- Різдво, Новий рік, друге Різдво, Старий Новий рік... – саме час святкувати, читаючи або читати, святкуючи! Юрій Андрухович, Маріянна Кіяновська, Василь Махно та інші письменники розповідають, які книжки стануть найкращим подарунком собі та близьким до зимового коловороту свят.
- Юрій Андрухович: поринути у фантазії й насолодитися таємницями
- Маріанна Кіяновська: бачити в повсякденному природне, людське і людяне
- Гаська Шиян: дарувати книжки, які прикрасять життя
- Василь Махно: час ставити питання і на них відповідати
- Петро Яценко: обігріти переживання свята, переосмислити його чарівність
- Андрій Любка: зима як метафора життя
- Вікторія Амеліна: унікальні видання, казки, нон-фікшн
- Олесь Ільченко: живо-писання – дивитися, слухати, всотувати простори картин
- Авторка: Ольга Мацо
Різдво, Новий рік, друге Різдво, Старий Новий рік... – саме час святкувати, читаючи або читати, святкуючи! Юрій Андрухович, Маріянна Кіяновська, Василь Махно та інші письменники розповідають, які книжки стануть найкращим подарунком собі та близьким до зимового коловороту свят.
Юрій Андрухович: поринути у фантазії й насолодитися таємницями
Чудово, що Видавництво Жупанського почало видавати «Повне зібрання прозових творів» Едґара Аллана По в нових українських перекладах. Назва серії також притягальна – «Майстри готичної прози». Цього року побачив світ доволі об'ємний перший том, до якого увійшло 17 оповідань великого американського містика. На мій погляд – чудовий подарунок до свят: поринути у фантазії й насолодитися таємницями. Хочеться сподіватися, що наступні томи не змусять надто довго на себе чекати.
Маріанна Кіяновська: бачити в повсякденному природне, людське і людяне
До двох чудових книжок художників Романи Романишин та Андрія Лесіва «Голосно, тихо, пошепки» і «Я так бачу» цього року додалася третя, теж геніальна, «Куди і звідки» (ВСЛ, 2020) – про рух у його численних проявах, від мандрів і паломництва до бігу та польоту. Зазвичай я навіть до улюблених книжок повертаюся не відразу. Але «Куди і звідки» стала для мене дуже важливою, впродовж кількох останніх тижнів я відкриваю її по багато разів на день. Гортаючи «Куди і звідки» (до речі, ці слова у багатьох мовах світу промовляються як привітання), я щоразу замислююся над принциповими – мабуть, не тільки для мене речами, яких так бракує, а надто у 2020 році, коли карантин і локдауни змінили життя мільярдів людей. Адже рух – це частина нашої сутності, спосіб бути. Мені хочеться порівнювати малюнки цієї книжки (чи, радше, цих трьох книжок) із «Вітрувіанською людиною» Леонардо да Вінчі або з іншими його ескізами – це не просто «нон-фікшн», явлений засобами ілюстрації, це досконала іконографія руху – одної з найважливіших універсалій в історії культури. І водночас це нова-стара мова для історії ідей. По суті, автори перевинайшли спосіб промовляти до людей всього світу за посередництвом не слів і речень, а малюнків і знаків. Це життя, врешті-решт. «Куди і звідки» – одне з тих видань, які допомагають формулювати і складні і прості, питання. «Куди і звідки» дозволяє бачити в повсякденному природне, але також людське і людяне. Книжка Джордана Пітерсона «12 правил життя. Як перемогти хаос» у перекладі Дмитра Кожедуба («Наш Формат», 2019) не є новинкою, але саме її я подарувала б на Різдво своїй доньці, якби вона ще якийсь час тому не прочитала її мовою оригіналу. Це одна з небагатьох книжок на тему «правил життя», якою я дійсно керуюся у своєму повсякденні. Вона – про цінності, про цілі, про те, як поступово ставати людяною людиною. Про реальність, якою та має бути (а не тільки про дійсність, яка оточує). Про порядок і хаос. Про міріади всякої всячини, над якою не встигаєш замислюватися, доки усе проминає. Про уяву і увагу (чи, наприклад, про інтерес та уважність). Про природу і неминучість страждання. Про цінність співрозмовника і важливість вслухання у власний голос. Можливо, в якомусь сенсі це оптимально проста «складна книжка» – і вивірений спосіб висловитися в реаліях сьогодення про найважливіше, замаскувавши досвід та роздуми всього життя під личиною «психологічного практикуму». «12 правил життя. Як перемогти хаос» викликала багато полеміки в усьому світі і неоднозначно сприймається деякими середовищами. Але вона – наче ліки, що зцілюють, містячи «малі отрути». Я раджу не тільки прочитати цю книжку, а й поговорити про неї довгими зимовими вечорами – з дорогими і важливими людьми. Для когось ці правила життя стануть дорогою до себе, для когось – розрадою, ще для когось – низкою запитань і причиною змінитися, а для декого – просто приємним, ненав’язливим чтивом. Ця книжка, як «Дон Кіхот» Сервантеса, – є метаморфом і трансформується залежно від того, хто тримає її в руках. Так чи інакше, основні властивості цього тексту – давати пораду і розраду, слугувати світлому темряві – залишаються незмінними.
