(Не)підліткова фантастична література про майбутнє, яку ви могли пропустити

На ринку підліткової літератури останнім часом з’являється все більше книг про технократичне, незвичайне майбутнє. І вони цікаві не лише для дітей, а й для дорослих, бо ми всі достеменно не знаємо, що чекає на світ у найближчі роки. Тож пропонуємо три рецензії на книжки з даної тематики, на які варто звернути увагу.

Перша частина пригод Фелікса, Нета та Ніки від Рафала Косіка – шалена суміш технотрилера, фентезі та доброго young adult, де команда друзів може перемогти все на світі – навіть невловиму банду «Невидимих».

Початок пригодницької саги

Рафал Косік – відомий польський фантаст, а ще видавець, публіцист та художник. Він поєднує письменництво з роботою креативного директора і графіка у видавництві Powergraph, де є співзасновником. Книжки Рафала Косіка отримали чимало нагород: премію польської секції Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги, премію «Наутилус», а також неодноразово премії імені Януша Зайделя та імені Єжи Жулавського. 

У його доробку чотири «дорослих» романи – «Марс», «Вертикаль», «Хамелеон» і «Розарій» та цикл про трьох друзів, який містить 12 романів та збірку оповідань. Про першу частину пригод Фелікса, Нета та Ніки я зараз вам і розповім. 

Винахідник, програміст і таємнича дівчинка

Фелікс, Нет і Ніка зустрічаються у новій школі. Їм по 13 років, і жоден з них не може нормально влитись в колектив – їм комфортно тільки разом. Може, тому вони так зручно зустрілись на перших сторінках у перший навчальний день. 

Фелікс – син відомого винахідника, який сам обожнює майструвати, його механічні примочки не раз рятують трійцю. Нет від батька-програміста навчився багато, навіть зумів створити потужний штучний інтелект, і назвав його Манфредом (це мій улюблений персонаж, до речі). Життя Ніки ж оповите таємницею. Мені дуже хотілось б розповісти про цю сильну і талановиту дівчинку, але буде спойлером на спойлері. 

«Світ знає геніїв, які через забудькуватість виходили на роботу в піжамі, проте все ж були геніями! Кожен із нас особливий. У чомусь ми кращі, у чомусь гірші».

У Варшаві лютує банда «Невидимих», яка грабує банки та непомітно вшивається геть. До чого тут троє тринадцятиліток? Скажімо так, вони побачать дещо важливе, але на шляху до цього домовлятимуться з привидами, розглядатимуть НЛО та дізнаються страшну таємницю Ніки. 

 

Недитяча проблематика 

Ця історія насичена пригодами, часом здається, що герої навіть не маю часу перевести дух, бо з ними стільки всього відбувається. То протистояння з шкільними хуліганами, то історія з привидами, то екскурсія з можливими небезпечними наслідками… і навіть Миколай – такий милий святковий момент: 

– Веселих свят! – прогримів Миколай і обійняв її. – Чому ти так дивишся? Ніколи не бачила Святого Миколая?

У Ніки був такий вигляд, наче вона намагалась прокинутись.

– Бо… я вже не вірю у Святого Миколая, – вдалось їй врешті видушити з себе.

– Неважливо, я не ображаюсь, – Миколай широко посміхнувся. – У мене немає монополії. Є діти, які вірять в Янгола, в Діда Мороза, у Звіздаря чи в когось там іще…

За кожним дивом та пригодою тут чимало праці, підготовки, тренувань та спроб. Звісно, щось героям вдається легше, та це не означає, що вони мають супергеройські надсили (щодо цього часом виникають сумніви) та здатні долати перешкоди силою думки. Виступаючи проти банди «Невидимих» вони чудово розуміють, що наражають себе на небезпеку, та не бояться її настільки, щоб відступити. 

 

Гумор і нерівність

Мабуть, тільки у підліткових книжках може бути таке, що штучний інтелект без відома творця виходить в інтернет, щоб пофліртувати з мамою хлопця, – до такого життя мене не готувало. Може, тому що спочатку над цією програмою працював завжди зайнятий за компом тато. 

