння чи усвідомлення певних речей про себе чи про когось. Наприклад, таким чином побудовані дві перші оповідки «Марення і пияцтво розпусниці» та «Любов». У розповіді «День народження» письменниця фактурно та абсурдно розписала день народження найстаршої господині родини. А в однойменній оповідці «Сімейні узи» авторка дає нам помацати власне ті вузлики, які виникають між членами сім’ї та родини. Особливо про почуття та думки, які ми ховаємо якнайдалі від близьких, аби їх не налякати.
Видавництво Старого Лева
У Видавництві Старого Лева видано небагато південноамериканської літератури, але та, яка представлена – не типова класика і, чесно, не типова література, про яку б ви не могли навіть подумати, адже Південна Америка – це не лише Маркес та Борхес, а наприклад, популярна наука. Наприклад, для підлітків тут готують книжку «Однакові чи різні. Геном» Майнера Франсіско Хав’єра Соберона та Берґни Моніки з Мексики. Втім, видавали тут і Хорхе Луїса Борхеса у перекладі Сергія Борщевського та Соломії Чубай. Але книжки ці зовсім інші, ніж ми звикли бачити. Наприклад, «Книга вигаданих істот» Хорхе Луїса Борхеса та його співавторки Маргарити Герреро – це плетиво правди й вигадок, легенд і фантазій, цитат і фактів, правдивість яких з’ясувати не так вже й легко. Адже реальність за Борхесом – це те, що ми погоджуємося нею вважати – так кажуть видавці, і ми їм віримо. «Книга піску. Пам’ять Шекспіра» включає дві збірки оповідань ХХ ст. «Книгу Піску» (1975) письменник вважав найкращою у своєму доробку; вона містить, зокрема, оповідання «Ульріка» – єдине у Борхеса присвячене коханню. А є ще одна книга, збірка пародійно-детективних оповідань, «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді», яку Борхес написав спільно зі своїм другом Адольфом Бйой Касаресом у 1941-1942 роках.
І кілька перекладів, які вийшли у 2018 році:
Якби тобі було шістдесят років, ну або приблизно, то вважай, що ти приречений. Дивно таке чути в час, коли старіння відсунулось в часі і коли нам прищеплюють повагу до старших людей. Але що, як в один момент все може змінитись. Адольфо Бйой Касарес, друг Борхеса, написав антиутопію, де раптом молодь починає ненавидіти людей поважного віку. Настільки сильно, що таксисти вивозять старців за місто, банди полюють на дідусів у їхніх квартирах і возять в клітках містом. Бачте, Адольфо Бйой Касарес взяв і довів до абсурду цей невеликий процес, зробивши таку собі модель чи форму існування. І не дивно, бо в 60-70-х роках владу захопили молоді партизани, які хотіли щось змінити, незалежно від методів і гарячої крові. Так, позбутися старих людей, себто ідей. Але також це роман про те, як четверо друзів: Рей, Данте, Нестор, Джимі та оповідач Ісідро Відаль, які не вважають себе старими, хоч і зафарбовують сиве волосся і вставляють щелепи. Бо назвати себе старим, означає потрапити в руки до молодіжних угрупувань, ба більше визнати, що кінець близько і ти від народження приречений в певний момент погаснути. Але роман також і про жагу до життя, яка є в оповідача Ісідро, бо він все-таки хоче жити далі, насолоджуватись коханням та бесідами з друзями. Крім деталей, які притаманні магічному реалізму, Касарес також змальовує Буенос-Айрес, з його площами, барами та кав’ярнями, серед яких страх стає менш нестерпний.
«Кажуть, наче старі люди – жадібні, захланні та смердючі егоїсти. Геть як свині». Адольфо Бйой Касарес взяв і довів до абсурду цю тезу в своїй антиутопії. А герої роману живуть навколо віку шістдесяти років. Цей роман про те, як в один момент молодь почала ненавидіти людей похилого віку, настільки сильно, що утворили рух, який виловлював старців і вивозив за місто, убивав та возив у клітці. Цей роман про те, чого ми найбільше боїмося – старості. І цей страх Касарес довів до абсурду. Те невидиме зло, яке зображене молодими людьми з партизанських загонів.
Уявіть, ніби ви розмовляєте по телефону з другом чи подругою, якого не чули багато часу. Він чи вона розповідають вам про те, що ви пропустили. Все-все до найменшої деталі. І ви не можете не співпереживати, бо це ваша близька людина. Або, наприклад, ви дивитесь серіал, без якого не обходиться вільна хвилина. Або ж ви читаєте роман «Дона Флор і двоє її чоловіків» бразильського письменника Жоржі Амаду про звичайну дівчину і згодом жінку, яка закохується в пристрасного шибайголову. А згодом після смерті першого чоловіка, який збурював її то пристрастю до неї, то до азартних ігор, а згодом знаходить протилежного за суттю спокійного та врівноваженого. Автор описує всі її переживання до найменших деталей і все, що її оточує: подруг, маму, яка не дає спокою, саме місто, в якому живе дона Флор. Втім, весь цей час вона веде школу кулінарної майстерності «Смак і мистецтво», незважаючи на потрясіння в її житті. Автор бавиться з нами, сам із собою, а головне із доною Флор, бо ж любить свою героїню.
