Колонка редактора. Як я почала читати комікси

Минулого тижня я купила комікс за 450 гривень. Я не тінейджер, не фізик-ботан (як у «Теорії великого вибуху») і ще півроку тому не розуміла, чому дорослі люди читають книги, побудовані на картинках. Але пішла і добровільно витратила доволі немаленьку суму на комікс. Зараз розкажу, як я дійшла до такого життя.

Все почалось з «Мюнхгаузена». Я довго ходила кругами довкола коміксів, і не знала, з якого боку до них підступитись. Ну не читати ж про Людину-павука, коли тобі 30 років! А потім натрапила у книгарні на «Мюнхгаузена» від «Видавництва Старого Лева», погортала і вирішила, що це хороший варіант, щоб спробувати. Не те, щоб це була більш «доросла» історія за людину-павука, але принаймні не супергеройська.

Словом, купила книгу, прийшла додому, відкрила – і… Це було щось дуже дивне. У мене в голові почали показувати мультфільм. Я дивилася на картинки, і вони оживали десь всередині. Мій мозок сам домальовував динаміку, рухи, фарби та запахи — я й не думала, що він так вміє!

«Мюнхгаузена» я прочитала (або ж продивилась) за годину. І відразу полізла гуглити – який комікс купити наступним. Хотілось експериментувати, досліджувати далі це своє відкриття.

Другою покупкою стала перша частина «Sandmen» Ніла Ґеймана. Її ілюстрації захоплювали та вражали, але текст спочатку винес мозок. Тільки потім зрозуміла рецепт: читати такі книги треба, постійно заглядаючи у примітки — тільки так можна зрозуміти усе, або хоча б щось з того, що вкладав у свій графічний роман автор. Чи треба казати, що другу частину «Сендмена» я придбала у перший же день, як її почали продавати в українському перекладі?

Потім вдома з’явились обидва томи «Всесвітньої історії в коміксах», з приводу чого мій чоловік – кандидат історичних наук – довго з мене глузував.

Далі був «Бійцівський клуб – 2». Як фанатка Палагнюка, просто не могла його не купити. Але чесно зізнаюсь, що графічний роман Чака на мене не справив такого враження, як його звичайні романи.

І от днями на моїй полиці поселились «Вартові». Так, це недешеве задоволення. Але тримаєш їх в руках — і відчуваєш, що це не просто книга, це — лабіринт, витвір мистецтва, вікно в паралельну реальність, що може принести масу задоволення.

Комікси — це книги, які не читатимеш з телефона в метро. Це книги, щоб вимкнути телефон у вихідний, відкласти всі справи на кілька годин і дозволити своїй уяві намалювати фільм.

І знаєте, здається, це любов.