Річард Докінз — британський біолог, спеціаліст з еволюційного розвитку, ініціатор Фундації Річарда Докінза, яка займається популяризацією науки та критичного мислення. Його книга «Сліпий годинникар» вперше вийшла ще в 1986 році, і 30 років потому люди й досі зачитуються логічними доводами автора. Український переклад книжки вийшов у 2019 році у видавництві КСД.
До 14 квітня 2019 року «Сліпий годинникар» — електронна книжка тижня в Yakaboo. Пропонуємо вам найцікавіші факти про цей справжній науковий бестселер.
Нестандартний автор
У Великій Британії Клінтон Річард Докінз (так звучить повне ім’я науковця; частку “Клінтон” він завжди опускає) відомий як доволі непересічна, навіть скандальна особистість. Автор не боїться висловлюватися на суперечливі теми, через що отримує досить багато критики на свою адресу. Деякі особливо гострі відгуки у 2014 році він навіть зачитував сам в іронічному відео під назвою «Любовні листи до Річарда Докінза».
Щоб зрозуміти, чому навколо автора стільки протиріч, варто поглянути на його позиції в політичних і суспільно важливих питаннях. Так в арабських країнах науковець дозволив безкоштовно завантажувати електронну версію своєї книжки, щоб поширювати там, за його словами, ідеї супроти жорстокості, яку проявляють деякі люди, аргументуючи це релігією. Наразі Докінз хоче виїхати з Великої Британії через Брекзит; він навіть сказав, що був би радий, якби Нова Зеландія запропонувала йому проживання там. І це далеко не повний список гучних і в дечому радикальних ідей, які не сприймають багато груп населення.
Творчий експеримент
Факт, що вражає в книзі навіть перш, ніж ви встигли почати її читати, — автор стверджує, що пише її на комп’ютері з пам’яттю в 64 кілобайти. «Не може бути!» — подумає скептичний читач і візьметься за перевірку цього факту, сподіваючись вловити редакторів чи перекладачів на помилці. Але ні, все вірно, усього 64 кілобайти, обмеження друкованого тексту в 64 тисячі символів.
На цьому ж комп’ютері Macintosh на мові BASIC Докінз створив просту програмку, яка тестує здатність складних форм розвиватися з найпростіших змінних. Результат експерименту виявився позитивним — і автор вважає це одним із доводів на користь еволюційного поступу.
Чому ніколи не вийде правильно класифікувати книжки
Хоча, здавалося б, в книзі про еволюцію ми не наштовхнемося на розповідь про книжки, автор, відомий своєю любов’ю до пояснення складних речей через яскраві метафори, пояснює, чому в природі все склалося якомога кращим чином в плані принципу ієрархії. Так у бібліотеці не існує правильного рішення щодо класифікації книжок: ми можемо розставити їх за основними темами, а потім поділити на підтеми, в медах кожної підтеми обравши мови, якими написані книжки. Або розставити книжки у хронології їхнього написання, чи за національністю автора, чи взагалі за будь-яким іншим принципом, який ніколи не буде універсальним. Детальним способам класифікації фонду бібліотек та їх неідеальності Докінз ретельно приділяє майже чотири сторінки, тому не будемо дуже спойлерити, лише скажемо, що в 10 розділі на любителів організувати своє читання чекає такий своєрідний сюрприз. А для тих, хто все ж цінує ідеальність — розчарування, бо таксономія тварин є єдиною, де можна все чітко розставити на свої місця, бо тварини організовуються за спільним предком: «Серед ссавців недавнього спільного предка мають щури й миші, леопарди й леви, а також шимпанзе й люди. Тварини, що мають близького спільного предка, є близькоспорідненими. Більш віддалено споріднені тварини мають більш далекого спільного предка. Дуже віддалено споріднені тварини на кшталт людей і слимаків мають дуже далекого спільного предка. Абсолютно ж неспорідненими між собою організми просто не можуть бути, бо життя у відомому нам вигляді майже напевно зародилося на Землі лише раз».
Небанальний науковий текст
Цю науково-популярну книжку переривають вставки, які важко зустріти в будь-якій іншій праці. Погодьтеся, що мало зустрічали книг, де серйозні обґрунтування раптом перериваються уявним діалогом між дарвіністом та “карикатурою на нього”, де ці співрозмовники ще й задаються питанням того, чи могла б еволюція дати ніздрі, вимощені азбестом, а потім їх раптово перериває представник прихильників іншої думки, мутаціоністів, зі словами «У вас тут суперечка тільки між дарвіністами чи приєднатися може будь-хто?».
Текст також переривається образними, як для такого формату видань, фразами: «На вулиці йде справжній дощ із ДНК»; «Зашнуруймо наші альпіністські черевики ретельніше і приготуймося забити в скелю черговий гак»; «Сподіваюся, що читач уже проникся цими розповідями про кажанів так само, як і я, і так само, як міг би проникнутися ними Вільям Пейлі»; «Якщо ви читаєте ультрамодні інтелектуальні журнали, то могли помітити, що «редукціонізм» є однією з тих речей на кшталт гріха, про які згадують лише люди, які виступають проти них».
То про що ж книжка?
Як на мене, про те, що треба постійно думати про щось глибше, ніж те, що вже є на поверхні. Що не можна апріорі вважати, що повністю розумієш і знаєш питання, не сприймаючи інших можливих варіантів (хоча й сам автор часто робить таку помилку). І що постійно треба розширювати свій запас знань — це і можна зробити з цією книгою, в якій ви отримаєте не лише думку щодо розвитку еволюції та розповідь про загадки природи, які людство досі не може розгадати, але й естетичну насолоду від способу описувати, здавалося б, зовсім не придатні до художнього осмислення речі.
25 thoughts on “Як влаштована книжка-експеримент про еволюцію людства «Сліпий годинникар»”