«Розквашене яблуко»: за лаштунками традиційних цінностей

Комікс «Розквашене яблуко», що у березні вийшов у видавництві «Видавництво», можна прочитати (продивитись, прогортати) за 10 хвилин. Чи переверне він ваш світ? Навряд чи. Чи дізнаєтесь щось радикально нове? Теж сумніваюсь. Чи зачепить? Скоріше за все.

Якщо виписати весь текст «Розквашеного яблука», вийде один-два невеликих абзаци. Але кожна репліка (навіть кожне слово), а тим більше кожна картинка тут – на своєму місці. Це історія про те, до чого призводять славнозвісні «традиційні цінності», якщо їх підкріпити бездумною релігійністю.

«Мене зачепило, бо я впізнала в цій книзі себе. Мене колишній чоловік не бив, але давив психологічно. І оце сприйняття «Я потерплю, бо мені з ним пощастило» або «Він хороший, це я, напевно, погана» – дуже знайоме», – каже мені подруга, що прочитала цю книжку. «Ого, ще не бачив комікса про анальний секс!», – ділиться враженнями друг. Ці дві думки показують, як по-різному можна сприймати один і той самий короткий графічний роман.

Ілля Стронґовський, видавець «Розквашеного яблука», розповідає, що йому важко було знайти спонсора, який би допоміг це видати. Причина – занадто відверті зображення жорстокості. Врешті підтримати видання погодився сайт «Заборона». Це було не несподівано, адже його редакторка та засновниця, Катерина Сергацкова – фанатка коміксів, а сам він присвячений подібним гострим соціальним темам.

Цей комікс ще у 2017 році наробив галасу в Польщі. Передусім, навіть не через тему книжки, а тому, що головна героїня – дуже релігійна. Вона щодня молиться і дякує Богові за свого чоловіка. Тим часом чоловік напивається, б’є дружину, ґвалтує її та знущається. А вона не йде і продовжує дякувати Богові, хоча десь глибоко всередині й мріє про вбивство чоловіка. Релігійним людям така подача не надто сподобалась.

Сильна сторона книжки – це, звісно, ілюстрації. Вони якісні, дуже відверті, навіть шокуючі. Є чого лякатись. А гортаючи вдруге та втретє, можна порозглядати деталі. Комікс викликає емоції передусім завдяки ілюстраціям, які художник свідомо зробив максимально жорстокими.

Слабка сторона книжки – в тому, що вона не говорить нічого нового. Ми всі в курсі, що в сім’ях таке буває. Більшість з нас читали репортажі та інші книжки, присвячені цій темі. Зрештою, ми стежили за постами з тегом #янебоюсьсказати. А деякі ходили на виставу «Жінко, сядь» від київського «Дикого театру». У ній – все те саме, що в коміксі, але довше і з матюками. Отже, книжка загалом не вносить нічого нового в цю тему. Так, вона б’є по емоціях, але перегортаєш останню сторінку і думаєш: «І…?». Можливо, в 90-х ця тема прозвучала б гучніше – коли була більш табуйованою і коли ще не існувало соцмереж. У 2019-му ми всі знаємо про існування домашнього насилля. Більш нагальне питання – що нам з цим робити. Відповіді цей графічний роман, на жаль, не дає.

З іншого боку, шокуючі зображення – спосіб розштовхати читачів, яким тема домашнього насильства здається далекою, нецікавою та неактуальною (а такі точно існують). Проте чи куплять вони таку книжку? Навряд чи. Тоді може їм варто подарувати? 😉  

(Visited 633 times, 1 visits today)