До речі, ця книга може вас заохотити вивчити бразильські рецепти і велику кількість назв продуктів. І головне – вкотре зрозуміти, що любов варта всього. А також, на обкладинці ви обов’язково впізнаєте витинанки відомої львівської майстрині Дарії Альошкіної, яка символічно і чуттєво підкреслює настрій та натуру дони Флор.
Швидкість розвитку науки і її можливість читати геноми надзвичайно швидка. Інформація оновлюється майже щорічно і технічні можливості читання геномів стають дешевшими і доступнішими. А також завдяки швидкому прогресу розвивається і медицина і, можливо, науковці швидше винайдуть нове лікування від раку. Отже, в центрі уваги є геном, в якому є інформація про всі гени та який містить своєрідну інструкцію життя для кожного індивіда. У цій книзі мексиканський науковець Майнеро Франсіско Хав’єр Соберон пояснює феномен гену, геному та ДНК, про еволюцію досліджень геному та чому люди схожі до рослин, і навіть мухи. І також про те, чим вони відрізняються. Як геном та гени функціонують, з чого складаються і чому. Тому ця книжка для тих, хто волів би з’ясувати для себе все про гени і геном.
Terra Incognita
Знаковою подією для українців та спраглих за шаманічною культурою та вченням стали вихід у видавництві Terra Incognita українського перекладу книг славнозвісного містика Карлоса Кастанеди. Тут планують видати його фірмове одинадцятикнижжя «Окрема реальність». Серію розпочало «Вчення дона Хуана», яку видали у 2018 році. У серії захоплюючих діалогів Кастанеда викладає свої розмови з доном Хуаном Матусом, індіанським шаманом Яки зі штату Сонора, Мексика. Він описує сприйняття і майстерність дона Хуана «незвичайної реальності» і те, як пейот разом з іншими рослинами, священними для мексиканських індіанців, використовувався в якості проходів до таємниць «страху», «ясності» і «влади».
«Вчення Дона Хуана. Шлях знання індіанців Які» – перша книжка захопливої саги Карлоса Кастанеди – докладно описує його духовну подорож до знання і просвітлення через шамана Яки, Дона Хуана. Ця класична книжка – сліпуча праця мудрості, таємниці і магії та інтригуючий погляд на світ альтернативної реальності. Вчення Дона Хуана – це історія чудової подорожі, яка залишила незабутнє враження на життя мільйонів читачів по всьому світу, незалежно від того, сприймаєте ви книгу як етнографічний факт або творчу фантазію.
І ось в 2019 році вийдуть дві наступні книги із саги «Окрема реальність» та «Подорож в Ікстлан».
В «Окремій реальності» Кастанеда продовжує своє навчання у дона Хуана і детально описує власні переживання під дією психотропних рослин – пейота (Lophophora williamsii) і грибів з роду Psilocybe. А все заради того, щоб почати «бачити» – навчитись сприймати цей світ прямо, без інтерпретацій та посередництва розуму.
А вже в «Подорожі в Ікстлан» Кастанеда переосмислює свій досвід під дією психотропних речовин і знань від дона Хуана Матуса. Оскільки він зрозумів, що психотропні речовини не є обов’язковим елементом у пізнанні шаманізму. До «Подорожі в Ікстлан» Ярина Винницька обіцяє додати передмову доктора наук, культового лінгвіста Флорія Бацевича, оскільки він поділяє погляди Кастанеди на мову.
Чи вдалося це Кастанеді, будемо дізнаватись, коли книжка буде на полицях.
Клуб Сімейного Дозвілля
З цією книжкою можна скоротити складний шлях стати воїном чи шаманом, тому що Карлос Кастанеда зібрав концентрацію настановчих цитат про світ шаманів стародавньої Мексики. Цю збірку цитат він підготував на основі своїх перших восьми книг. Всі його вислови – це пояснення, що надавав учитель і наставник дон Хуан Матус. Представники древнього шаманського роду, до якого він належав, жили у Мексиці з незапам’ятних часів. Хоч інколи ці цитати звучать дивно, варто зауважити що більшість ідей і практик є співзвучними з іншими релігіями або, наприклад, театром. Тому, якщо у вас є намір, а саме це одне з понять, яке обдумує дон Хуан Матус і відтак Карлос Кастанеда, вам необхідно прочитати і прокрутити колесо часу і своєї свідомості. Втім, у видавництві ще точно не можуть назвати дату виходу книги, адже щойно завершили переклад. Будьте обережні, велика кількість цитат може призвести до зміни свідомості.
357 thoughts on “Не тільки Борхес і Маркес: цікава література Південної Америки”