Друзі можуть сміятись навіть тоді, коли їм гірко, тому що мають одне одного. Саме тому вони так вперто йдуть до мети, і так подобаються читачеві. На заваді дружби не стає майнова нерівність чи різне ставлення до науки. Їм вдається разом мирно співіснувати.

 

«Може, для тебе гроші не мають такої цінності, тобі їх ніколи не бракувало, і ти ніколи не переймався цим. Для тебе вони – це солодощі, квитки в кіно та нові іграшки. А для мене це булка на сніданок, школа та нові черевики, може, за рік…»

 

Та є одне але… Роман писав чоловік і це відчувається. Чоловічі персонажі прописані ґрунтовніше і загалом виглядають досконаліше. Ніка – темна конячка, хоча, безумовно автор її любить, та вона не отримує достатньо його уваги. Батьків хлопців ми бачимо, немов живих, матерів – тільки побіжно. Тільки бабцю Люсю з її пиріжками та іншими потравами зустрічаємо не раз. Візьмімо хоча б цей шматочок діалогу, як на мене, цей сексизм недоречний:

– Жінки просто нестерпні, – зітхнув Нет і заліз у спальний мішок.

– Не ний, – відповів Фелікс. – У наших інтересах, щоб вони мали гарний вигляд.

 

Мораль історії

– Це неможливо, – заперечила Ніка.

– Звісно ж, неможливо, – погодився професор. – Тому так важливо це зробити.

Фелікс, Нет і Ніка щодня кидають виклик неможливому, можливо, тому що це так важливо. В них все виходить – і не тільки тому, що в цій історії з’являється справжній Миколай і взагалі можливо всяке. Радше тому що вони вміють по-справжньому вірити.

Із задоволенням прочитаю продовження цієї історії, та доведеться трохи почекати.

Читати також:  Улісс Мур «Двері у Міжчасся» і «Крамниця забутих мап», Урсула Познанскі «Ереб», Лінда Мулаллі Гант «Риба на дереві».  

Ми не виходимо з дому без смартфона, ми навіть в іншу кімнату не завжди можемо піти без нього. Ми годинами сидимо в соцмережах, інколи проживаючи там не своє життя, замість того, щоб зустрітися з друзями чи почитати книгу. А якщо і зробили щось в реальному житті, то відразу ділимося цим в своїх профілях. Та чи задумуємось ми, до чого це нас приведе? Чи уявляємо ми наше майбутнє? А от Роберт М. Зоннтаґ уявив.

Роберт М. Зоннтаґ (справжнє ім’я Мартін Шойбле) – німецький письменник, автор науково-популярних книг. Займався питаннями політики, культури та релігії. Під час навчання стажувався в Ізраїлі та Палестині. Досліджуючи питання джихадизму, написав дві біографії терористів, одного з Німеччини, іншого з Палестини.

«Сканери» – роман-антиутопія для підлітків був опублікований у 2013 році й  увійшов до числа 7 найкращих творів для молодих читачів за версією програми «Deutschlandfunk».

Рік народження головного героя – 2010 – автор обрав за роком народження свого старшого сина. Задумуючись над майбутнім своїх дітей, він і створив «Сканери». Покоління, народжене в «доцифрову» епоху, ще має вибір користуватися всіма благами цивілізації чи ні. Сам автор не має смартфону, він користується старим телефоном. А от його діти вже цього вибору не мають, вони змушені жити «цифровим життям», інакше втратять зв’язок зі світом.

Зараз Роберт М. Зоннтаґ проводить зустрічі з підлітками, на яких через антиутопічну історію говорить і про проблеми сучасного суспільства і про майбутнє, яке нас очікує, якщо ми не задумаємось над проблемою «цифрового» світу.

 

Такий чудовий новий світ

2035 рік. Здавалося б, не таке вже й далеке майбутнє. Але світ кардинально відрізняється від теперішнього. 

