Роман-триптих Олега Рибалки «Гра в життя». Віднайдіть ключ до замкнутих у романі таємниць

Роман-триптих Олега Рибалки «Гра в життя» – це ще одна книга із Мисливої серії видавництва Легенда, яку я із захопленням прочитала. Люблю роздумувати, шукати, мислити, пізнавати, щоб змінюватись. Адже, як на мене, справедливо і природньо є, коли змінюється не лише зовнішнє відображення в дзеркалі, але і внутрішня суть людини. Тіло потребує гарту й догляду, а дух – мислі. Тому надію покладала на Мисливу серію молодого видавництва. І не помилилася.  


Огляд книжки на каналі Yakaboo


Найперше мене заінтригувала назва


Чомусь згадався Шекспір із його крилатою фразою, що життя – це театр. Замкова щілина на обкладинці є більше, ніж просто ілюстрацією: до замкнутих у романі таємниць ніби пропонується віднайти ключ. Чи зумію?

Разом з Іскрою, Станом та Лізою вирушаю в подорож Долиною, яка манить прекрасними краєвидами, обіцяючи казку. Але на близькій відстані краса стає невиразною і блідою. Неприваблива правда ховається за ілюзіями. Міраж не має нічого спільного із дійсністю. Так починається гра в життя, яке в романі обмежене якийсь час локацією Долини. Тут усе несправжнє, наповнене страхом, безвольне, ніхто не відрізняє реальності від ілюзії, звідси важко знайти вихід. І справа тут не в географічних премудростях, а в хаосі в головах її жителів, в атмосфері неправди, яка затуманює не лише думки, але і простір. Навіть вільні, міцні, не позбавлені здорового глузду  Стан та Ліза заплутуються в пастках Долини. Отруйне середовище діє, наче вірус – «брехня, заздрість, ненависть, лють, злодійство, невігластво – усе це неймовірно поширилося в душах людей… Якщо зараз усіх випустити, цей вірус почне швидко поширюватися далі… Людей Долини назвали втраченим поколінням».  Мимоволі проводжу паралелі з уже не книжковим життям. Людей мого віку теж називають втраченим поколінням, ми теж носії вірусу «гомо совєтікус», і межа, коли ми зможемо вичавити із себе останні отруйні випари зловонної Долини, найімовірніше  в часі збігається із межею життя і смерті. На цій самій межі помер колись і Мойсей. То що, не йти? Йти, бігти, продиратися крізь туман ілюзій, шукати в собі іскру, повертати втрачену пам’ять… Бо інакше ми станемо тими, хто втомився, хто не впорався, хто заснув, станемо німотними й безвольними деревами в «Лісі тих, що здалися»,  Долина розростеться своїми метастазами до загрозливих розмірів, відбираючи життя тих, хто за нами, залишаючи лише гру… гру в життя.


Вихід є, й автор знає дорогу


Чомусь читаючи роман, почувалася не зрілою жінкою, а юнаком, який тікає від одноманітності, спрагло шукає себе справжнього, який не знаходить способу змінити все, який у пошуках істини отримує єдину слушну пораду – «стань дитиною». Цей ключ дав людству ще Ісус, який навчав «будьте, як діти», але Його не почули. Натомість наснували канонів, законів  і все це обнесли Муром звичок, який паралізує волю. Власне Мур – ще один з образів роману, вимислений не автором, а людством.

У пошуку себе молодий чарівник наче вивертає свій внутрішній світ назовні, щоб читач із подивом переконався, що зовнішній світ є дзеркальним відображенням внутрішнього.

Вихід є… Це не розмова, це дорога… дорога здивувань і відкриттів, через яку завдяки автору перейшла і я. Багато до чого потребую повернутися… ще раз заглянути в ту замкову щілину, за якою світ позбавлений міражів, він десь там, у моїй голові, застряг у часі мого дитинства. Розгортаю думки, як волосся перед дзеркалом. Занурююсь у себе, шукаю той фільтр, який допоможе мені відрізнити зерно від полови, прогорнути купи інформації, які, як і в комп’ютері, захарастили мою оперативну (родову) пам’ять… намагаюся згадати, як-то бути гострозорою дитиною, яка ще не потребує окулярів ілюзії. Я не вмію переміщати речей у просторі, не маю чарівного кристала, який допомагає стати собою. Про подібні речі я мріяла в дитинстві. Мені тоді бракувало дива… А тепер найбільшим дивом було б змінити себе. Розумний чарівник саме цього навчає і свого юного учня. Для мене ж це давно вже істина банальна. Питання лише ЯК? 


Закриваю книгу. Замкова щілина дражливо манить таємничістю. Чи знайшла я ключі?


Ще раз вертаюся до «Розмови з учителем», «Розмови на пагорбі», «Розмови в шинку», «Розмови з бібліотекарем». Майстерно прибираючи щоразу інший образ у кожній новій розмові, автор пропонує ключ від свого світу, де вже все розкладено по полицях. Але це його ключ, його двері в його власному світі… Прислухаюсь до слів Мудреця: «Ось ми з тобою зараз до певної міри перетнули наші світи… але щойно розійдемося, кожен одразу ж забере із собою і власний світ, тобто своє бачення, свій погляд на все довкола»… 

Шукаю виходу із своєї Долини… Вірю, що знайду.

Дякую автору за запрошення до роздумів.

Автор: Руслана Битківська


Придбати книжку в Yakaboo

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

6 thoughts on “Роман-триптих Олега Рибалки «Гра в життя». Віднайдіть ключ до замкнутих у романі таємниць

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life articles and blogs

  3. 237825 88198hi!,I like your writing so much! share we keep up a correspondence extra approximately your post on AOL? I demand a specialist on this space to solve my difficulty. May possibly be that is you! Looking ahead to peer you. 11003

Залишити відповідь