Гаська Шиян: дарувати книжки, які прикрасять життя
Думаю дарувати книжки, які прикрасять життя, а не лише стануть цікавим і корисним читанням. Окрім іноземних видавництв арт-буків, раджу звернути увагу на асортимент українських. Magenta art books зараз розширюють вибір жанрів і видають дуже дотепну книжку Євгенії Кузнєцової «Готуємо в журбі» з візуальним оформленням від різних сучасних українських художників. І, безумовно, прекрасне видавництво Art.huss, де є чим себе потішити і візуально, і інтелектуально.
Василь Махно: час ставити питання і на них відповідати
Оскільки наближається Різдво, то я б порадив нове видання Видавництва Старого Лева - збірку оповідань «Таке різне Різдво». Бо мені видається, що Різдвяна пора - це не тільки час, щоби ставити питання, але й час, щоби на них відповідати.
Петро Яценко: обігріти переживання свята, переосмислити його чарівність
Рекомендую збірку ВСЛ «Таке різне Різдво». Попри моє власне оповідання там зібрано зразки прози чудових сучасних авторів. Вони обігріють переживання свята, переосмислюють його чарівність. Нам усім у період карантинних обмежень бракує вражень, нових смаків та відчуттів. І різдвяні збірки Видавництва Старого Лева для дорослих та дітей дають нам ці законсервовані ще сонячного літа смаколики.
Андрій Любка: зима як метафора життя
Спробую побути оригінальним і до різдвяних свят порекомендувати не казку. Навпаки: я раджу почитати страшну книжку – повість Осипа Турянського «Поза межами болю». По-перше, це одна з найкращих українських книжок про Першу світову і Балкани. По-друге, вона про зиму. Але не про вигадану з реклами «кока-коли», а про справжню, студену, хижу й смертоносну. Осип Турянський, який сам пройшов війну і побував у жаских албанських горах під час одного з воєнних маршів, пише майже автобіографічну історію. Описує військовополонених, які втекли від наглядачів, але тепер самі опинилися віч-на-віч з природою, яка може їх врятувати, а може і вбити. Цікаво, чи мав письменник на увазі зиму як метафору життя, жорстокого до беззахисних і чутливих людей. Хай там як, а ця повість – чи не найвдаліший приклад експресіонізму в історії нашої літератури. Чому я раджу її читати саме на зимові свята? Бо це гарна можливість відчути контраст: на фоні такої зимової історії людина починає по-справжньому цінувати тепло й затишок рідного дому.
Вікторія Амеліна: унікальні видання, казки, нон-фікшн
Чудовим подарунком для близької людини мені здається унікальне видання від видавництва «Родовід» – реконструкція «Нарбутівського Збірника», збірки листів, спогадів та ескізів, яку знищили в 1933-му одразу після друку. На той час більшість авторів уже були репресовані. Ця книжка мала стати подарунком на Різдво для мого чоловіка, але коли вона до мене потрапила, я не витерпіла й показала її одразу. Таку красу несила довго ховати – зрештою, збірка й так надто довго чекала на своїх читачів, себто на нас. Мій 9-річний син малює та цікавиться мистецтвом, тож також із цікавістю розглядає твори Георгія Нарбута. Ще я даруватиму путівник «Київ: Провідник» (Видавець Олександр Савчук, 2019) — теж передрук, який потрапив до нас із 1930-х. Це путівник по Києву, якого великого мірою більше немає: місто, яким провадить нас мистецтвознавець Федір Ернст (він, до речі, є й головним упорядником оригінального «Нарбутівського Збірника») ще не змінене радянськими впливами, руйнуваннями Другої Світової, сучасною забудовою. Якщо ви, як і я, хочете мати супутника для прогулянок невидимим Києвом, то це видання – чудовий подарунок. А моя маленька племінниця Маруся отримає збірку «Казки під ялинку» та комплект книжок про великих людей від Видавництва Старого Лева. Вона зможе прочитати дитячий нон-фікшн про Леонардо да Вінчі, Марію Кюрі, Фріду Кало та Фернана Магеллана. Собі ж я б подарувала книжки «Лицарі голодного ренесансу» Дмитра Горбачова («Дух і літера»), «Сотворіння світу: сім днів з Тарасом Прохаськом» Тетяни Терен (Pabulum) та «Планету Полин» Оксани Забужко («Комора»). Власне, я їх собі цього року й подарувала.
