«Смерть місис Вестевей» - нова таємнича історія про те, як небезпечно видавати себе за іншу людину. Заплутаному сюжету британської письменниці Рут Веа позаздрить Агата Крісті: дівчина-ворожка намагається потрапити в родину багатіїв та відкусити хоч шматок їх добробуту та безтурботності.
Оглядачки
Віталіна Макарик: Будинок, повний привидів минулого чи темних нерозгаданих секретів, – це візитівка романів Рут Веа. Не обійшовся без неї і цей. Колоритна локація, від якої мороз поза шкірою, нововіднайдена сімейка, привид старої противної «матері родини», заповіт з сюрпризом… Що до цього додати? Хіба двійко-трійко сімейних секретів і трішки генетичної плутанини. От і маємо роман, від якого так непросто відірватися!
Юлія Дутка: Книжки Рут Веа автоматично потрапляють у мої требачити: стабільно не розчаровує, а це вже четвертий роман авторки, за який взялась. Особливо імпонує, як письменниця вибудовує атмосферу: таких промовистих будинків, як в неї, то ще пошукати. Зрештою здається, що й природа працює на те, щоб якнайповніше розкрити таємниці, натякаючи, натякаючи… Але в підсумку з’явиться секрет, до якого життя аж ніяк не готувало. Хоча місис Вестевей, схоже, про це добре знала.
Карти Таро на стіл розклади
Юля: Якщо ваші батьки колись забраковували ваші кар’єрні поривання фразою «то несерйозна робота», то вони просто не чули про те, чим заробляє головна героїня цього роману. Геррієт або ж Гел для друзів розкладає карти Таро у будці на узбережжі у Брайтоні. У сезон заробітки бувають непогані, але не зараз, коли море холодне, туристів немає, та й постійні клієнти приходять не так часто… Вона успадкувала цю роботу від матері, яка трагічно загинула в аварії біля дому. Кілька метрів – і в безпеці, але карти її не попередили. Зрештою, вона в них і не вірила, але вміла порадити кожному, хто до неї звертався.
Гел і вірить картами, і знає, що вони тільки натякають на можливі варіанти. Як же їй не вистачає матері! Скількох помилок вона припустилась у той час, коли перший шок ще не пройшов. Зараз над нею дамокловим мечем нависають борги – шалена сума, яка виросла з невеличкої позики. Їй немає куди подітись, немає, куди тікати, вона геть сама в цьому світі. Поки не надходить лист про спадок – померла бабуся, про яку вона ніколи не чула.
І хоч Гел впевнена, що це помилка, та що вона втрачає.
Як гадаєш, Віто, це був єдино можливий шлях?
Віта: Мені важко уявити аж таку безвихідь, коли мусиш вибирати – чи риба з картоплею фрі на вечерю, чи ввімкнути опалення і зігрітися після того, як промокла вщент. Але Гел отак і живе. Залишилася сама як палець ще до закінчення школи, про те, щоб вступити до коледжу і здобути бодай якусь професію, і мови нема. Єдиний шлях – ні, не той, що ви подумали, а на пірс, у будку ворожки. Щастя, що Гел надивилася, як мама розплутує химерні переплетіння долі для стривожених клієнтів і вміє підказати їм варіант, до якого вони й самі схиляються. Дівчині добре вдається читати людей, вловлювати їхні вагання, страхи і надії і – ні, не маніпулювати ними, це надто сильне слово, але – виліплювати з їхніх сумнівів і бажань прийнятну версію тощо, що буцімто нашептали карти.
Шкода, що Гел не вірить в їхню силу – бо й мама застерігала не піддаватися забобонам. А тому Таро нічого не підкаже їй, як розв’язати дилему, що постала перед нею. Спокуса відкусити шматочок пирога, яким, на її думку, перегодовані члени сімейства Вестевей – надто сильна. І це нормально, зважаючи на всі обставини. Ну дійсно, для родини, яка володіє таким маєтком, як Трепассен, три-чотири тисячі – то дрібниці. Але Гел ще не знає, що дивна жінка, яку вона подумки тренується сприймати своєю бабусею, лишила для неї сюрприз – приголомшливий і обтяжливий. Втім, це навряд чи найгірше з відкриттів, із якими їй довелося зіштовхнутися, зважившись на цю авантюру
Дитячі історії смішні розкажи
Віта: Виклик номер один: влитися у велику родину так, щоб ніхто не пізнав у тобі самозванку. І байдуже, що жоден з дядьків, схоже, й не знав про існування племінниці. Їй доводиться бути максимально зібраною, щоб не видати себе. А в такому товаристві це досить складно. Єдина приємна особа серед них – дружина одного з дядьків, Мітзі, яка щиро і дбайливо до Гел ставиться. Її чоловік Гардінг біситься через умови заповіту, для Абеля новини про життя втраченої сестри стають складним моральним випробуванням, а Езра на позір байдужий до всього й легковажний. А ще ж є страхітлива місис Воррен, стара економка, яка радше нагадує живу привидку цього маєтку. Вона точно щось знає і підозрює, не дарма так вороже ставиться до Гел. От тільки що саме їй відомо? Які страшні речі вона замислила?
