Коли на палітурці дівчачо-підліткової книжки зображені помада,сережки, ліфчик й інші дівчачі штучки, це натякає на певну відвертість. Коли назва її асоціюється з улюбленим у дитинстві милим французьким серіалом «Перші поцілунки», це викликає приємну ностальгію. А коли знаєш, що авторкою книжки стала людина, чиї рецензії на підліткові видання стали для тебе певною маркою якості, так і кортить дізнатися, що ж у неї вийшло. Саме тому на «Солоні поцілунки» Ольги Купріян я стала нетерпляче чекати з того моменту, коли лише дізналася, що вони мають піти до друку.
З критиків – у письменники
Якщо ви фанатієте від підліткової літератури, то з текстами Ольги Купріян точно знайомі. Бо саме вона – авторка блогу Читацькі нотатки Христі Нечитайко, де зібрані дотепні,влучні і цікаві рецензії на кращі видання янг-адалту та дитліту. А ще Ольга Купріян одна з редакторів супер-крутого порталу про літературу для дітей та підлітків «BaraBooka». «Солоні поцілунки» – її дебют у художній прозі.
Одне літо Мілки і її друзів
Чи може життя звичайної, не-кіношної людини поламатися за один день? Та запросто! У ранок свого 14-річчя Мілка прокидається зіркою. У неї – приголомшлива червона сукня, «дорослі» підбори, гарний настрій, крутий бойфренд, з яким увечері буде побачення і, може, нарешті він наважиться на те, що досі робив тільки в еротичних Мілчиних снах, – поцілує «по-французьки». Але вже до вечора від цих радощів не лишається нічого – босоніжки натерли ноги, довелося вислухати насмішки вчителя, коханий Богдан проміняв побачення на відкриття виставки авторитарної мамці-художниці, і, в довершення всього, Мілка випадково дізналася, що батьки вирішили розлучитися. Повний хеппібоздей…
А вже за кілька тижнів, поки Мілка звикає до нових обставин життя, починається літо, наповнене власними клопотами. Впродовж нього дівчина буде допомагати подрузі Тані підготуватися до перездачі і виправити двійки, зустрічати екс-однокласника і друга за листуванням Сашка, який приїхав з Штатів, з’ясовуватиме своє ставлення до нової татової родини, витягуватиме Таню з халепи, питиме вермут, цілуватиметься по-французьки, визначатиметься з любовними почуттями, обиратиме між хлопцями, вчитиметься дружити… І все це – на 126 сторінках тексту!:)
Реальні вже-не-діти
14 років – дуже цікавий вік. Одні підлітки у цей час ще почуваються дітьми, гасають на великах і грають в ігри. А інші – вже ходять на побачення, п’ють пиво і цілуються по закутках. Саме оці, другі і стали героями повісті Ольги Купріян. На своїх, ще-не-дорослих, але точно вже-не-дітей авторка скидає купу проблем, з якими вчорашнім дітлахам розібратися не зовсім під силу (але, так чи інакше, вони це роблять). І, вочевидь, намагаючись надолужити нестачу в українській підлітковій літературі «незручних» і «недитячих» тем, авторка змальовує їх більше ніж достатньо. Тут тобі і юнацька сексуальність з еротичними снами і наміром втратити цноту, і фізіологічні зміни, які не дають спокою (ця легка заздрість, коли у подруги груди вже є, а в тебе нема, чи це гидке відчуття, коли тебе обмацують масними поглядами чоловіки, а тобі 14, ти невинна і наївна, ти почуваєшся перед ними беззахисною), і сумнівні наслідки, до яких може призвести неконтрольована випивка, і булінг та банальне українську цькування, коли про тебе розпускають ТАКІ плітки, що боїшся на вулицю вийти. А крім цього – стосик інших важких проблем: трабли з навчанням, розлучення батьків, смерть близької людини, поява «нової родини» тата, з якою треба змиритися…
Цих тем, які спробувала захопити авторка, вистачило б на товстий ґрунтовний роман. Але на сторінках повісті вони подекуди губляться, не знаходять належного розвитку, обриваються. Втім, попри це все, текст виглядає цілісним. А герої «Солоних поцілунків», завдяки майстерно прописаним діалогам, в яких авторка не цурається нормальної такої підліткової лексики, виглядають живими і реальними.
Трохи штучності
Та деякі моменти видалися мені дещо надуманими і штучними. По-перше, цей образ дорослого оповідача, який час від часу визирав з-за спини підлітка-протагоніста. Особливо відчутним він був у фрагментів, де авторка проговорює емоції, які відчували Мілчині батьки. Можливо, це була спроба скоротити текст, переповівши і пояснивши відчуття дорослих персонажів. Але значно природніше виглядало б, якби персонажі між собою з’ясовували стосунки, не делегуючи це завдання оповідачеві.
По-друге, великі сумніви у мене викликали деякі факти. Приміром, одна героїня ледь не стає другорічницею, бо схопила три «річних» двійки. Але, наскільки пам’ятаю, у сучасній школі (а дія ж, очевидно, відбувається зараз) всі бали вважаються позитивними, і навіть з «одиницями» переводять у наступний клас. А ще в книзі фігурують три томи книг Стівена Гокінга про Джорджа, які буцімто належали Мілчиному брату. Але – маленька невідповідність! – на момент виходу друком «Солоних поцілунків» в Україні було видано лише два томи. Розумію, що книжка Ольги Купріян читатиметься і в наступні роки, і незабаром ця невідповідність зникне, та наразі вона дуже різонула око.
Відверто і круто
Та забудемо про дрібні ґанджі. Бо насправді «Солоні поцілунки» – це, мабуть, перша книга, написана українським автором, яка дуже відверто говорить з дівчатами-підлітками їхньою мовою і про досить інтимні речі. Зі своїми зухвалими, не-правильними, не карамельково-солодкими героями, зі своєю живою мовою повість виглядає дуже крутим дебютом. Дуже сподіваюся, що Ольга Купріян-письменниця на цьому не зупиниться і писатиме далі:)
Для дівчаток, юних і дорослих
Книга «Солоні поцілунки» має всі шанси стати подругою для дівчат від 14 до 16 років. Але також її варто (і, мабуть, навіть треба) читати їхнім мамам. Просто для того, щоб зрозуміти (пригадати?), що відбувається у підлітків у голові.
Пряма мова:
«Друзів у неї було радше мало, ніж багато, навіть зовсім трошки – двоє чи троє, якщо врахувати Сашка. Річ у тім, що Мілка вважала друзями лише тих, кому могла розповісти про себе все. Навіть те, що в неї першої в класі з’явилися місячні».
«Найдовше час тягнеться тоді, коли чекаєш від когось листа. А коли отримуєш довгожданий конверт чи повідомлення, не знаєш, відкрити його чи протриматися до вечора, бо невідомо, що в листі – квиток у щастя чи трамплін у безодню розпуки»
Схожі книги: «Бути мною» Анна Хьоглунд, «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінгер, «Перехідний вік моєї мами» Ірина Мацко.
Віталіна Макарик
30 thoughts on “Перші французькі поцілунки”