Життя у тіні: рецензія на книгу Стівена Кінга «Історія Лізі»

Чи замислювались ви, як живеться дружинам чи чоловікам відомих письменників? Людям, завдяки яким створюються світові шедеври, які є натхненниками та найголовнішими критиками, ті, хто приносять  у жертву власні мрії і живуть у тіні популярності своїх коханих. І саме їх біль втрати найбільший. Та що робити жінці, яка досі не може оговтатись після загибелі чоловіка, коли за його літературним доробком відкрите справжнє полювання, а на кону стоїть її власне життя…

Історія Стівена

Стівен Кінг – один з найпопулярніших  письменників сучасності, його твори є культовими та всесвітньо відомими, за ними знято безліч фільмів жахів, адже саме у цьому жанрі Кінг написав більшу частину своїх книг.

Нещодавно Стівен Кінг відзначив свій 71-ий день народження, але не дивлячись на свій поважний вік, Стівен і далі не перестає радувати своїх прихильників новими цікавими та захоплюючими історіями.

Випереджаючи минуле

Лізі – вдова відомого письменника Скота Лендона. Вона рятувала йому життя двічі, але втретє не змогла вберегти свого коханого. Минуло вже 2 роки після того, як загинув її чоловік, але вона досі не може змиритися з тим, що він живий лише в її спогадах. Згодом, жінці починають надокучати літературознавці, які будь-яким чином ладні отримати творчу спадщину письменника. Та коли вони зайдуть надто далеко і життю Лізі загрожуватиме  справжня небезпека, їй доведеться перетнути межу між минулим та теперішнім, щоб згадати всі таємниці Скота, і знову зазирнути за багряну завісу, де живе щось страшніше за саму смерть.

Мрії, які збуваються

Я впевнена, що у кожного кінгомана день, коли вони дізналися про довгоочікуване перевидання «Історії Лізі», відмічений червоним у календарі, бо востаннє ця книга вдавалась у далекому 2007 році. Взагалі приємно, коли видавництво прислуховується до побажань своїх читачів, тому сподіваюся , що КСД не зупиниться на «Історії Лізі», а й надалі буде перевидавати твори Короля жахів.

«Історія Лізі» поєднує в собі багато речей, які на перший погляд поєднати неможливо: реальність і фантастику, минуле і майбутнє, правду і вигадку. Структурована книга також незвично – вона містить безліч стрибків у часі, але це не заважає читачеві цілісно сприймати роман.

Назад у майбутнє

Головною героїнею роману є Лізі Лендон, вже немолода жінка, що втратила свого чоловіка Скота, який був відомим і популярним письменником. Лізі дуже боляче переживала загибель коханого, тому жила здебільшого спогадами, де її чоловік все ще був живий.

«Світ стає таким порожнім та нецікавим, коли в ньому немає нікого, хто вигукував би твоє ім’я і покликав тебе додому»

Також вже невід’ємною частиною життя Лізі є літературознавці, яких вона називає інкунками, які зрештою підштовхують жінку до упорядкування творів Скота, і саме тоді починається ця дивовижна історія. Історія Лізі.

За завісою

Важлива роль у романі відведена саме Скоту Лендону, який 25 років прожив у шлюбі з Лізі. У нього було нелегке дитинство, про яке він довго не наважувався розповісти своїй дружині, та таємниця, яка на перший погляд здається божевільною вигадкою, адже Скот може подорожувати між світами.

Паралельний нашому світ Скот називає Місячним колом, він оповитий п’янкими пахощами квітів  і населений дивними істотами. Цей світ лякає і заворожує, змушує забути про все й більше його не покидати.  Саме сюди приходить Лізі, аби врятувати собі життя

«Історія Лізі» – неймовірна книга, яка захоплює і не відпускає до останньої сторінки, поглинає і забирає до свого світу, інтригує таємницями і загадками, показує справжні реалії шлюбу і сім’ї.

«Кожен шлюб має два серця, одне світле, а друге – чорне»

У цьому романі, як і в багатьох інших, Стівен Кінг дуже добре описує і передає  всі почуття героїв, що виникає враження, ніби ця історія трапилася насправді.

Кому читати

«Історія Лізі» може, безперечно, сподобатись шанувальникам жанру жахів, а також любителям сімейних саг.

Цитата

«Існують речі, яких ми не забуваємо ніколи. Вона дійшла висновку, що саме ті речі, якими світ практицизму нехтує,  вважаючи їх ефемерними, – такі, як пісні, місячне світло та поцілунки, – іноді тривають найдовше. Вони можуть здаватися ідіотськими, але вони чинять опір забуттю. І це добре.
Це добре.»
(Visited 232 times, 1 visits today)
Марина Степурська
Марина Степурська
Невтомний читач, обожнюю історію та письмеників «втраченого покоління». Захоплююсь рукоділлям та малюванням. Вірю, що класика завжди цікава, а Стівен Кінг ніколи не набридне. У майбутньому мрію стати психологом і прочитати всі частини Дискосвіту.