Як вижити, коли скрізь почуваєшся чужою: рецензія на книжку «Персеполіс» Маржан Сатрапі

«Персеполіс» — із тих книжок, довкола яких довго ходиш колами, облизуєшся, придивляєшся, а потім купуєш і думаєш «Ну і чому я раніше цього не зробила?».

«Персеполіс» Маржан Сатрапі – це великий, красивий та недешевий графічний роман. Тримати цю книжку в руках приємно, прочитуєш за кілька годин, а потім ще довго любовно поглядаєш на її корінець, кожного разу проходячи повз книжкову полицю. Світ зацінив цей соціальний комікс ще у 2000 році. З того часу його переклали на десятки мов, а у 2007 році Маржан Сатрапі у співпраці з художником та режисером Венсаном Паронно зняла за його мотивами повнометражний анімаційний фільм, що отримав понад 30 професійних кінонагород, серед яких – Каннського фестивалю. До України хвиля дійшла тільки минулого року – завдяки видавництву «Видавництво». Якщо на Заході цей роман видавали у двох томах, то у нас він вийшов однією книжкою: усе задоволення під однією обкладинкою.

Це автобіографічний роман, в якому французька письменниця іранського походження Маржан Сатрапі розповідає про своє життя – починаючи з раннього дитинства в Ірані. Зараз авторці 49. Вона з дитинства жила у Тегерані, виросла у прогресивній (як для Ірану) сім’ї, навчалась у французькому ліцеї, а коли почалась війна і вдома стало надто небезпечно, батьки відправили її вчитись у Відень.

Ви дізнаєтесь, як Сатрапі адаптовувалась до життя в Європі та як її сприймали місцеві (спойлер: без насмішок та цькування не обійшлось). Не витримавши не надто позитивного ставлення та самотності, дівчина повертається додому, але розуміє, що вже змінилась, тому на батьківщині вона вже теж відчуває себе чужою.

Попри важкі теми війни, постійної боротьби та морального вибору героїні, комікс доволі кумедний. В ньому приємний гумор, що розбавляє загальну атмосферу напруги. А ще на 350 мальованих сторінках піднято дуже багато тем. Окрім очевидних – устрою в Ірані до, під час та після Ісламської революції – тут і сприйняття себе під час дорослішання, і ставлення до сексу в різних культурах, і тема батьківства (його мудрості і самопожертви). Ще тут є про вплив оточення на людину, про самотність, про пошуки своєї ідентичності, про несприйняття «інакшості», про вибір боротись за свої принципи навіть під загрозою смерті та про виживання у країні, де всіх змушують жити за релігійними догмами. Але головне, про що ця книжка – про неприкаяність людини, яка скрізь почувається чужою.

Цікаво, що авторка не зображає себе ідеальною, правильною чи святою. Вона розповідає, як помилялась, падала на соціальне дно, долала себе, робила некрасиві вчинки, вживала наркотики й щоденно вчилась якось справлятись в життєвих обставинах, які важко назвати легкими. І в цьому теж родзинка цього роману – це не стандартна «героїчна» історія про відважну ідеальну дівчину. Це розповідь про звичайну людину, що може помилятись, але просто хоче нормально жити. До речі, саме за це книжка отримала не надто схвальні відгуки на кількох читацьких ресурсах – мовляв, героїня надто егоїстична, зациклена на собі, а деякі її вчинки не можна не засуджувати. Що ж, засуджувати їх чи ні – вирішуйте самі, коли читатимете «Персеполіс» 🙂

Кому читати

«Персеполіс» – це хороша нагода, щоб відкрити для себе світ графічних романів і коміксів. Для першого знайомства саме годиться. А ще варто прочитати тим, хто хоч трохи цікавиться темою впливу релігії на суспільство, Іраном, свободою жінок та збройними революціями. А якщо його буде замало, раджу ще прочитати «Я – Малала». Це не про Іран, а про Пакистан. І не комікс. Але тема дуже схожа.

Кому не читати

Тим, хто скептично ставиться до коміксів і вважає, що картинки – виключно для дітей.

(Visited 338 times, 1 visits today)