Головний герой  Роб працює сканером, його завдання полягає в пошуку друкованих книг. Таких в світі залишилось небагато, але люди все ж намагаються їх зберегти. Роб і його напарник за будь-якої ціни повинні забрати книги у їх власників. Що відбувається з тими, хто не пристає на їх пропозицію – невідомо. Та навряд чи щось добре. Знайдені книги оцифровуються, а паперовий варіант знищується.  Метою концерну Ultranetz, в якому працює Роб, є надання доступу до інформації всьому людству в будь-якому місці в будь-який час. Ніби то добра справа, та з іншого боку концерн за допомогою всесвітньої мережі має повний контроль над всім, що відбувається в світі, бо далеко не всі книги проходять цензуру. 

Життя Роба розмірене і зрозуміле. Він впевнено вірить концерну і розділяє його політику. Але одного дня дізнається про існування Книжкової гільдії, яка таємно зберігає друковані книги і бореться з концерном.

Робота, особисте життя, мистецтво, реклама – все це через мобріль, котрий має кожен. І не просто має, а ніколи не повинен його вимикати. Ти постійно мусиш бути на зв’язку. Кілька годин не в мережі, і ти маєш десятки спроб з тобою зв’язатися, пропущену рекламу, та й відчуваєш, що пропустив щось неймовірно важливе. Ви скажете, що це ми і так маємо в наш час. Напевно, кожному знайоме відчуття, коли розрядився смартфон чи виникли проблеми з інтернетом. Ми вже залежні від ґаджетів і не уявляємо без них нашого життя. 

Та ми ще маємо хоч якусь свободу. А в «Сканерах» все не так просто. Забудьте про рівність – місця поділені на зони, а люди на класи. Потрапити до нижчого класу дуже легко, а от навпаки – навряд чи вдасться. Хочете мати стосунки або одружитися – будь ласка, але перед тим пройдіть тест на сумісність і отримайте дозвіл.

Звучало романтично, однак насправді це виглядало так: Джоджо прогулювався зі своїм мобрілем повз штучні дерева. Меллі спостерігала за цією картиною з іншого міста, на віддалі кілька тисяч кілометрів. Чи я все ж таки заздрив? Так! Вони познайомилися через Ultranetz. Агенція знайомств «Твій ідеальний партнер» установила відповідність їхніх профілів як 95,2 відсотка. Перевірка на фінанси та ген-придатність пройшла успішно. Та через таку велику відстань не вистачило 4,8 відсотка до ста.

«Сканери» – це не лише про книги чи їх відсутність, це такий собі вступ до світу антиутопій, лайт-версія. З нього варто почати знайомство з цим жанром. А вже потім ви впевнено зможете зануритися у світи Р. Бредбері, О. Гакслі чи Дж. Орвелла. І навпаки, якщо ви вже знайомі з класичними антиутопіями, то ця історія буде цікавою для порівняння. 

 

Кому читати

Варто почитати тим, хто цікавиться не лише жанром антиутопії, а й просто задумується про майбутнє і наслідки технічного прогресу.

 

Кому не варто читати

Ця історія не для тих, хто любить щасливі фінали і вірить, що добро завжди перемагає зло. Хоча в цьому випадку надія на це є, оскільки фінал не закінчений, і в продовженні все можливо.

Читати також:  Р. Бредбері «451º за Фаренгейтом», Дж. Орвелл «1984»,  Д. Еґґерс «Сфера».

Що цікавить підлітків? Якщо відповісте «кохання та секс», ви звичайно матимете рацію, однак лише частково. У підлітковому віці багато з чим стикаєшся вперше, робиш невпевнені кроки по життю, як по замерзлому озеру. І постійно в голові лунають запитання: «Хто я?», «А що далі?», «Яке моє призначення?» і багато-багато подібних. Не завжди з ними можна звернутися до старших – ті можуть присоромити, не зрозуміти чи заплутати ще більше. Це спонукає молодь шукати поради в старших друзів чи у мережі Інтернет, але ж куди ліпше звернутися за відповідями до літератури.

