#ПроЧитання: що і як читає Ірина Славінська

#ПроЧитання – це щирі зізнання та читацькі одкровення про книжки та літературу від людей із гарним смаком. Про улюблені видання та авторів, про те, де і як читають наші герої, про книжки дитинства, та книжки, які стали ключовими у житті, історії щирі та без перебільшень. Першою нашою героїнею стала Ірина Славінська, літературна оглядачка, колумністка та  журналістка Громадського радіо.

Що ви зараз читаєте? Розкажіть про три останні найцікавіші прочитані вами книжки.

Тепер я перечитую “Білим по білому” (видавництво “Либідь”) Марти Богачевської-Хом’як – перше дослідження українських жіночих рухів кінця 19 – початку 20 століть. Інтерв’ю з пані Мартою надихнуло мене на те, щоби перечитати цю монографію.

Восени на мене велике враження справила автобіографічна книжка “Я Малала” (видавництво “Наш Формат”) про життя та правозахисну роботу Малали Юзусфай – пакистанської правозахисниці, котра бореться за право дівчат отримувати освіту, що виявилося загроженим за режиму талібів. І також дуже корисною виявилася книжка “Оригінали” Адама Гранта (видавництво “Тао”): вона добре та легко написана, а також дає добрий поштовх до випробування нових методів стимулювання креативного мислення та роботи.

Де, коли і як ви читаєте?

Я читаю з 6 років дуже багато, але ритм роботи залишає все менше часу для читання як дозвілля. Тому я користуюся кількома хитрощами, що дозволяють читати так багато, як тільки можу. По-перше, я завжди читаю в міському громадському транспорті, міжміських поїздах і під час перельотів. У дорозі час іде не так, як зазвичай: я виявила, що за тригодинний переліт Київ-Париж можна прочитати цілий роман. Друга моя звичка – читати щовечора перед сном та вранці (якщо є можливість) під час сніданку чи ранкової кави.

Під час такого читання іноді можна встигнути прочитати лише 1-2 сторінки, але вже за декілька місяців зі здивуванням виявите, що прочитали вже декілька книжок.

І третя звичка – брати книжку у відпустку. Так, люблю читати на пляжах, у гамаках та інших придатних для читання поверхнях у довгі дні, коли не працюю.

Чи є у вас певна система для читання? (наприклад, зранку тільки нон-фікшн, або не менш як 50 сторінок на день тощо)

Раніше я читала декілька книжок одночасно: все в голові працювало так швидко, що потребувало багатьох потоків інформації одночасно, між якими було би можна переключатися. Тепер я потребую більшої глибини та стала все більше “залипати” в книжку – можу проїхати свою станцію метро, та й взагалі роблю під час читання багато анекдотичних штук. Одним словом, тепер я намагаюся читати лише одну книжку за раз.

У вас є домашня бібліотека? Скільки у ній книжок?

Важко порахувати. Книжок дуже багато, вони займають усе наявне вільне місце.

Які книжки до вподоби більше, електронні чи паперові?

Я читаю паперові, тому що в Україні ринок легальних електронних книжок замалий для моїх потреб. Думаю, варто буде купити якийсь “кіндл” і розширити це поле за рахунок іншомовних видань. Сентиментів на тему паперу чи запаху фарби я не маю.

Розкажіть про декілька книжок, які стали ключовими у вашому житті, щось змінили?

Звичайно, такою книжкою може бути “Буквар” – в прямому сенсі слова перша прочитана книжка. Але дуже занудна. В дитинстві, звичайно, знаковими були дитячі книжки – пригоди від Жуля Верна, детективи Конан-Дойля та Агати Крісті, а також я зачитувалася міфами Давньої Греції.

Дуже значимим для мене-підлітка стало читання “В пошуках втраченого часу” Марселя Пруста. В тих книжках я виявила невідому раніше опцію писати “не так”, і виявилося, що це “не так” дуже подібне на те, як воно “насправді” функціонує у голові та пам’яті. Потім я почитала Бергсона, Беньяміна та “Проти Сен-Бьова” та раціоналізувала це враження.

І, звичайно, маю сказати про Соломію Павличко – це була просто рок-зірка для мене-першокурсниці, коли вперше прочитала її тексти. Саме вона дала мені мову для говоріння про ті речі, що мені видаються важливими.

А ще в мене було дивне літо, коли я три місяці не могла читати нічого, крім “Цитатника” Жадана. Ті слова були чомусь найпотрібніші саме тоді. Я вже давно знайома з класиком, але розповісти йому про ті враження – взагалі якось їх скласти в слова – мені досі не вдалося. То було щось про трансцендентне.

У вас є улюблена цитата?

“Треба було вийти поза іконостас історії, в ті ліси, де росли дерева на ікони”: це з передмови до вже згаданої монографії “Білим по білому” Марти Богачевської-Хомяк.

Ви любили читати в дитинстві? Яка книжка була найулюбленішою?

Дуже любила читати. Був період, коли задоволення отримувала не так від прочитаного, як від процесу читання – від того, що букви підкоряються очам, перетворюються на слова та читаються. Тому згодом деякі книжки довелося перепрочитати. Мені дуже подобалося читати про пригоди: мандри в романах Жуля Верна, казкові повороти сюжету в “Алісі в Країні Див”. А ще я регулярно перечитувала “Слово о словах” Успенського – думаю, саме те читання (а також перекладацькі примітки в “Алісі” розкрили мені магію філології та роботи перекладача зокрема).

У вас є книжки, які ви радите друзям/знайомим найбільше?

Це переважно якісь сучасні популярні книжки для дітей або дорослих – колеги та знайомі часто просять у мене поради про те, що подарувати або просто купити, щоби залишатися в курсі. Думаю, тепер у цьому списку була би щойно видана “Країна стартапів”, а також осіння новинка – роман “Забуття” Тані Малярчук.

В чию б домашню бібліотеку вам би цікаво було зазирнути, і чому?

Зазирати в бібліотеку, думаю, не варто – першого та навіть другого погляду мало, щоби скласти враження.

Бібліотека потребує читання та повільного життя поміж корінцями.

Тому я думаю, що залюбки пожила би в Бібліотеці імені Франсуа Міттерана – це паризький аналог нашої “Вернадки”. Шкода, що там не роблять готель для книжкових черв’яків.

Інтерв’ю вийшло в рамках співпраці Yakaboo із Фестивалем української есеїстики ШЕРЕХ, який триватиме з 16 по 18 грудня у новій галереї Art Ukraine Gallery.