Але якщо для Гел вся ця задушлива атмосфера занедбаного маєтку просто некомфортна й лячна, то для решти родини це схоже на повернення в один з дитячих нічних кошмарів. Всі намагаються якнайшвидше звідси втекти, але то юридичні формальності, то негода – щоразу щось завертає їх назад до Трепассена, колись красивого великого дому, темні таємниці якого зараз стережуть хіба що сороки. Кажуть, ці пташки приносять нещастя, і мешканці маєтку відчули це сповна. Зрештою, майже кожен тут має свої таємниці, які сягають подекуди часів золотої юності.
Юля: Тільки не в кожного дитинства історії веселі. У Вестевеїв радше навпаки. І я не про дитинство Гел, а про дитинство всіх цих дядьків, з якими вона щойно зустрілась, і її матері.
Легкий (спочатку) терор винуватиці зустрічі (хоч її немає з нами, але ніби й є) аж ніяк не сприяє розвиткові щасливої особистості, але якось вони знаходили, чому радіти, якось виросли доволі гармонійними дорослими. Комусь із них, звісно, ведеться легше, бо улюбленці завжди отримують більше, та чи на користь це їм… час покаже. А зараз Гел дуже незатишно в кімнатці, з якої попередній мешканець мріяв втекти. Ґрати на вікнах, крик про допомогу, надряпаний непевною рукою десятки років тому, – вони говорять незгірше за карти Таро.
А особливо світлини, де її мати мала б дивитись на батька, якого осиротіла дівчина ніколи не знала. Блакитні очі і карі – так вона писала в тому щоденнику, від якого лишились тільки фрагменти. Фрагменти закоханості, болю, смутку, самотності, розпачу. Тільки всі фото чорно-білі… По них не скажеш, в них не побачиш.
Місис Вестевей здається таким собі чорним круком десь на периферії зору, якого ніяк не вдається побачити. Але чи вона – призвідця лиха?
Бо добре чи зле, з тобою завжди вони. Таємниці
Юля: Гел почала як самозванка. Вона щиро у це вірила, і це була її головна таємниця. Ми теж, вирушаючи разом з нею у подорож до маєтку з листівки, віримо, що тут цю брехню розкриють, а шахрайка отримає на горіхи, бо секрети ж важко берегти, тим паче такі величезні. Але Рут Веа ніколи не ховає найбільшу таємницю на поверхні, такий вже в неї стиль. Вона ховає щось неочевидне в ще більш неочевидному місці. Розгадку весь час помітно, але чомусь вона залишається поза межами усвідомлення.
Що Гел не знає про себе та свою таємничу родину? Що вона дізнається першим? Що їй здається дивним? Кожна з цих маленьких підказок веде її до відповіді на запитання, яке вона вже поставила, і разом з тим підводить до розуміння того, про що вона й не підозрювала. От люблю Рут Веа за це – за те, що вона розповідає й те, про що читач не збирався дізнаватись.
А як тобі, Віто, ця фішка?
Віта: Часом, якщо чесно, хочеться затулити долонями вуха і попросити зупинитися. Бо я була готова до того, що це історія про дитячі психотравми, зраду і байдужість, але ж не до того, що відкрилося наприкінці! Людська жорстокість іноді набуває вражаючих масштабів, надто ж коли вона стоїть на сторожі таємниць. Захищати їх будь-якою ціною – значить нанизувати на нитку зла і насильства все нові і нові. Таємниця, якою краще не ділиться – це бомба сповільненої дії, і горе тому, хто опиниться поблизу, коли вона здетонує.
Чи могло все буде інакше? Хто винен у тому, що маленький сімейний секретик зрештою забрав стільки життів? Що ховається за фінальним жестом місис Вестевей – прагнення спокутувати старі гріхи чи спокуса запалити вогник на детонаторі, і хай летить воно все до біса? Попри всі ці неприємні питання, роман лишає по собі приємний післясмак. Бо загублена дівчинка нарешті знаходить рідних людей, які її люблять. І хочеться вірити, що і неї та всіх наступних поколінь Вестевеїв все буде добре.
Кому варто читати
Віта: Тим, хто любить нашарування таємниць і похмуру атмосферу.
Юля: Шанувальникам атмосферних детективів.
Кому не варто читати
Юля: Тим кого бісить те, що хоч віддалено нагадує сімейні саги.
Віта: Тим, кого тригерять теми зради й насильства.
