Поліна Кулакова: «Я пишу те, що мені подобається читати»

Фото: Artem_smileman

З кожним роком книги у жанрі трилер та горор стають все популярнішими серед українських читачів. Безперечно, секретом такого успіху є захоплюючий сюжет, який не відпускає до останньої сторінки. Письменницею, що розвиває жанр трилера в українському літпроцесі, є Поліна Кулакова – авторка двох романів «Я пам’ятатиму твоє обличчя» та «Корсо». В інтерв’ю письменниця розповіла чому обрала для себе саме такий тип літератури, як працювала над двома романами та що лягло у їхню основу.


Поліно, як давно ви пишете і чому виникла потреба звернутися до письма?

Зацікавленість до літературної творчості в мене з’явилася ще в школі, в 5 класі. Спочатку це було віршування. Справа в тому, що моя вчителька з української мови та літератури давала учням нашого класу різноманітні поетичні завдання. Комусь вдавалося, комусь ні. А от в мене саме тоді зародилось тяжіння до вираження думок на папері і я опинилася серед тих, чиї вірші друкували у місцевих газетах.

Згодом, у підлітковому віці я почала писати невеликі оповідання, в яких фантазувала про вампірів, привидів та іншу нечисть, яку люблять підлітки.

Два ваших романи «Я пам’ятаю твоє обличчя» і новий «Корсо» написані у жанрі трилер. Чому обрали для себе саме такий жанр літератури?

Відповідь на поверхні – я пишу те, що мені подобається читати. Я страшенно люблю книги з напруженим динамічним сюжетом, люблю розплутувати таємниці та отримувати дозу адреналіну під час читання. Та і окрім цього, трилерів серед сучасної української літератури дещо бракує.

Часто автори, які пишуть романи-трилери, в першу чергу роблять «ставку» на захоплюючий і напружений сюжет. Проте чи потрібно, на вашу думку, порушувати у таких книгах і важливі суспільні проблеми?

Поняття трилеру для мене є багатошаровим. Він може бути детективним, психологічним, соціальним, містичним і навіть гібридом перерахованого. На мою думку, це є дуже добре, коли попри динамічний сюжет та отриманий адреналін, читач має ще й над чим задуматися. В таких творах можна і треба органічно розповідати про гострі проблеми.

Хіба не найкраще проявляється людська сутність саме в екстремальних ситуаціях?

Хіба мало є в реальному житті ситуацій, які штовхають людей на злочини? Ось про це можна поговорити з читачем в трилері.

Чи мають ваші герої та історії прототипів? Розкажіть, будь ласка, як виникли задуми ваших двох книг.

«Я пам’ятатиму твоє обличчя» не має реального підґрунтя. Всі герої вигадані мною, хоча місцевість, яку я там описувала, частково взята з дитячих спогадів про село Мар’ямпіль Галицького району Івано-Франківської області. А сама ідея першої книги мені якось наснилася.

З «Корсо» трохи складніше. В основі книги лежить згадка про породу собак кане-корсо. Моя мама та вітчим колись мали стосунок до кінологічного клубу в Івано-Франківську. В нас вдома завжди були тварини й собаки зокрема. Батьки багато розповідали про цікаві породи, і з тих розмов одного дня я дізналася про існування кане-корсо. Вже в дорослому віці якось мені випала нагода зустрітись з таким песиком у Львові. І все, образ собаки героя книги заволодів мною! Окрім цього, тут ще описані епізоди, на які надихнув мене мій власний досвід.

Що найперше хочеться донести до своїх читачів?

Що читання – це цікаве й корисне заняття.

Чи можете уявити свого ідеального читача? Кому ви б із сміливістю могли порекомендувати почитати власні книги?

Під час писання першої книги я не дуже замислювалася над тим, для якого читача я це роблю. Я взагалі писала без будь-якої певності, чи книжка потрапить комусь в руки. А вже зараз, опираючись на досвід створення двох книг, я можу радити їх до читання тим, хто любить детективи, трилери, містику. Коло читачів моїх історій доволі широке – це і підлітки, і молодь, і навіть старше покоління. Дуже часто отримую зворотній зв’язок від людей за 50, і їм подобається.

Чи маєте ви своїх літературних вчителів? Які книги читаєте і що би порекомендували іншим?

Найбільшому впливу з боку художньої літератури я піддалася в старшій школі. Зараз я можу назвати три книги, котрі направили мене в те русло, в якому я зараз і перебуваю: це «Кері» Стівена Кінга, «Парфуми» Патріка Зюскінда та «Історик» Елізабет Костової. Але хочу зазначити, що в мене немає жодного автора, на якого мені хотілося б бути схожою. Ось чому я намагаюся поєднувати різні жанри в своїх текстах, додавати детективу, містики та соціальні питання.

фото 1

Зараз я не обмежую своє читання якимсь конкретним жанром. Намагаюся чергувати перекладну і українську літературу, міняти напрямки від улюблених детективів до драм, історії, психології. Так би і радила іншим – пробувати читати якомога більше різного.


Читат襳ліян Флінн. Загублена: історія божевільного шлюбу
ЧитатиЛіто детективів: новинки + класика 
Читати«Загублена» vs «Мовчазна дружина»
Читати#ДвіДумки про другий роман Поли Гоукінз «Глибоко під водою»


Розмовляла Мар’яна Зеленюк
Усі фото надані Поліною Кулаковою

Мар'яна Зеленюк
Працюю журналістом, як літературознавець рецензую книги, пишу критичні статі та інтерв’ю із письменниками. Є співзасновницею літературного проекту «Книжкова шафа», у рамках якого більше двох років організовую літературні заходи у м. Львові. Пишу поезії та роблю відео поетичні спроби. Переконана, що література є одним із способів краще пізнати себе. Тому, щоразу відкриваючи нову книгу, долаю її як цікаву мандрівку.

Залишити відповідь