„Полліанна“ від американської письменниці Елеанор Портер — універсальні ліки від депресії. Книга не має абсолютно жодних протипоказань і побічних ефектів. Вживати довільно: невеличкими порціями перед сном, у хвилину смутку, або й усю історію за один присіст і декілька горняток чаю — передозування цілком виключене. „Полліанна“, як і її головна героїня — яскравий промінчик, який осяює навіть найпохмуріший день.
Трішки про Елеанор Портер
Книга про дівчинку-сироту та її погляд на світ зробила свою авторку безсмертною — і досі історія надзвичайно популярна. Сама ж Елеанор Портер ніколи не прагла стати світовою знаменитістю — зростала у звичайній сім’ї нащадків перших британських переселенців в Америці, навчалася співам, вийшла заміж і всюди слідувала за своїм чоловіком: із рідного Літлтона до Массачусетса, згодом до Теннессі і нарешті до Нью-Йорка. Свої перші оповідання вона почала друкувати у 24 роки, і публіка зустріла їх досить тепло. Але саме „Полліанна“, що вийшла у світ у 1913 році, коли письменниці було вже 45, принесла їй всесвітню славу.
Гра в радість
На перший погляд, в історії про Полліанну немає зовсім нічого особливого. Дівчинка-сирота, яка ніколи не знала достатку, опиняється у далекому місті у багатої тітки, що славиться своєю суворістю і нелюбов’ю до дітей. Проте Полліанна не втрачає оптимізму: вона „грає в радість“ — і знаходить абсолютно в будь-якій ситуації свої плюси. Навіть коли замість вечері Полліанна отримує лише хліб з молоком, не біда, адже вона так любить молоко! І маленька кімнатка на горищі не страшна, адже з її вікна такий гарний краєвид… Полліанна грається в радість завжди, і по-трохи всі, хто її оточує, мимоволі заряджаються від неї цим оптимізмом. Звісно, окрім просто опису життя провінційного містечка, в книзі є ще багато цікавого. Наприклад, давно забуті і приховані любовні таємниці. Хто ж не любить розгадувати ребуси?
Читання на одному диханні
„Полліанну“ дійсно можна проковтнути за один-єдиний вечір. Книга написана дуже легко і приємно, що цілком пасує до її головної героїні. Сюжет хоч і простий — чи приживеться така сонячна дитина у похмурої тітки? — а проте змушує співпереживати персонажам, причім, усім до єдиного. До слова, герої книги виписані дуже об’ємно, і незважаючи на те, що виділена лише основна відмітна риса кожного, сприймаються вони як живі.
Кому читати
За класичною класифікацією, книга, звісно, призначена в першу чергу для дітей-підлітків. А проте, у неї зовсім немає вікових обмежень. Полліанна легко і невимушено може навчити вас гри в радість і помічати хороше абсолютно в усьому (і щиро цьому радіти). І якщо в молодшому віці історія більше запам’ятається своїм сюжетом і переживаннями за героїв, то для дорослого вона, цілком можливо, відкриє новий погляд на світ — і додасть трішечки радості в похмурий день.
Українською „Полліанна“ вийшла в чудовому перекладі видавництва „Навчальна книга — Богдан“ — прекрасний привід поповнити свою книжкову поличку новим жителем.
Схожі книги: „Енн із Зелених Дахів“ Люсі Мод Монтгомері, „Таємний сад“ Френсіс Бернетт, „Маленькі жінки“ Луїзи Мей Олкот.
Катерина Гавриш
38 thoughts on “„Полліанна“ — книга-антидепресант”