За останні роки на ринку української прози почали з’являтися справді якісні книги для підліткової аудиторії. Значно розширилася жанрова палітра. Великим зрушенням стало те, що сучасні автори більше не намагаються бути для юних читачів менторами чи суддями, не звертаються до них повчальним тоном, а намагаються стати друзями, зрозуміти й допомогти. Саме таким є творчий підхід української письменниці Олени Рижко. Її нова книга «Король Даркнету» є прикладом підліткової літератури нового покоління.

«Король Даркнету» – це повість-детектив, у якій, здається, порушено усі проблеми, що можуть турбувати молодь. Окрім вже звичних дружби, кохання та інтимних питань, у ній наявні й більш нетривіальні теми. Це, наприклад, юнацькі амбіції, вибір професії, расові упередження, розлучення батьків, психологічні проблеми, екологія, кримінальні злочини й навіть смерть.

У центрі подій – шістнадцятирічна Стефа та сімнадцятирічний Яр, вони закохані і разом уже рік. Молоді люди живуть буденними проблемами й мріями, проводять багато часу вдвох. Стефа веде успішний блог про моду, планує стати фешн-журналісткою і збирається у подорож до Парижа. Яр захоплюється зеленим туризмом, закінчує школу й перебуває на шляху до успішної кар’єри економіста-аналітика.

 Але доля-жартівниця внесе до їхніх планів свої корективи: пара опиниться в епіцентрі кримінального злочину. Це змусить підлітків розпочати власне журналістське розслідування, через яке їм загрожуватиме небезпека. Але окрім, як боротися з реальними ворогами, закоханим доведеться впоратися ще й з власними демонами, що вигулькнуть з минулого. Події перевірятимуть їх на міцність, а поруч з ними залишаться лише справжні друзі. Чи зможуть Стефа та Яр за таких умов зберегти своє кохання й стати ближчими?

«Король Даркнету» – назва невипадкова, адже сучасне життя тісно пов’язане з мережею. У інформаційному суспільстві розкриття злочинів не обмежується реальністю, а продовжується у віртуальному просторі, де можна відшукати значно більше. Для цього головним героям доведеться відкрити для себе тіньовий сегмент Інтернету та вийти на зв’язок зі справжнім монстром хакерства, а ким він виявиться – навіть для них стане несподіванкою.

Авторка книги здивує своїм знанням молодіжних трендів і сленгу. Вона говорить з читачами незвичною сучасною українською мовою. З одного боку, у жодному разі не доведеться червоніти через лексичні й стилістичні помилки чи невдале використання вузькоспеціалізованої лексики, бо з цим у книзі все ідеально. А з іншого, може збентежити наявність легкої «нецензурщини» та молодіжних неологізмів. Але варто зазначити, що все це використано в міру й там, де того вимагає сюжет. Ця особливість не відбере у тінейджерів бажання читати, а найімовірніше, лише посилить відчуття рівності й близькості з письменницею.

Детективна складова повісті ніби відходить на другий план, адже головний акцент зроблено саме на любовній лінії та підліткових проблемах. Це може не сподобатися затятим прихильникам детективного жанру, проте для менш вибагливої публіки не стане на заваді, оскільки детективна лінія не перебиратиме на себе усю увагу читачів.

Повість буде цікавою для романтиків старшого підліткового віку, яких хвилюють теми кохання й дружби, а також для їхніх батьків. Книга не для тих, хто надає перевагу пригодницькій тематиці над любовною і не надто хоче читати про чужі інтимні переживання.

Повість написана динамічно, подекуди навіть кінематографічно. Деякі сцени обриваються майже на півслові й змінюються іншими. Такий прийом дозволяє авторці позбавитися від затягнутих моментів і поступово прискорювати темп розвитку подій в сюжеті. Читачеві не вдасться занудьгувати чи відволіктися від книги, тому він навіть не помітить як перегорне останню сторінку. Повість можна «проковтнути» за кілька годин безперервного читання. Для когось невеликий обсяг стане перевагою, а для інших може здатися недоліком, проте історія Стефи та Яра залишить по собі у свідомості кожного читача підґрунтя для подальших роздумів і обговорень.

Читати також: «Знає тільки Мару» і «Дівчина з міста» Олени Рижко.