Нарбут. Студії. Спогади. Листи
Олесь Ільченко: живо-писання – дивитися, слухати, всотувати простори картин
Таїна, містерія, світла загадка Різдва і нового року, цей час надій і тихої радості, сподівань на краще, родинного затишку, любові, приязні та, звичайно ж, традиційних подарунків, ба навіть більше – дарів, спонукає подумати: яку ж добру книгу подарувати коханій людині, чи дитині, чи другові? Та й чи існує така універсальна книга, що припала б до смаку всім - й інтелектуалові, і якійсь світлій дружній душі, й була би приємною-зрозумілою навіть дитині – бодай на емоційному рівні. Насмілюся гадати, що така книга є.
Вона з’явилася друком 2020 року і має промовисту й вичерпну назву: «Дерево Одіссея: Есеї, тексти, фото». Ця книга нашого знаного митця Тіберія Сільваші – саме той подарунок, який можна роздивлятися-читати, смакувати, вивчати цілий наступний рік; відкладати й знову повертатися до розумів геніального майстра.
Якось Тіберій Сільваші сказав крилату фразу: «Я вирощую живопис». І це справді так. Тіберій справжній живописець, майстер плекання свого унікального саду полотен. І жива, вітальна енергія, світло струмують з усіх картин Сільваші, навіть із позірно «темних» як на око неуважного глядача. Живо-писання – найбільш придатне слово для творчого простору майстра, який пояснив нам, чим саме художник відрізняється від живописця. Неповторні кольори творів Тіберія Сільваші є прямою емоцією, і емоцією інтелектуальною, - мов справжня музика, - для тих, хто хоче збагнути живопис. І завдяки картинам Сільваші людина неспішно, потроху, але невпинно починає розуміти суть речей, виміри простору і часу, інші світи, - усе те, що майстер незбагненним чином вміє передати за допомогою віртуозних композицій і кольорів.
Але Тіберія Сільваші – не просто живописець. Він і майстерний оповідач, есеїст. Мислитель, коли хочете. І в новій книзі митця і теоретика сучасного мистецтва ми бачимо есеї, тексти, інтерв’ю та фото, зібрані за тридцять років його плідної діяльності. Не часто митець може так цікаво розповісти й проаналізувати сучасне і класичне мистецтво, роль кольору, форми, навіть такої містичної категорії як час. Сільваші подає філософські роздуми про роль живописця й художника; він веде цікаву і багато в чому несподівану розповідь про важливих для нього митців – Рембрандта, Вермеєра, Веласкеса, де Кіріко, Яблонську, Криволапа, Якутовича та інших. Книга «Дерево Одіссея: Есеї, тексти, фото» містить також абсолютно унікальний візуальний матеріал – фотографії, що їх зробив у різні часи сам Тіберій.
Не можу не зауважити: прямий аналог творів живопису Тіберія Сільваші – поліфонія Йоганна Себастьяна Баха. Просто треба дивитися, слухати, всотувати простори його картин. І тоді, можливо, ви досягнете жаданої для багатьох межі, за якою вам відкриється спосіб всеосяжного споглядання і розуміння, який часто називають «дзен» чи «дг’яна»…
Втім, ви можете бути мовби дитиною і разом із вашою дитиною, широко розплющивши очі, насолоджуватися примхливими і витонченими кольорами майстра живопису, гармонією композицій на картинах і… відчувати абсолютне щастя від мистецтва. Чи не в цьому полягає сенс подарунку вами цієї книги якійсь добрій людини – і відтак самому собі?