Наскільки давньою є традиція підводити очі чорним, а губи – червоним? Хто був музами макіяжу епохи античності і у середні віки? І хто вигадав, що відтінок помади має гармонувати з кольором лаку? Ліза Елдрідж, здається, дізналась про макіяж все.
Та, що створила 80 відтінків помади
Ліза Елдрідж – креативний директор з макіяжу у Lancôme (так, вона – авторка оновлення культової лінійки L’Absolu Rouge) і належить до топових візажистів сучасності. Досконалі образи на червоній доріжці – її робота, вигадливі доповнення до модних показів – теж. А ще ми часто бачимо моделей на обкладинках Vogue, Elle та низки інших глянців саме такими, як їх бачить вона.
І що з усього цього найкраще? Те, що кожен може повчитись у Лізи Елдрідж, вона розкриває чимало професійних секретів на своєму ютуб-каналі. А зараз я познайомлю вас з її книжкою про історію макіяжу.
«Я обожнюю макіяж. Це творчість. Це задоволення. Не має значення, собі я роблю макіяж чи комусь іншому, мені подобається сам факт, що прищик, який я вранці виявила на своєму підборідді, легко можна приховати, – так я почуваюсь впевненіше. Часом достатньо легкого мазка рум’янами, щоб почуватися бадьорішою, і доторку тушшю до вій, щоб остаточно прокинутися. Недарма кажуть: краще виглядаєш – ліпше почуваєшся. Особисто я люблю влаштовувати дні без макіяжу – світ тоді мусить приймати мене такою, яка я є. Іншим разом я роблю собі визивно-червоні губи – бо я так хочу. Якщо треба продемонструвати силу і вплив – трохи бойового розпису може забезпечити перевагу. Деякі жінки не підмальовуються взагалі, деякі – тільки трішки, а деякі щоранку, дорогою на роботу, сидячи в потязі роблять повний макіяж. Ми пройшли довгий шлях, щоб це було саме так.
Адже, врешті-решт, ніщо так не наснажує жінку, як право на гарну освіту і свобода вирішувати, підмальовувати губи червоною помадою, а очі темними тінями – чи ні».
Макіяж як ознака жіночої свободи
Якщо сприймати історію візуально, за мистецькими артефактами, які по собі залишили ті часи, дуже помітно, як змінювались стандарти жіночої краси: що вважали привабливим та аристократичним, а що – ознакою плебейського походження. Основна косметична палітра кольорів була створена ще тоді, зараз тільки додаємо відтінків.
Давні єгиптянки густо підмальовували очі (і через палюче сонце теж), у Європі і паралельно в Китаї намагались досягти нездорової блідості з допомогою часто токсичних засобів. До чого тільки не звертались жінки, щоб досягти ідеалу епохи. Про свинцеві пудри, які отруювали організм та нищили шкіру, але робили її сліпучо білою, говорили навіть на уроках історії. Адже не одна шляхетна дама згинула за красу. Припудреним щокам кольору додавали рум’янами (які обов’язково мали бути помітними) та відтіняли малиновими напомадженими вустами.
«Білий – це, можна сказати, світло, без якого неможливо побачити жоден колір» (Леонардо да Вінчі).
Ліза Елдрідж пропонує сміливу думку, яка вразила мене своєю несподіваною очевидністю: що більше жінки мали прав у певний історичний період, то помітніший і сміливіший макіяж могли собі дозволити. Узяти той же Стародавній Єгипет, чи макіяж гетер, які мали особливий статус у Стародавній Греції. І, зрештою, кожен виток наближення до гендерної рівності знаменувався змінами у писаній красі.
Страхітлива прадавня рецептура
Хоч якими б ми зараз були не схибленими на екологічності та всіляких “без гмо”, в історії косметики натуральність – не завжди плюс. Мені от не хотілось би мати пудру з крокодилячими какульками, навіть якби вона ідеально підходила і мала ефект фотошопу. Ні-ні-ні.
Перша косметика мала екзотичні компоненти, від яких ми зараз крутили б носом, але, на щастя, вона пройшла неабиякий шлях розвитку, щоб стати такою, до якої ми звикли. Здогадуєтесь, коли відбулась велика революція у виробництві (чи то пак, швидше приготування, бо все було хендмейд) косметики? З винайденням друкарського пресу рецепти краси перестали бути тільки сімейними надбаннями та таємницями ворожок, вони ширились довкола, удосконалювались. Тому й Гуттенбергу треба подякувати за улюблений крем для обличчя та той магічний консилер, що ховає недоспані ночі.
Подякуймо Гелені Рубінштейн за туш у тюбиках, а Максу Фактору за косметику в маси, за лаки в тон помаді Чарльзу Ревсону (він же Revlon) і всім візажистам, які доклались до розробки безлічі відтінків тіней і тональних засобів для будь-якої шкіри.
«Краса – в очах того, хто споглядає. Тому час від часу, якщо споглядає дурний або погано поінформований, варто наставити йому синців попід очі» (Міс Піґґі).
Свобода бути різною
Сучасна косметика дає свободу, вона вже не заганяє в рамки, дозволяючи кожного дня бути іншою: яскравою чи стриманою, елегантною чи грайливою, романтичною чи діловою. Вона додає нам сяйва і барв, дозволяє приховати небажане і підкреслити те, що ми у собі любимо. Косметика – не маска, а радше той аксесуар, який додає впевненості, адже ввечері міцелярна вода змиває з нас тільки сліди денної активності, а не особистість.
Читати також
Олена Кригіна «Макияж. Книга Елены Крыгиной», Боббі Браун «Бобби Браун. Макияж: для новичков и профессионалов», Стефані Гербер «Довершена краса. Понад 150 рецептів природних засобів догляду за тілом».
141 thoughts on “«Писана краса» Лізи Елдридж: що потрібно знати про макіяж”